Реферат: История СССР и Украины в 1953 - 1964 гг.

Визначте та охарактеризуйте основні тенденції в соціально-економічному розвитку та суспільно-політичному житті СРСР у 1953 – 1964 рр.. Визначте особливості цих процесів в Україні.

11-ий клас.

Корюкалов Михайло Володимирович.

Український гуманітарний ліцей при

Київському Національному Університеті

імені Тараса Шевченка.

СРСР та Україна протягом 1953 – 1964 рр.

Назва періоду :

¨ ” хрущовський період (десятиріччя)” – від імені 1-го секретаря Комуністичної

партії СРСР, а з 1958 р. і Голови Ради Міністрів СРСР М. С. Хрущова ;

¨ “відлига” – від назви повісті Іллі Еренбурга, що була надрукована у травневому номері журналу “Прапор” за 1954 р., яка (назва) символізувала про переміни в політичному та соціальному житті держави (найпоширеніша назва) – але власне період “відлиги” закінчився на самому початку 60-тих років;

¨ найбільш правильною з точки зору історії є назва “1953 – 1964 роки” .

Причини “відлиги” :

(“відлига” – лібералізація в усіх сферах життя у СРСР.)

1) найголовніша причина – смерть Сталіна (05. 03. 1953 р.), що призвело до :

2) приходу до керівництва у партії М. С. Хрущова у вересні 1953 р. ;

3) часткова зміна суспільної свідомості у народу – еволюція в бік часткової демократизації суспільних відносин.

Передумови “відлиги” :

1) 29-річне перебування Й. Сталіна на посаді Генерального Секретаря Комуністичної партії СРСР (далі – КПРС);

2) Репресії, терор проти населення, голодомори, страх людей перед режимом ;

3) Боротьба за владу в партії і в державі між Г. Маленковим (Головою Ради Міністрів СРСР), Л. Берією (головою служби внутрішніх справ та безпеки) і М. Хрущовим (1-им секретарем Московського обкому партії) у 1953 р. та перемога М. Хрущова у цій боротьбі.

Основні тенденції періоду.

З приходом до влади М. Хрущова у СРСР відбувається демократизація, АЛЕ часткова, поверхнева, непослідовна. По суті, монополію на владу мала КПРС, змінився лише її лідер, тобто, в даному випадку про повну демократизацію говорити не можна, бо основні риси режиму зберігались.

Я почну з основних тенденцій суспільно-політичного життя (далі – СПЖ), бо в тоталітарній державі з відсутністю ринкової економіки визначальними факторами стають явища і зміни, що стосуються СПЖ.

Примітка : до СПЖ я віднесу культурне життя народу і міжнародну політику, бо в іншому випадку їх доведеться обинути – але класично ці сфери людської і державної діяльності до СПЖ не відносяться.

Основні тенденції суспільно-політичного життя :

1. Десталінізація :

1) розвінчання культу особи Сталіна – почалось з 25 лютого 1956 року ( ХХ з’їзд КПРС), коли М. С. Хрущов виступив із секретною доповіддю “Про культ особи Сталіна та його наслідки”, в якій викрив сталінські злочини, оприлюднив відомості про те, як діяла репресивна система. Доповідь була виголошена лише перед радянськими апаратниками, в той час як на з’їзді були присутні й іноземні учасники. ПОЗИТИВНЕ : Доповідь поклала дорогу керованій десталінізації, мала ефект вибуху. Хрущов повідомив про існування заповіту Леніна, звинуватив Сталіна у відході від ленінських ідей, поразках преших місяців війни з Німеччиною, викрив сталінські злочини (“справу лікарів”, мінгрельську справу”, “ленінградську справу”, конфлікт з Тіто і т. д.). НЕГАТИВНЕ : а)інформація була неповна; б) особиста участь у репресіях нинішнього керівництва не розкрита; в)звинувачував Сталіна, Берію, Єжова, Ягоду, а сучасних апаратників називав “вірними ленінцями”; г)спроба скрити доповідь від народу і зарубіжжя; д)Хрущов схвальноговорив про внесок Сталіна у побудову соціалізму.

