Реферат: Історія держави і права стародавнього Єгипту

Процес утворення стародавніх держав на території Єгипту відбувався поступово. На початку IV тисячоліття до нашої ери населення Єгипту проживало окремими громадами, ради і старійшини яких займалися розподілом води, створенням ірригаційних систем. Громади об’єднювались в області (на грецькій мові - ном), які протягом століть зберігали свої давні назви ("Сокіл", "Зміїна гора", "Шакал", "Заєць", "Чорна корова"), свою замкненість. Давньою базою нома, на думку багатьох вчений, очевидно, було плем’я. На чолі кожного нома був "цар", він же верховний жрець місцевого релігійного культу, мав також титул "начальника каналу".

На рубежі IV-III тисячоліття до нашої ери у Єгипті існувало 40 номів. Їх об’єднання проходило у III тисячолітті до н. е. Спершу виникають два царства - Верхній і Нижній Єгипет. У період так званого Раннього царства (XXX - XXVIII ст. ст. до н. е.) вони об’єднюються. Це сталося у період правління фараона Нармера (Менеса).

Утворення і розвиток Стародавнього царства (2800 - 2400 р.р. до н. е.) свідчило про значний розвиток економіки, культури та військової могутності Єгипту. У цей період розширюється і удосконалюється зрошувальна система, значного розвитку сягають ремесла, зокрема, обробка дерева, каменю, металу, глини, папіруса, вичинення шкіри.

Головною господарською і суспільною ланкою Стародавнього царства залишилася сільська громада. Існували особливі громадські ради, які були органами судової, господарської і адміністративної влади на місцях. Вони реєстрували акти купівлі-продажу, стежили за станом зрошувальної системи та виконували деякі судові функції, зокрема, розглядали справи, пов’язані з сімейним правом, в тому числі і спори про спадщину. У вирішенні таких справ брали участь і родичі як позивача так і відповідача.

Розвиток виробництва веде до розподілу праці, й у зв’язку з цим стає не тільки вигідно, але й необхідно залучати додаткову робочу силу. Цю додаткову робочу силу давали головним чином війни. Військові полонені, яких раніше вбивали, набувають вартості, їх залишають живими і використовують як робочу силу. Так виникає рабство.

Загарбницькі війни, зростання продуктивності праці, а також використання рабської сили ведуть до майнового розшарування єгипетського суспільства. Це веде до загострення протиріч у суспільстві, до значних конфліктів. Так, наприклад, у кінці існування Середнього царства (кінець III тис. до н. е. - XVII ст. до н. е.) сталося переможне повстання збіднілих мас населення. Повстанці захопили владу у державі, перерозподілили майно, знищили документи, що забезпечували права і привілеї заможніх осіб. Це повстання значно послабило державу, і Єгипет став легкою здобиччю азіатських племен гіксосів, які панували над ним більше ста років. Перемога над ними фіванського царя Яхмоса I призвела до об’єднання Єгипту: утворення Нового царства (XVI - XII ст. ст. до н.е.).

У період існування Нового царства досить часто проводились релігійно-соціальні реформи. Під час царювання Ехнатона (Аменхотепа IV) (1419 - 1400 рр. до н. е.) багатобожжя було замінене на віру в одного бога Атона. Проте за час правління наступників Тутанхамона (1400 - 1392 рр. до н. е.), Хоремхеба (середина XIV ст. до н. е.) цю реформу було ліквідовано. Це був період боротьби жерців і родової номової аристократії проти царської влади. У цій боротьбі гору взяла царська влада, і номархи змушені були повністю підкоритися фараонові. Країна була розділена на два великих адміністративних округи на чолі з намісником фараона. Округи ділились на області на чолі з особливим чиновником, при якому був писар. На чолі міст і фортець стояли начальники, що назначались фараоном. Управляв всією країною верховний чиновник - візир (джаті).

У період Нового царства великого значення набувають загони найманців, на чолі яких стоять кадрові офіцери. Досить часто військові командири наділяються функціями цивіоьних чиновників. В одному із джерел зазначається, що "начальник воїнів керує спорудженням каналів", а його заступник постачає каміння для будівництва і перевозить статуї"[1] .

