Реферат: Історія села Бережки Дубровицького району Рівненської області

Перехідним Червоним прапором ЦК КПРС, яким колгосп нагороджений із занесенням на всесоюзну дошку пошани на ВДНГ СРСР за досягнення високих результатів у Всесоюзному соціалістичному змаганні, виконання Державного плану економічного й соціалістичного розвитку на 1984 рік.

Бережківські колгоспники в цьому році попрацювали результативно. Більше, ніж планувалося одержано з гектара зернових, картоплі, льону, в стогектарному обчисленні молока і м’яса. Успішно виконало державні замовлення на 4 роки п’ятирічки по всіх видах продукції ферм та паїв. Чистий прибуток господарства перевищив 200 тисяч карбованців.

Але значне під силу сильним. Бережківські колгоспники сильні вмінням і прагненням по-справжньому працювати. Десятки їх удостоєні високих трудових нагород Батьківщини, а голова правління господарства А.С.Дячук, доярка Л.С.Костючок і головний агроном Т.Т.Красько – кавалери ордена Леніна. Можна відзначити працю доярки А.Т.Хомич, М.А.Вемнець, О.З.Антончик, доглядальниць худоби М.П.Поліщук, Ф.Є.Коваль, льонарські ланки С.М.Яковець, С.Ф.Разкевич, Д.Д.Антонюк, М.В.Поліщук, механізатори М.В.Омелечкін, А.М.Сайчишин, П.М.Покидько.

На той рік зарплата одного дня в середньому по колгоспу становила 4 карбованці.

Середньомісячна заробітна плата льонарки становила 100, доярки – 180, тракториста – майже 200, комбайнера – понад 200 карбованців.

Життя не стоїть на місці. З економічним розвитком колгоспу зросли фонди суспільного споживання, відтак ширше ведеться паралельно з господарськими соціально-культурне будівництво.

В Бережках стали до ладу типовий дитячий садок на 95 місяць та два житлових будинки для спеціалістів. Колгосп та сільська Рада допомагали індивідуальним забудовам, яких у селі десятки, багато справ проводилося для благоустрою Бережок.

9. Історія школи

Особливе місце в житті села займає школа. Вона теж має своє глибоке коріння.

У кінці XIXст. у селі була побудована двоповерхова цегляна школа. За переказами старожилів, при панській Польщі в цій школі було шестирічне навчання. Для цього виділялось три класні кімнати, 6 клас навчався в сільській хаті.

П'ять вчителів на чолі з директором Станіславом Островським навчали дітей польською мовою. Сім'я директора проживала в приміщенні школи.

У 1939 р., після зміни влади, всі вчителі, крім директора, виїхали. У 1940 р. Станіслав Островський разом із сім'єю буврепресований. Але не всі діти могли навчатися, тому що потрібно було допомагати по господарству.

У цьому ж році, в село приїхали 2 молоді вчительки - Макаренко Надія Захарівна із Сумщини та Примаченко Галина Федорівна з Полтавщини. Навчання було 4-річне, велося російською мовою. Всіх вчителів у школі було п'ятеро. Коли почалася війна, залишились тільки ці 2 вчительки. Взимку 1941р. школу було спалено і навчання в період війни не проводилось. Макаренко Надія пішла в партизани, де і загинула. Приймаченко Галина вже після війни виїхала з села.

З 1946 р. діти здобували початкову освіту, навчаючись у сільських хатах. Сім класів закінчували в сусідніх Любиковичах Сарненського району. З 1951 р. школа розмістилася в дерев'яному приміщенні церковної хати, яка була збудована у 1918 році.

З 1950 по 1959 р. навчання семирічне, до 1987 р.- восьмирічне. У 1967 р. збудовано нове приміщення школи (на фото). У 1987 р. Бережківську восьмирічну школу реорганізовано у середню.

В 1974 р. школа розміщувалась в трьох будиночках (центральна садиба, будинок, де зараз бібліотека, і третій -дерев'яний, довгий будинок, тепер знесений). Криниці, хлівів на паливо, їдальні не було. В дерев'яному будинку (знесеному) містились дві майстерні (по дереву і металу), піонерська та архівна кімнати. В інших приміщеннях розміщались класні кімнати. Школярі харчувались в сільській їдальні. Директором школи був Терзман Іван Дмитрович. У 1980 р. він вийшов на пенсію і передав школу Соловей Ірині Сергіївні. Слід сказати, що останні роки перед пенсією, Іван Дмитрович запустив керівництво школою. Кругом все валилося, руйнувалось. Тоді ж виникла гостра необхідність і вимога у своїй їдальні.

