Реферат: Історія французької реклами
Історія французької реклами
Історія реклами починається з первісних часів. На кожному етапі розвитку людства відбувається свій етап розвитку реклами. Можна сказати, що в країнах Європи йде синхронний розвиток реклами. Приблизно в один час зароджується ярмарковий фольклор, з'являються емблеми й вивіски, виходять у світло перші газети й з'являються інформаційні бюро.
Ми розглянемо як відбувався поступовий розвиток реклами у Франції.
Звичайно ж у часи середньовіччя минулого були і вуличні торговці, і зазивачі які пропонували свій товар. Як й у будь-якій європейській країні. Навіть був випущений збірник "Крики Парижа", що зібрав у собі "досягнення" вуличних рекламістів.
Трохи пізніше усні форми рекламування починають поступатися місцем візуальним жанрам. Різні оголошення, плакати й афіші займають своє місце в містах Європи, і Франція не є виключенням.
В 19 столітті йде активний розвиток візуальних жанрів реклами, з'являються майстри настінного плаката.
Французька реклама цікава й оригінальна. Її своєрідний стиль можна легко впізнати.
Французька реклама в часи середньовіччя
Для епохи розвиненого Середньовіччя XІ−XІ століть характерні якісно нові риси. Це − зміцнення феодального економічного ладу, помітне збільшення сукупного суспільного продукту, значне пожвавлення торговельних контактів у всеєвропейському масштабі, відродження міського способу життя.
Починаючи з XІ століття можна говорити про нову стадію урбаністичної культури і її важливих наслідків для проблеми, що цікавить нас. Якщо в період раннього Середньовіччя традиційні комерційні "з'їзди" − ярмарки виникали переважно на околицях великого шанованого монастиря (характерний приклад − відома з VІІ століття н.е. ярмарок на околицях монастиря Сен−Дені, пригороді сучасного Парижа), то тепер вони частіше орієнтуються на зміцнілі міські центри. Уже в XІ столітті загальноєвропейське значення одержують ярмарки у французьких городках Шампані, а потім й в інших містах.
Природним результатом такого нарощування товарообігу є бурхливий розвиток ярмаркового фольклору.
Підставою нового піднесення міст є зміцнення їх адміністративної, муніципальної влади, а також відновлення або створення в них притягуючих культових центрів. Тим самим, крім фольклорно−ярмаркової усної реклами, середньовічне місто з неминучістю виробляє адміністративні й політичні оголошення, для чого відновлюється посада міських глашатаїв, втрачена з античних часів. Міста знову стають центрами ремісничого виробництва, що, у свою чергу, стимулює побутування різноманітних варіантів рекламних текстів.
Тексти стаціонарних зазивал не занадто відрізнялися від мігруючих "криків вулиць" − вони народжувалися в загальному бурлінні фольклорної стихії. Відмінність у тім, що, до переконуючих звуків і фразам додавалися наполегливі жести: людей, що проходили повз, хапали за рукав, щоб затягти у свою крамничку або таверну, часом таки не даючи пішоходу спокійно продовжувати свій шлях. От як описують цю картину два голландських мандрівники, що побували на відомому Центральному паризькому ринку, відбитому пізніше в романі "Черево Парижа" французьким класиком Е. Золя.
"...Ми бачили ряд з ганчір’ям , якийсь перебуває біля Ринку. Це більша крита галерея на стовпах з тесаного каменю, у якій містяться скупники й продавці старого ганчір'я... Там двічі в тиждень буває відкритий ринок... У який би час ти там не проходив, тобі досаждають їхні безперервні крики − про добрий сільський плащ, про прекрасний камзол − і подробиці, з якими вони розписують свій товар, хапаючи людей за руки, щоб затягти у свої крамниці..."
Серед пересічних зазивав − торговців і трактирників − зустрічаються й свого роду "інтелігенти" Середньовіччя − публічні переписувачі. Вони розташовувалися в самих людних місцях, переважно на центральних площах великих міст, і наочно виставляли на загальний огляд свій каламарій (чорнильницю), зв'язування відточеного пір'я, стопки дорогого пергаменту, а з XІ століття − уже паперу.
