Реферат: История СССР и Украины в 1953 - 1964 гг.
Особливо гострою внутрішньопартійна боротьба стала у 1957 р. (літо 1953 р. я не беру, бо там мали місце розстріли). На засіданні Президіуму ЦК КПРС 18. 06. 1957 сім з одинадцяти його учасників (Булганін, Ворошилов, Каганович, Маленков, Молотов, Первухін, Сабуров) виступили за відставку Хрущова. Потім був скликаний пленум, на якому Хрущова було підтримано, а “фракційна діяльність антипартійної групи” була засуджена. Молотов, Каганович, Маленков і Сабуров були виведені з Президіуму ЦК, Первухін переведений у кандидати, АЛЕ вони не були репресовані. Маленков став директором електростанції в Сибіру, Молотов – послом у Монголію. В той же час почалась критика Жукова, бо Хрущов ЗЛЯКАВСЯ ЗРОСТАННЯ ВПЛИВУ маршала. У жовтні 1957 р. пленум ЦК вивів Жукова з Президіума та ЦК партії після того, як Хрущов перед Президіумом ЦК поставив питання про “культ особи Жукова та його схильності до авантюризму, що відкриває шлях до бонапартизму”.
4. Волюнтаризм в управлінні державою :
Він проявився і в політичних, і в економічних реформах Хрущова, найголовніше – у програмі побудови комунізму за 20 років, висуненій на ХХІІ з’їзді партії (1961), що потім використали політичні опоненти Хрущова під час його скинення. Власне, волюнтаризм в певній мірі притаманний в певній мірі всім керівникам, а Хрущов же приймав рішення, які не могли бути вірними, раціональними та корисними для нього самого (наприклад, налаштував проти себе партапарат), тому його і скинули з посади 14. 10. 1964 року і відправили на пенсію.
5. Виступи трудящих проти режиму :
Найважливіша демонстрація - у 1962 році у Новочеркаську Ростовської області. Вона була придушена військами і танками. По трудящих СТРІЛЯЛИ – загинуло кілька десятків чоловік, більше сотні поранено. Демонстрації відбувались і в інших містах країни, але не такі суттєві. Такий метод придушення переконав, що тоталітарна система з плановою економікою і відсутністю демократичних прав зберіглася – змінився тільки керівник.
6. Основні тенденції зовнішньої політики :
1) Послаблення міжнародної напруженості – Хрущов розумів, що ядерна війна небезпечна і для СРСР, тому проводив більш помірковану зовнішню політику. У 1955 та 1956 відбувалось скорочення збройних сил (на 640 тис. чол і 1млн 200 тис. чол.). зроблено перші кроки щодо покращення відносин із західними країнами : пом’якшено режим контактів, розпочався обмін туристами, творчими колективами, науковцями, літературою, виставками, вівся пошук взаємовигідних господарських зв’язків. Літо 1959 – візит віце-президента США Р. Ніксона до СРСР, осінь 1959 – візит Хрущова до США. 1955 – СРСР установив дипломатичні відносини з ФРН, підписав державний договір з Австрією. Констуктивні преговори з провідними європейськими державами. В 1955 СРСР відвідала делегація з ФРН на чолі з К. Аденауером. 05. 08. 1963 – у Москві підписаний договір про заборону випробовувань ядерної зброї в атмосфері, в космосі та під водою.
2) Продовження протистояння соціалістичних та капіталістичних держав – Активне співробітництво з країнами РЕВ. 14. 05. 1955 – у Варшаві підписано договір “Про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу” (Албанія, Болгарія, НДР, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина, Чехословаччина). Посилення впливу СРСР на країни Східної Європи. Відкрите втручання СРСР у внутрішні справи НДР (1953, 1961), Польщі (1965), Румунії (1956). Берлінська криза (12-13. 08. 1961) – спорудження Берлінського муру ; Карибська криза (жовтень 1962) – вдалось вирішити мирним шляхом.
Відмова СРСР від курсу на зближення з США. Підстава – політ у травні 1960 р. американського розвідувального літака У-2 з пілотом Пауерсом над територією СРСР. Суд над Пауерсом, звинувачення США в агресивності. Отже, сталінська ідеологія мала ще міцні позиції в КПРС, особливо в її керівництві. Керівництво побоювалось, що : 1)радянські люди відвернуться від комуністичної доктрини, коли побачать рівень життя населення (далі – РЖН) на заході; 2) від СРСР відійдуть союзники по соціалістичному табору, коли США перестануть вважатись ворогами , тому курс на зближення з Заходом був зупинений.
3) Загострення відносин з Китаєм, Албанією – Мао Цзедун (лідер КПК) та Енвер Ходжа (керівник Албанії) негативно поставились до розвінчаня культу особи Сталіна, бо створювали власний культ у своїх державах. До того ж, Мао Цзедун хотів зайняти місце Сталіна як неформального керівника соціалістичних країн, що призвело до погіршення відносин між СРСР та Китаєм.
4) Прагнення розширити вплив СРСР на позаблокові країни :
а) підтримка арабських країн у близькосхідному конфлікті, нагородження лідерів Єгипту та Сирії зірками Героїв СРСР, угоди між СРСР та Єгиптом (1956), СРСР та Сирією (1957) ;
б) візити керівництва СРСР да країн “третього світу”, наприклад, Хрущова і Булганіна до Індії та Бірми у 1955 р. ;
в) активна підтримка (зброєю, безвідплатною допомогою) національно-визвольних рухів і нових режимів, створених на руїнах колоніальних імперій.