Розвиток ремесла, торгівлі і земельних відносин вів до подальшого майнового розшарування, загострював відносини в суспільстві. Єгипетські фараони прагнули вжити заходів, спрямованих на усунення причин, що вели до відкритої боротьби у суспільстві. За фараона Бокхоріса (732 - 726 р. до н. е.) було заборонено перетворювати у рабів єгиптян - неспроможних боржників. За Ямоса II було проведено реформи, що обмежували свавілля чиновників. Він, за словами грецького історика Геродота, "видав для єгиптян закон, за яким кожен єгиптянин був зобов’язаний щорічно повідомляти обласному начальнику усі свої засоби до життя; той, хто цього не зробить, або хто не може доказати, що він живе на законні засоби карався на "смерть"[2] .

Єгипетська держава перестала існувати після могутніх ударів перських завойовників. У 525 році до нашої ери перський цар Камбіз у битві при Пелузіумі розбив єгипетські війська і завоював Нове царство.

Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники. Жерці ділились на групи у відповідності із кількістю культів. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, який керував усім персоналом, що служив даному богу. особливий розряд складали царські жерці, які завідували культом царя - бога. Жерці не тільки відправляли релігійні культи, але й займали важливі посади у державі.

Єгипетські жерці одержували прибутки у вигляді податей і дарунків фараонів. Жерці, наприклад Фів, щорічно у вигляді податей одержували біля 52 кг золота, біля 1090 кг срібла, 289530 штук птахів, 847 великих тварин і т. і.[3] Фараон Рамзес V подарував їм 421362 штук різних тварин, 864168 арур орної землі (арура - 2735 м² ), 433 ділянки садів,83 кораблі, 65 міст у Єгипті та Сірії. Фараон Тутмос III (1503 - 1491 рр. до н. е.) пожертвував храмові Амона велику кількість орних земель, садів, тварин..., а також 878 голів полонених азіатів і негрів, три підкорені ним міста, "які мали платити щорічну данину Амонові"[4] .

Жерці звільнялись від усіх робіт на користь царя, від сплати будь-яких податків, від утримання царських гінців і такого іншого.

Привілейовану верхівку у єгипетському суспільстві становила аристократія, що складалася із нащадків родоплемінної знаті, а також із вищих військових і цивільних чинів, писарів, із рядів яких виходили вищі сановники Єгипту. Жалування чиновники одержували натурою. Крупні чиновники одержували і земельні наділи, що передавались у спадщину. Вже у III тисячолітті до н. е. відбувається зростання великого землеволодіння. Із автобіографії царедворця Метена (біля 2900 року до н. е.) видно, що він успадкував після свого батька тільки малих тварин. Але ставши спочатку писарем, а потім перебуваючи на посаді номарха різних номів, він придбав 200 арур родючої землі, будинок довжиною 200 і шириною теж 200 ліктів, а також чисельну кількість працівників. Деякі помістя, таким чином, передавались у спадщину, а деякі знаходилися у тимчасовому користуванні у зв’язку із заняттям певної посади.

Основну ж масу населення у Стародавньому Єгипті становили псевдовільні селяни. Одні селяни жили на державній землі громадами, і кожен селянин мав у користуванні наділ землі, за який сплачував державі ренту. Інші були прикріплені до землі, що була пожалувана царем храмам, сановнику або воїну, і повинні були крім плати на користь держави віддавати частину врожаю храмам чи певним особам (від 1/3 до 5/6 врожаю). Деспотична держава змушувала селян працювати на спорудженні іригаційних систем, палаців, храмів, пірамід. Мобілізовані селяни у багатьох випадках становили і гігантські армії єгипетських фараонів.

Розвиток продуктивних сил призводив до розшарування сільських громад. Окремі селяни розорялись, втрачали свої земельні наділи, ставали бідняками. Утворювався прошарок дрібних власників (неджес) серед яких виокремлювались заможні господарі. Саме з них походили жерці, чиновники, писарі, торговці. Це були так звані "сильні неджес". Найбідніші селяни називалися шуау або хуру.

Джерелом рабства у Стародавньому Єгипті, як вже зазначалося, були війни. Раби працювали у царському і храмовому господарствах, у господарствах окремих осіб.

Міське населення також було неоднорідним. Існували знамениті жерці, чиновники, були торговці, ремісники. Серед ремісників виділялись кваліфіковані художники, скульптори, архітектори. Заможні проживали в особливих кварталах міст.