Роль зазивачів поступово відокремлювалася від провідних продавців у солідних торговельних крапках, від тих, хто безпосередньо здійснював пропоновану послугу. Але це відбудеться пізніше − тому буде багато сприяти розвиток театралізованих видовищ, що приходять на зміну публічним стратам і турнірам. Театральні зазивачі−декламатори одержать найменування театральних герольдів.
За даними вітчизняного культуролога М.М. Бахтіна, збірник «Крики Парижа» уперше складений й опублікований Гійомом де Вільнев в XІІІ столітті. М.М. Бахтін говорить про нього так: "Крики Парижа" − це голосна реклама паризьких торговців. Цим крикам надавалася ритмічна віршована форма; кожен певний "вигук" − це чотиривірш, присвячений пропозиції й вихвалянню товару... Роль "криків Парижа" у майданному й вуличному житті міста була величезною. Вулиці й площі буквально дзенькали від цих різноманітних вигуків. Для кожного товару − їжі або речі − були свої слова й своя мелодія крику, своя інтонація, тобто свій словесний і музичний образ".
Словесний і музичний компоненти образа (початкового "іміджу") товару або послуги доповнювалися зовнішнім декором продавців: характерним одягом і предметами, що звичайно перебували в руках, кошиках або на лотках, повішених через плече.
Найбільш виразні й ефективні були "вигуки" труп, що приходили в місто, бродячих артистів. Вони − з дозволу міських влад − улаштовували гучні, барвисті ходи по центральних вулицях, доповнюючи свої закличні вигуки звуками ріжків і барабанів, співом, декламацією й, звичайно, винаходом ще більш вишуканих віршів, як тільки що процитована гумореска про жирну вівцю. Отже, "крики вулиць", здавалось би, глибока архаїка − тим часом, цей фольклорний варіант реклами ще незадовго до Першої світової війни процвітав на вулицях європейських міст. У знаменитій епопеї Марселя Пруста йому приділено кілька примітних сторінок. Розповідаючи про пробудження свого героя, що жив у фешенебельному кварталі Парижа, автор зауважує, що перше, що він чув, − "Дзвіночок точильника, що викрикував: "Ножі, ножиці, бритви!". З ним не міг змагатися точильник пилок, тому що, не маючи звукового інструмента, він обмежувався тим, що волав: "Вам потрібно точити пилки? Я − точильник".
Мабуть, тільки останнім часом усна жива реклама почала трохи − але далеко не повністю − здавати свої позиції.
В XV−XVІ століттях на території Західної Європи продовжують лідирувати усні форми рекламування. Розглянуті види оперативної усної комунікації продовжують свій переможний хід по ярмарках, міським вулицям і сільським путівцям. Лицарство переживає пору заходу, однак герольди ще намагаються скликати тих, хто не втратив войовничий дух, на барвисті (але й небезпечні) турнірні видовища. Одним з найбільш голосних епізодів у ході цих арен, що закінчилися смертю, був двобій французького короля Генріха ІІ зі своїм придворним в 1559 році. Уламок списа останнього випадково потрапив вінценосцеві в око, виникло нагноєння й зараження крові. До кінця XVІ століття турніри сходять на ні.
Образотворчі засоби рекламної діяльності в цей період не тільки не слабшають, але нарощують свої можливості впливу на публіку. Відомий історик і культуролог І. Хейзінга підкреслює: "Основна особливість культури пізнього Середньовіччя − її надмірно візуальний характер".
Однією з форм прояву такої "надмірної візуальності" стали барвисті мальовничі вивіски. Щодо побудування даного жанру в середні століття є цікаві свідчення. Серед них − рядки знаменитого французького поета Франсуа Війона:
Потім я заповім Жану
Трувэ три славних кабака:
"Корову", "Жирного барана"
І "Круторогого бика".
Коментуючи наведені вище строфи поета, французький дослідник творчості Війона пише: "Вивіски, ці наївні картинки, вирізані з фарбованого дерева або позолоченого полотна, займають істотне місце в соціальному вигляді середньовіччя....Вони давали ім'я будинку, служили рекламою крамничок... У міському лабіринті, де назви вулиць ніяк не позначені й де в будинків немає номерів, вивіски − головний орієнтир у міському житті".
Написання букв поступово починають доповнювати барвисті фігури вивісок − досвід письмової реклами усе наполегливіше заявляє про себе в період пізнього Середньовіччя.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--