Розвінчання культу особи продовжилось й далі. 28. 03. 1956 – стаття у “Правді” : “Чому культ особи чужий для духу марксизму-ленінізму”. 30. 06. 1956 – Постанова ЦК КПРС “Про подолання культу особи та його наслідків”. Критика культу особи продовжилась на ХХІ (1959) та ХХІІ (1961) з’їздах партії. Тіло Сталіна винесли з мавзолею і перепоховали на Червоній площі під стіною Кремля.

Але у партії і в народі був опір десталінізації : демонстрація студентів у Тбілісі в жовтні 1956 на захист Сталіна – розстріляна військами; сформувалась група “сталіністів” – Молотов, Каганович, Маленков, згодом Шепілов – організували спробу скинення Хрущова з посади 1-го секретаря ЦК КПРС, були виведені з партії.

2) припинення репресій, реабілітація, ліквідація ГУТАБу – 27. 03. 1953 – Верховна Рада СРСР оголосила амністію для усіх ув’язнених на термін до 5 років. ПОЗИТИВНЕ – ув’язнені за політичні злочини (термін перевищував 5 років) почали здійснювати заворушення у таборах : у Кімгірі, Воркуті, Ігарці – що призвело до реабілітації та звільнення й політичних в’язнів. НЕГАТИВНЕ – на волю вийшли біля 900 тис. кримінальних злочинців, що погіршили криміногенну ситуацію, особливо у великих містах.

Після арешту Берії почався перегляд справ політв’язнів. Реабілітовано колишніх партійних і державних діячів, військових : Бубнова, Постишева, Рудзутака, Чубаря, Блюхера, Єгорова, Тухачевського, Якіра, Уборевича, інших, але мільйони звичайних радянських людей не були реабілітовані. Всі політв’язні, що залишились в живих, випущені на волю – але вони були невлаштовані матеріально. У вересні 1955 р. реабілітовані або випущені люди, ув’язнені за контакти з нацистами під час Другої світової війни. Отримали право повернутись на батьківщину чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики. 1957 р. поновлено Чечено-Інгушську, Кабардино-Балкарську, Карачаєво-Черкеську АССР, але не було реабілітовано німців Поволжя, кримських татар, виселених вірменів, греків, болгар, інших народів, що були депортовані. Скасовано трибунали, Верховний суд отримав право переглядати рішення “трійок”.На цьому тлі цікавим виглядає засудження і розстріл Берії влітку 1953 року – чи це повернення до репресій, чи ліквідація їх ініціатора.

3) Початок переходу від тоталітаризму до авторитаризму – це проявилось у тому, що органи безпеки і партія “помінялись місцями” – раніше НКВД стояв над партією і був підконторльний лише Берії та Сталіну, тепер апаратники поставили КДБ під себе.

4) Реорганізація вландих структур, поділ влади, децентралізація, ротація кадрів .

2. Запровадження політичних реформ :

1) зростання ролі пленумів ЦК КПРС, що мало особливу роль в боротьбі Хрущова з його політичними супротивниками і збільшення ролі КПРС в політичній боротьбі взагалі. Наприклад, в 1957 р. група “сталіністів” бажала скинути Хрущова з поста 1-го секретаря ЦК КПРС поза пленумом, але пленум скликати довелось, і Хрущов переміг. Взагалі відбувається розширення колективності у керівництві, поширення внутрішньопартійної демократії.

2) Партійний апарат був розділений на міський й сільський – ця реформа є негативною , адже відбувалось посилення розриву, зокрема економічного, між містом та селом та загострювало суперництво в партії.

3) Введення обмежень для керівних функціонерів КПРС – їм заборонялось обиратись на одну посаду більше ніж на два строки по 4 роки підряд – зменшило авторитет Хрущова серед членів партії.

4) Розширення Президіуму ЦК до 15 чоловік – для того, щоб оточити себе “своїми людьми”.

Взагалі реформи мали сприяти демократизації влади, розширенню колективності її, але у 1958 р., коли Хрущов посів ще другу посаду – Голови Ради Міністрів СРСР, стало зрозуміло, що Хрущов використав ЦК для того, щоб краще укріпитись на вершині бюрократичної піраміди, і сам не проти зосередити всю владу в своїх руках. Реформи призвели до згуртування партапаратників проти Хрущова.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--