Реферат: Історія села Зінькова

Історія Зінькова сягає в глибину віків. Видатний український історик М. Грушевський у своїй праці «Акти Барського староства» висловив припущення, що Зіньків походить від імені шляхтича Зінька Короча, який у 14 столітті енергійно брався за створення «осад» на Поділлі. За переказами, в архівних матеріалах село називається Зіньки, Зіньковець, а також пізніше — Зіньків.

Село належить до давніх поселень Поділля. Першу писемну згадку знаходимо в документах початку 15 віку. Польський король Владислав-ІІ (Ягайло) в 1404 році віддав Зіньківську і Сатанівську волості Петру Шафранцю, старості Кам'янецькому, за великі військові заслуги. На той час Зіньків вже був містом. До Зінківської волості тоді входили поселення: Грим'ячка, Мукарів, Божиківці та ін. Зіньків знаходився на межі Східного та Західного Поділля і відігравав неабияку роль у боротьбі між литовськими та польськими феодалами у краї. Місто знаходилося на шляху з Криму на Поділля, тому дуже часто зазнавало нападів татар.

Великий князь литовський Вітовт викупив маєток за 1000 кіп празьких грошей і у 1430 році подарував Петру Одрованжу, подільському воєводі, який за рахунок податків з місцевого населення збудував церкву, костьол і замок.

Замок знаходився на узвишші, над широкою долиною і глибокою річкою Ушицею. З сходу і заходу його оточував глибокий яр. Будівля нагадувала рівнобічний трикутник, з товстими бічними стінами.

На кожному розі трикутника стояли великі й широкі шестигранні башти. Дві з них були триповерхові, а одна -- чотирьох-поверхова. Між двома баштами, ідо стояли над долиною, був великий триповерховий будинок, який служив за фортечний мур. Інші дві сторони були закриті високими мурами. Посередині був глибокий рів, через який перекинули підйомний міст.

Площа замку становила 0.5 га. Нижче нього, під горою, стояли два муровані храми: Троїцька церква (1521 р.) і костьол (15 ст.). Донині збереглися лише руїни земляного укріплення й фортеці.

Історичні джерела свідчать про те, що татари не наважувались брати замок і намагались обходити його. Зіньків був обнесений високими мурованими стінами, але їх сліди не збереглися. Щоб вберегти від грабунку навколишні села, в Зінькові знаходилась сильна залога, яка переслідувала татар і звільняла з полону бранців.

У 1453 році татари напали на село і забрали 9000 полонених. В погоню за татарами кинулися старости: зіньківський — Лящ, меджибізький — Маковей, летичівський — Ян Немецьки. Вони наздогнали супостатів і розбили під Теребовлею.

Під час спустошливих нападів населення знаходило притулок за стінами фортеці. Факти свідчать про те, що на той період Зіньків відігравав велику роль і оберігав від татарських набігів та спустошень.

Значення Зінькова як добре укріпленого населеного пункту все більше зростало. У 15 і першій половині 16 століть Зіньків був головним центром Зіньківської округи.

Після зруйнування Рову (так називали в ті часи м. Бар) рід Одрованжів викупив Зіньків у 1456 році. На кінець 1530 року до складу Зіньківського повіту входить і Барський повіт, який охоплював територію аж до Дністра (Лядова, Немія). До нього входять поселення Калюс, Струга, Ольховець, Миньківці та ін.). Територія Зіньківського повіту тягнеться аж до Бару. Але пізніше Зіньків і замок втрачають своє значення.

Аби зростало населення міста, власники давали різні пільги для переселенців і колоністів, зацікавлювали їх. Зіньків лежав на татарській дорозі, тому околиці його часто піддавалися нападу.

В 1458 році Зіньків одержує привілеї на магдебурзьке право і полегшення щодо податків. Ці привілеї ствердив польський король Сигізмунд-Август в 1522 році.