7. Основні тенденції культурного життя :
1) Реформування школи – а) політехнізація; б) зміцнення зв’язку школи з життям; в) обов’язкове 8-річне навчання, 10-річне навчання замінене на 11-річне; г) скасування плати за навчання у вузах та старших класах; д) пільги при вступі до вузів людям, зайнятим на виробництві; е) пільги при вступі у вузи людям, що активно займаються громадською та політичною роботою (комсомол і партія); є) вводився “трудовий семестр” – влітку студенти та старшокласники мали працювати на полях колгоспів; ж) створювались школи-інтернати. Негативне – а, б, д, е; Позитивне – в, г, ж; є – має позитивні і негативні сторони.
2) Прогрес у розвитку науки – 1953 – воднева бомба, 1957 – перший штучний супутник Землі (радянський), міжконтинентальна балістична ракета, 1954 – перша в світі АЕС, 1958 – перший в світі атомний криголам “Ленін”, 1961 – перший політ людини в космос (Ю. Гагарін). Збільшення кількості науковців, наукових установ. Певна лібералізація науки, що призвело до пожвавлення розвитку гуманітарних дисциплін.
3) Суперечливі процеси в розвитку художньої культури . Митці розділились на “старе покоління” (консерваторів) та “молоде покоління” (лібералів). Консерватори – “придворні митці” – творили в дусі “соціалістичного реалізму” : журнали “Жовтень”, “Нева”, “Література і життя”. Ліберали - зустрічались по суботах з 29. 07. 1958 біля памятника Маяковському у Москві. Традиції “критичного реалізму”. “Самвидав” – перший журнал “Синтаксис” Гінзбурга. Журнали “Новий світ” (Твардовський), “Юність”. Формування “шістдесятників” – інтерес до неофіційної історії, опозиційність, бажання висловити свою думку, інтерес до духовного світу особистості.
“Відлига” закінчилась спочатку саме у культурному житті. 1957-58 рр. Критика Пастернака за “Доктора Живаго”, змусили відмовитись від Нобелівської премії. 1961 – критика Гроссмана за роман “Життя і доля”. З 1962 – критика художників-авнгардистів – остаточне завершення “культурної відлиги”. Після 1962 з боку влади : жостка критика ухилу від соцреалізму, що набувала принизливого характеру, прямі погрози арештів.
Посилення наступу на культуру.
Отже, в розвитку культури відбувались суперечливі процеси : хоч і зроблено преші кроки десталінізації, але зберігався контроль режиму над культурним життям.
4) Дисидентський рух – зародження в кінці 1950-тих. Основні центри – Москва, Ленінград, Україна. Вимагали: а) законність-конституційність; б) справедливість; в) мирні форми боротьби; г)дотримання прав людини. Критикували: а) радянський устрій, але в рамках ідеології Маркса-Енгельса; б) політику 30-40-вих, репресії; в) бюрократизм, безгосподарність, безправ’я; г) “рабство” селян, незадовільну діяльність профспілок.
Отже, відбувається зароджнення дисидентського руху, поширення його ідей, діяльність його найактивніших членів.
Основні тенденції соціально-економічного розвитку :
1. Запровадження економічних реформ :
1) реформа управління економікою – 10. 07. 1957 – сторення раднаргоспів, ліквідація 10 галузевих міністерств. Суть – децентралізація управління економікою. Зменшення чисельності центральної бюрократії, але збільшення – на перифірії. Хрущов все ж таки не утримався від централізації і створив республіканські ради народного господарства (1962) і Вищу раду народного господарства у Москві (1963). Відбувалось також укрунпення раднаргоспів, створювались державні (галузеві) комітети для проведення єдиної технічної політики. ПОЗИТИВНІ наслідки реформи : а) можливість керувати узгоджено всіма галузями; б) раціональне використання місцевих ресурсів; в) краще забезпечення місцевих економічних інтересів; г) зменшення нераціональних вантажоперевезень; д) склались умови для переходу на госпрозрахунок. НЕГАТИВНІ наслідки реформи : а) збільшення управлінського апарату; б) порушення зв’язків між підприємствами по країні; в) зберігся командний механізм; г) відсутність єдиної технічної політики в межах конкретної галузі; д) складнощі з галузевим плануванням і управлінням промисловістю ; е) поява “місництва” (перевага місцевих інтересів над загальними). Наслідки “г” і “д” подолані. Реформа була корисною, бо сприяла розвитку місцевої економіки, але вона була неперспетивною в умовах тоталітарної держави. Незважаючи на реформу, зберіглась адміністративно-командна система в управлінні народним господарством.
2) Реформи в сільському господарстві – почались ще до Хрущова. Влітку 1953 – зниження податків на сільські господарства, анульовано борги сільським господарствам. З вересня 1953 – за Хрущова : збільшено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, авансування праці колгоспників – зарплата, колгоспники стали отримувати пенсії, паспоритзація сіл – все це – стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції.
Основні програми реформування сільського господарства :
а) передача колгоспам техніки МТС (з 1958) – раціонально, але негативно, бо у колгоспників не було матеріальної бази для прийому техніки та механізатори до колгоспів на пішли, бо там була мала порівняно з містом зарплатня, на колгоспи повісили нові борги за техніку ;
б) освоєння цілини ( з 1954) – старі сільськогосподарські райони недоотримували капіталовкладень, а на нових місцях (36 млн га) за 5 років – ерозія грунтів – різкий спад виробництва – негативна ;