Таким чином, у продовж усієї історії Стародавнього Єгипту прослідковується поділ на багатих і бідних. Панівним класом у єгипетському суспільстві були жерці, цивільні і військові чиновники, привілейовану верхівку у єгипетському суспільстві становила аристократія, що складалася із нащадків родоплемінної знаті, а також із вищих цивільних чинів, писарів. Однак основну масу населення Єгипту становили псевдо вільні селяни, жителі міст які обкладалися різноманітними податками. Особливістю суспільних відносин в Стародавньому Єгипті було піднесення жерців. Із збільшенням багатства жерці звільняються від будь-якої залежності від фараона, а в період Нового царства вони перетворюються в замкнуту спадкову касту. В цілому ж суспільним відносинам Стародавнього Єгипту притаманні всі риси рабовласницького суспільства, що знайшло відбиток у формуванні та розвитку його держави.

2. Розвиток держави в Стародавньому Єгипті

Історія Стародавнього Єгипту поділяється на декілька періодів: Раннє, Стародавнє, Середнє та Нове царства. Деякі вчені виділяють і Пізнє царство[5] .

а) Раннє царство. Історія Раннього царства відома дуже погано. Єгипетська держава цього періоду ще нагадує древній і досить примітивний племінний союз. В цей період відбувається підкорення Нижнього Єгипту Верхнім і було утворено таким чином дуалістичне царство. Однак ця єдність була неміцною і вся історія Раннього царства пронизана боротьбою між верхньоєгипетськими завойовниками і Нижнім Єгиптом.

На чолі держави стояв цар. Його оточував багатолюдний двір, велика кількість прислужників та чиновників. Значення царської влади підкреслювалося повним обожнюванням її носія. Рабовласницька верхівка займала важливі посади в господарстві фараона. Цей період характеризується формуванням державного апарату. Основним завданням держави цього періоду була організація зрошувальної справи в Нільській долині. Керівництво зрошувальними роботами знаходилось в руках держави.

б)Стародавнє царство. Державний лад Стародавнього царства характеризується централізацією управління. Вся державна влада знаходилась в руках фараона. Його влада була необмеженою і він прирівнювався до бога сонця Ра. За життя фараона перед ним схилялись як перед земним богом. Обожнювання фараона знайшло відображення у єгипетському мистецтві: як правило він зображувався у вигляді могутнього і красивого царя, народженого від бога сонця і смертної жінки. Ідеологія обожнювання фараона провадилася за допомогою урочистих церемоній, обрядів і свят. Він був верховним жерцем, суддею, військовим начальником. Тобто в його руках зосереджувалась законодавча, виконавча і судова влади. Йому формально належала і вся земля у країні.

Будівництво каналів, спорудження водоймищ було непідсильне не тільки окремим господарством, але й цілим громадам. Для виконання таких робіт необхідно було об’єднувати значні зусилля, які завжди вели до концентрації влади. Саме у гідравлічних спорудах фараонів і необхідно шукати причину, яка зумовила виникнення бюрократично централізованої держави. ніл постійно вимагав нагляду і проведення робіт, а це викликало необхідність загального нагляду і керівництва.

Другою особою у країні був візир - джанті, глава усього бюрократичного апарату, який поєднював як адміністративну, так і судову влади. Йому доповідали про свої справи усі чиновники, незалежно від свого рангу. Він керував здійсненням судової функції в державі. Йому належала й вища судова влада. Він був головою великої ради десяти, яка, очевидно, була вищою судовою інстанцією в Єгипті і разом з тим, одним із органів управління. Він був начальником усіх царських скарбниць, усіх державних складів і керівником усіх царських робіт.

Зберігач печатки, або головний скарбник, завідував державними складами, в яких зберігались натуральні надходження. Головному скарбникові підкорялись два скарбники царя, які завідували каменоломнями та мідними рудниками. Вони виконували також функції військового і морського міністрів.

Окрім цих осіб візирю підпорядковувались доглядач "білої палати" і доглядач двох царських житниць.

Важливу роль відігравав "начальник усіх царських робіт" - архітектор царя і міністр громадських робіт.

На нижчих щаблях існував розгалужений бюрократичний чиновницький апарат, який вів облік всього державного господарства, стягував податки, управляв царськими угіддями і складами, завідував поліцією і судом. Доступ у ряди чиновників був, очевидно, відкритим для всіх вільних у Єгипті. Дрібний чиновницький люд одержував жалування натурою, а видатні чиновники забезпечувались земельними наділами з умовою несення служби.