В 1524 році дванадцятитисячне татарське військо знову напало на Зіньків і спалило його околиці, хоч замка взяти не змогло⁴ .

В 1546 році, після смерті Станіслава Одрованжа, доля розпорядилась так, що рід Одрованжів припинив своє існування. І володіння перейшло в руки його дочки Софії Тернавської (з роду Одрованжів), яка вдруге вийшла заміж за польського лицаря Яна Тернавського. Друга дочка з роду Одрованжів — Катерина вийшла заміж за коронного підчашого Адама Синявського і отримала в придане місто Зіньків.

Для того, щоб закріпити сили і стримувати татар та здобути популярність Зінькова, польський король Сигізмунд встановлює ярмарки щопонеділка і торги на Трійцю І Святого Михайла. В цей час значення Зінькова зростає.

Польський уряд, намагаючись не допускати обезлюднення територій, на які набігали татари, дарував мешканцям привілеї, звільняв від панщини.

У 16 столітті Зіньків вважався одним з великих міст Поділля. Тут 1578 року налічувалось 275 дворів і проживало 1375 чоловік. Формально його населення мало право на самоврядування, але фактично влада перебувала в руках власників міста — польських магнатів Одрованжів, Синявських, Чарторийських. Вони визискували і міщан, і селян. Феодально-кріпосницький гніт поєднувався з релігійно-національними утисками. Міщанам православного віросповідання не дозволялось займатися вигідними промислами, торгівлею, їх не приймали у привілейовані цехи. До таких, приміром, належав гончарний. Ще в 15 столітті Зіньків набув славу гончарними виробами, які цінилися не менше, ніж антична кераміка.

Польські феодали з 1629 року почали збирати подимний податок. В архіві збереглися реєстри "димів" (під димом розуміли одну житлову будівлю).

Протягом 16—17 століть Зіньковом володіли польські магнати Одрованжі, Синявські. Становище селян залишалося тяжким. Жорстока експлуатація, соціальний і національний гніт штовхали їх на боротьбу.

Знедолені не раз повставали проти своїх гнобителів. Коли у 1648 році почалася визвольна війна, мешканці Зінькова допомогли повстанцям оволодіти містом. З 1651 року населення приєдналось до війська Богдана Хмельницького.

Під час визвольної війни, повсталі жителі громили панські маєтки, приєднувались до селянсько-козацьких військ.

На початку 1649 року Зіньків стає місцем зосередження поляків. Згідно з умовами Зборівського договору, укладеного 18 серпня 1649 року Богданом Хмельницьким з польським королем, територія Подільського воєводства мала повертатись до Речі Посполитої. Крім того, татари отримали право грабувати українські села, міста, брати ясир. В 1651 році Зіньків сильно спустошили татари.

Люди їли собак, котів, ворон, траву. Від страшного відчаю піднімались на повстання. Розправи над учасниками повстання змусили людей тікати за Дніпро, у Молдавію.

У Зіньків примусово переселяли селян з Волині, Галичини. На кістках народу турки відбудовували Зіньків.

У 1672 році турецькі війська обновили і укріпили Зіньківську фортецю, яка за Карловицьким договором відійшла до Польщі.

Через Зіньків в 1676 році проїжджав німецький політичний мандрівник Ульріх Вердум, який в своїх спогадах записав таке: "З міста нічого не зосталось, подекуди стоять частини мурів, що його оточували, руїни двох храмів. Замок, що стоїть перед містом на височині, також здебільшого спустошений, але гарно збудований. До замку населення зносило своє збіжжя, не даючи татарам захопити його".

В 1711 році датський посланник Юль, згадуючи Зіньків, писав: "Зіньків — місто велике, оточене мурованими стінами, що з них більша частина збереглась на горі".

Але навіть такі міцні укріплення не могли врятувати польську шляхту від гніву і помсти повстанців. В 1702 році Поділля охопило селянське повстання під керівництвом Семена Палія і Самійла Самуся, в якому активну участь взяли і жителі Зінькова.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--