Реферат: Історія села Зінькова

За переказами, в той час за ідею самостійної України виступала молодь. Патріотична група розпочала повстання. На жаль, у неї був лише один кулемет і несправна гармата. В повстанні активну участь взяли А.Максимчук, А.Костьолко, С.Матух. Виступ було швидко придушено. 21 березня 1922 року п'яний голова місцевого комітету незаможних селян Юхим Адамів власноручно розстріляв Костьолка і Максимчука, а Матуху вдалося втекти з-під варти.

У 1922 році в с. Зіньків організували комітет незаможних селян, головою якого був Іван Буньовський, а в 1924—1925 роках комітет очолював Йосип Марчук, а потім Іван Козак. Цей комітет допомагав у проведенні посівної кампанії, землевлаштування селянської бідноти, надавав допомогу голодуючим.

В цей час на селі були організовані хати-читальні на кожні сто хат, які стали центрами культурно-масової роботи серед населення. Однією зних завідувала секретар сільської ради і комсомольської організації Наталя Бараниця—Берензей. На першій сотні хатою-читальнею завідував Кушнірчук В.В., на 3-й — Бараниця М.В. Вони працювали на громадських засадах.

Після закінчення громадянської війни селяни Зінькова приступили до відбудови зруйнованого господарства. Велику роль в цій роботі відіграв волосний партосередок, який був створений 15 червня 1922 року. Партосередок очолив Коломієць О.М. До нього входили: Козак, Гнилиця, Барабохін, Карпов, Павлов, Ясінський. Кандидати: Борисов, Лапко, Романенко. Вони організували політичну, господарську, культурно-масову роботу серед населення.

Партосередок надавав допомогу комсомольській організації села, в якій нараховувалось 11 чоловік: Вараниця-Берензей Наталя, Бараниця Матвій, Балагур Яків, Квенцель С.Д., Сиротинський, Бездітний та ін.

Запровадження непу і заміна продрозкладки продподатком сприяли поступовому зміцненню селянських господарств. Нове піднесення переживали кустарні промисли та ремесла.

Певного розвитку набула освіта: на базі двокласного училища та 7 єврейських шкіл у 1923 році була відкрита семирічна трудова школа, де навчалося 206 учнів, а також єврейська п'ятирічна школа, в якій навчалось 165 учнів.

В березні 1923 року утворено Зіньківський район з центром Зіньків. До складу району увійшли території колишніх Михайлівської і Зіньківської волостей з площею 128 квадратних верст із населенням 31135 чол. До складу входило 43 населених пункти, 16 сільських рад: Адамівська, Баранівська, Бебехівська, Вербецька, Грим'яцька, Охрімовецька, Крутибородівська, Петрашівська, Пирогівська, Покутинецька, Слобідсько-Охримовецька, Станіславівська, Вашиївська; у Зінькові були 2 сільські ради: українська і єврейська.

Район нараховував 7931 господарство, головою райвиконкому був Каневський, бухгалтером — Лукасевич.

Через те, що 1923—1924 роки видалися неврожайними, населення займалось різними промислами, серед яких на першому місці були візництво і гончарство.

У 1925 році 496 господарств вели гончарний промисел, 22 господарства — кушнірський. Товари везли на продаж за 200— 300 верств від місця проживання.

Індивідуальним сільським господарством у Зінькові почала займатись значна кількість населення. У 1926 році в селі нараховувалось 755 дворів, їм належало 2182 десятини присадибної та польової землі, на одне господарство припадало 2,2 десятини. Для обробітку землі більшість селянських господарств вдавалась до супряг.

Поступово відбудовувались і зруйновані війною промислові підприємства. У 1924 році пивоварний завод, де працювало 40 робітників, за рік дав продукції 1000 відер.

В 1925 році в районі було 70 напівкустарних підприємств: 35 млинів, 1 шкіряний заводі скотобойня та ін.

Влада всебічно допомагала селянам, що входили в супряжні групи, забезпечувала їх сільськогосподарським інвентарем.

Кредитне товариство було створене в 1925—1926 роках. Воно давало в прокат сільгоспмашини для обробітку землі, кредити за низький процент. Товариство очолював комуніст Колондаян, а заступником був Подоля С.Ф.

Розпочалась боротьба з неписьменністю. В районі відкрили 9 лікнепів, 14 шкіл з безкоштовним навчанням. В містечку Зінькові працювала семирічна школа.

Селяни тягнулись до світла та знань. В 1924 році в містечку відкрили хату-читальню. В 1925 р. почав роботу райсільбуд з бібліотекою в 600 книг. Організовувались гуртки художньої самодіяльності, голосні читки книжок та їх обговорення, випуски стінгазет.

В 1926 році в Зінькові організовано ТСОЗ «Надія». Активістами в кооперуванні на селі були Козак І.П., Вараниця М.В., Кушнірук В.В., Подоля С.Ф. та інші.

Член райвиконкому Никифір Микитович Вараниця був делегатом 4(8) окружного з'їзду Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Кам'янеччини в березні 1927 року, а в квітні цього року — делегатом 4 з'їзду Рад СРСР.

У 1929 році, коли розгорнулась колективізація селянських господарств, сім бідняцьких родин об'єднались в колгосп «Прогрес». Першими колгоспниками стали Д.І. Юрчина, В.С. Бех, О.А.Максимчук, В.І.Юрчина, І.В.Рибак.

На початку 1930 року в колгосп уже вступило 28 селянських господарств. Головою був обраний Подоля С.Ф. Під тиском репресивних заходів під осінь у колгосп записалось майже 300 господарств, головою став двадцятип'ятитисячник, робітник з Дніпропетровська Дробот А.М.

Майже половина господарств у Зінькові не бажала вступати в колгосп. Головний тягар падав на одноосібників, яких оподатковували в кілька разів більше, ніж колгоспників. Примусова колективізація співпала з новою хвилею «розкуркулення». Виселяли за межі села, республіки, а то і в Сибір працьовитих, енергійних хліборобів.

Таке розкуркулення почалось восени 1930 року. Людей виганяли, забирали худобу, речі, будинки. В Зінькові була створена бригада по розкуркуленню. Головний удар падав і на тих, хто не бажав вступати до колгоспу. За даними розповіді С.Ф.Подолі, у селі розкуркулено 44 господарства і 120 людей.

В 1929—1930 роках в селі точилась гостра класова боротьба. Куркулі та за їх підбурюванням інші жителі всіма способами шкодили колгоспній справі: псували техніку, інвентар, насіння. Актив села і колгоспу вів боротьбу проти шкідницьких елементів, проводив чистку своїх рядів, роз'яснював селянам політичну і економічну необхідність колективізації як єдино правильного шляху по створенню високопродуктивного сільського господарства.

В 1930 р. в зв'язку з організацією Віньковецької (Людвиківської) МТС, яка надавала допомогу колгоспам сільськогосподарськими машинами, в Зіньківський колгосп «Прогрес» було послано 2 трактори «Інтернаціонал». Першими трактористами в селі стали Подоля Степан і Юрчина Василь.

До речі, Подоля С.Ф. у 1961 -63 роках працював у Зіньківській школі і багато розповідав про пережите в ті роки.

Колгосп «Прогрес» збирав по 8—10 центнерів зернових з гектара, ланкові Рибаківська О.Т. і Петльована Г.М. — по 18 центнерів, коріандру — 10 центнерів.

З 1931 року внесено зміни в адміністративному районуванні і в зв'язку з укрупненням Зіньківський район було приєднано до Затонського (Віньковецького) району, в складі якого він був до 1965 року.