Реферат: Історія винвкнення шахів
Був такий у загальних рисах шлях розвитку шахів в Західній Європі від часу первинного ознайомлення з ними до середини XIX століття. Інакше відбувався в цей період розвиток шахів в Росії.
Шляхи і час проникнення шахів в стародавню Русь залишаються не цілком з'ясованими до теперішнього часу. Проте що не викликає сумніву фактом вважається, що шахи проникли до нас безпосередньо з сходу. Головним доказом цього є чистота російської шахової термінології, що зберегла східні найменування майже всіх що беруть участь в грі фігур без спотворень і переробок, характерних для країн Західної Європи. Час проникнення до нас шахів різні дослідники визначають по-різному: від IX до XII століття.
Політичні і соціальні умови мало сприяли розвитку шахів в старій Росії. Протягом ряду сторіч (з XIII по XVII в.) вони піддавалися гонінню з боку церкви,, убачаючої в них відгомін язичества і ставлячої їх на один рівень з грою в кістки і іншими азартними іграми. Був період, коли шахову гру забороняла в законодавчому порядку державна влада. Це, зрозуміло, негативно впливало на розвиток шахів в Росії.
Все ж таки приваблива сила шахів була така велика, що шахи продовжували жити в народі, не дивлячись на усілякі заборони; якнайкраще цьому доказ - сама велика кількість і повторність заборон. Іншим безперечним свідоцтвом значного розповсюдження шахів є російський народний епос-билини, старовинні пісні, прислів'я, де часто, зустрічаються згадки про шахову гру і запозичені з неї образи і вирази. Звичайно, всякі заборони не заважали грати в шахи царям, боярам і духівництву, хоча якраз відносно духовних осіб заборони були особливо строгі. В другій половині XVII століття гоніння поступово втратили свою гостроту.
Але характерний, що ще в 1731 році якийсь митрополит доносив на іншого, що той велів зняти на своєму московському подвір'ї дзвону, щоб дзвін їх не заважав йому всю ніч грати в шахи. Про значне розповсюдження шахів говорять і повідомлення іноземців, що приїжджали в ту епоху до московії по дипломатичних і торгових справах. Вони одностайні не тільки в питанні про широке розповсюдження шахів, але і відзначають з подивом мистецтво, з яким росіяни грають в шахи. Найбільш виразно в цьому відношенні повідомлення однієї французької хроніки XVII століття, в якому розказується про посольство, направлене в 1685 році з Москви до Людовика XIV в складі понад 50 чоловік. В повідомленні мовиться: "Ці росіяни чудово грають в шахи; наші кращі гравці перед ними учні". Охоплюючи період до кінця XVIII століття в цілому, слід зазначити, що ряд історичних умов впливав уповільнюючим чином на розвиток шахів в Росії. Гоніння церкви, відсутність аж до XIX століття рукописних і друкарських робіт по шахах і інші причини зумовили більш пізній вихід російських майстрів на міжнародну арену. Не маючи нагоди в розглянутий нами період розвиватися ні в теоретичному, ні в практичному відношенні, шахи висували лише самородків, що залишилися безвісними талановитих любителів, дивуючих іноземців при рідкісних зустрічах з ними. Подібне положення зберігалося до кінця XVIII і початку XIX століття, коли в Росії почали створюватися перші шахові кухлі і виходити перші російські шахові книги.
Почалося XXІ століття, швидшає технічний прогрес, скорочуються відстані, поліпшуються комунікації між народами. Зміни торкаються і шахів: винайдений шаховий годинник, все частіше проводяться міжнародні турніри. На порядок денний виходить питання про офіційний титул чемпіона світу.
Шахи стають спортом.
Нова історія
Вільгельм Стейніц (1836 - 1900), чемпіон світу 1886 - 1894 років.
В 1886 році шахова громадськість ухвалює провести матч між двома найсильнішими шахістами планети Вільгельмом Стейніцем і Іоганном Цукертортом і проголосити переможця офіційним чемпіоном світу. Цей матч пройшов в різних містах Америки і приніс переконливу перемогу Стейніцу.
Стейніц був не просто першим чемпіоном світу. Він був найбільшим шаховим теоретиком із всіх коли-небудь що жили на світі, бо він перший додав шаховій грі наукоподібний характер і підвів під шахову теорію твердий логічний фундамент. Проте перш ніж знайомити читача з біографією Стейніца і аналізувати його внесок в шахове мистецтво, звернемо увагу на один малопомітний на перший погляд нюанс. Чому чемпіон світу був визначений в матчевій зустрічі двох шахістів, а не в крупному турнірі з участю багатьох претендентів?
Питання не дозвільне: виявлення чемпіона в матчі увійде до традиції, і ми побачимо що на цю традицію ще сторіччя опісля посилатимуться сильні шахового миру в зручних для себе випадках.