Тому за 7 років керівництва школою Ірини Сергіївни, в основному кожний рік займалися будівництвом. Спочатку добудували хлів на паливо, потім спальню і класну кімнату для «нюльовиків» шестиліток, і нарешті їдальню та криницю.

І це все будівництво відбувалось на чистому ентузіазмі, грошей виділяли копійки. А скільки сил, нервів і здоров'я пішло на це будівництво, а потім і на придбання обладнання для класів, для спальні, для їдальні. Прийшлось через стан здоров'я перейти на спокійну роботу, керівництво школою передала новому директорові. Він рік попрацював і не витримав, покинув, передавши школу Разкевичу Михайлу Мефодійовичу. Разкевич М. М. два роки покерував і виїхав на Радивилівщину. Після Разкевича М. М. керував школою Углік Р. В.

На 2005 – 2006 н. р. навчання в школі 11-річне. В якій навчаються 272 учні. Навчання в школі проводять 26 вчителів, серед них 22 з вищою освітою, 4 з середньою спеціальною. На жаль, навчання проводиться в 2 зміни, оскільки не вистачає класних кімнат.

10. Усна народна творчість.

Легенда

про русалок

Послухайте ще одну історію про русалок, що трапилась із жителями нашого села.

Колись, давним-давно, наш луг був переповнений різними болотами і озерами, що зачаровували своєю красою. Тому не дивно, що на вихідні і свята часто сю де приходила молодь. Якось хлопці і дівчата зібрались і пішли до озера на прогулянку. По дорозі хтось завів розмову про таємничих водяних істот. Пригадали багато історій про те, як русалки залоскотали багатьох молодих хлопців та дівчат. Може це і вигадки, але дійсно в цих місцях люди зникають безслідно. Та один юнак не вірив в ці історії, і щоб довести свою правоту і відвагу, він зі сміхом пірнув у озеро. Та виринути йому вжене судилось. Перелякана юрба ще довго ходила понад берегом, гукала, але хлопця не було. Звичайно, його смерть можна пояснити і тим, що він у воді за щось зачепився. Але старі люди пояснюють це тим, що русалки не пробачають, коли над ними хтось насміхається. І в їхні тенета потрапляють саме ті, хто не хоче вірити в їх існування.

Записано Правником С, учнем 11-го класу

від Правник Н. Л., 1960 р. н., сільського голови у

с.Бережки, Дубровищького району Рівненської області

Легенда

про виникнення назви урочища "Білі гори"

Наше село з даніх-давен виділялось надзвичайною красою та мальовничістю. Найбільш надають йому краси дерева, розкішні сосни, білокорі берізки, що позволяли свої довгі віти над вулицями, а також білі гори в самому кінці села. Вони утворились там уже давно. Ось що старі люди розказують про їх виникнення.

Колись дуже давно на цьому самому місці було велике поле, на якому бережчани насаджували різні культури. Один селянин орав своє поле у неділю, бо був бідним і хотів якось своєю працею виростити дітей та вилікувати хвору дружину. Під час роботи чоловік помітив, що до нього наближаються три незнайомці у довгих сорочках з білими бородами. То були три пастирі. Вони підійшли до чоловіка і спитали чому він працює у неділю. Хазяїн розповів про свою бідність, а у відповідь три незнайомці сказали йти додому, а вони все зроблять за нього. Повернувшись додому, чоловік побачив, що добра у нього стало більше і після того він почав жити як і усі люди, його дружина вилікувалась. Але йому все ж було мало грошей, щоб дітей вивести в люди і щоб вони самі могли б заробити собі на життя. Він у ту ж саму неділю наступного року знову пішов у поле. Все сталось так, як і тоді. Згодом чоловік став ще багатшим. Та як кажуть - "Чим більше маєш, тим більше хочеться". Третього року він знову працював у свято у полі. Пастирі знову ж навідались до нього, але уже були дуже сердиті. За те, що чоловік такий грішник, за його жадібність, пастирі своєю чародійною силою вкопали його, а також коня з возом у землю. Після того утворились на тому місці Білі гори.

Люди знали про що неділю, і ніхто не наважувався піти у свято працювати в поле.

Записано Чередник Ю., ученицею 11-го класу

від Коєти Ганни Федорівни, 1940р.н. , пенсіонерки,

в с. Бережки Дубровицького району Рівненської області.

Мої Бережки (пісня)