Емануїл Ласькер (1868 - 1941), чемпіон світу 1894 - 1921 років
Другий чемпіон світу народився в Берлінхене (Німеччина) в сім'ї кантора.
Як і Стейніц, Ласькер за походженням був євреєм. До речі, ніж пояснити такий високий відсоток євреїв серед найсильніших шахістів кінця XIX почала XX століть? Очевидно, тим же що і переважання негрів в американському спорті і мистецтві дискримінацією цих меншин в більшості інших областей людської діяльності. Тут доречно звернути увагу на той факт що після Другої світової війни засилля євреїв в шахах поступово йде на спад, а також пригадати, що в минулому столітті професійні боксери-євреї нерідко ставали королями британського рингу.
В шахи Ласькер почав грати досить рано і ще гімназистом підробляв в кафе грою на ставку, але вундеркіндом не був і турнірну кар'єру почав лише в двадцятирічному віці. Втім, він швидко досяг крупних успіхів і вже через п'ять років в 1894 році, перемігши в матчі Стейніца, став чемпіоном світу.
В 1902 році Ласькер захистив дисертацію і став доктором математики і філософії. Згодом він написав ряд не дуже значних наукових робіт, що представляють, втім відомий для нас інтерес: в своїх працях молодої і зрілий Ласькер незмінно відстоював концепцію нещадної життєвої боротьби.
Таким він був і в шахах. Прекрасно освоївши принципи "нової стейніцевської теорії" Ласькер зовсім не педантично слідував їм на практиці. Якщо Стейніц в будь-якій позиції керувався в грі своїми методами, то Ласькер в одному і тому ж положенні міг діяти по-різному, залежно від того з яким супротивником йому доводилося мати справу. Абсолютна істина його мало цікавила: іноді Ласькер свідомо обирав об'єктивно не найсильніше продовження, якщо мав підстави вважати що саме такий шлях найбільш незручний для конкретного опонента. Девіз другого чемпіона світу за дошкою можна сформулювати таким чином: "за всяку ціну переграти сидячого навпроти".
Хосе Рауль Капабланка (1888 - 1942), чемпіон світу 1921 - 1927 років
Кубинський чемпіон народився в сім'ї багатого плантатора. В шахи почав грати чотирьох років від народження і проявив себе чудовим вундеркіндом; вже в 12 років став чемпіоном своєї країни. В 1904 році Капабланка приїхав в США і провів два роки в Колумбійському університеті, де, згідно його власним спогадам, "він посилено займався спортом". Покинувши університет, цей мазун долі почав присвячувати багато часу шахам а попутно поступив на дипломатичну службу, на якій і числився все своє життя.
Порівнюючи долі Ласькера і Капабланки, мимовільно замислюєшся над наївністю міфу про "рівні можливості" в сучасному капіталістичному суспільстві. Народжений в бідному гетто Ласькер завдяки праці і винятковим здібностям став доктором філософії і математики, але це не принесло йому серйозних дивідендів, оскільки все життя він розривався між наукою і шахами і йому доводилося невпинно трудитися для досягнення успіху. Непохитне ж положення в суспільстві абсолютно безтурботного Капабланки базувалося не стільки на його талантах (хоча обдарований він був понад всяку міру!), скільки на походженні. Нас, втім цікавить перш за все шахова кар'єра кубинця.
В Європі Капабланка вперше з'явився в 1911 році і відразу переконливо виграв сильний по складу (правда без Ласькера) турнір в Сан-Себастьяне. З цієї миті його можна вважати реальним претендентом на світову першість.
Проте пройшло ще довгі десять років, перш ніж Капабланка добився, нарешті, матчу з Ласькером. Поєдинок відбувся в Гавані і приніс переконливу перемогу Капабланке. Втім беззастережну перевагу над своїм попередником на троні Капабланка так ніколи і не зумів довести, і, як ми вже відзначали,
Ласькер, будучи на двадцять років старше за свого історичного суперника згодом не раз випереджав кубинця на найбільших змаганнях.
Отже, в 1921 році після 27-річного неподільного панування Ласькера шаховий мир знайшов нового чемпіона. Відзначимо, що вперше королем шахів став не безвісний єврей, що бачив в шахах єдиний засіб добитися суспільного положення а людина світла, успіх якої в суспільстві була значною мірою приречена походженням.
Олександр Алехін (1892 - 1946), чемпіон світу 1927 - 1935 років, 1937 - 1946 років
Навіть в блискучій шерензі чемпіонів нової історії ім'я четвертого шахового короля стоїть осібно: збірки його партій містять більше шедеврів, ніж збірки трьох його попередників разом узятих а складна біографія першого російського чемпіона світу дотепер викликає суперечки і додаткові дослідження.
Олександр Алехін народився в Москві в багатій буржуазно-аристократичній сім'ї. Познайомившися з королівською грою в ранньому дитинстві, він, за його власними словами, "відчув непереборне прагнення до шахів". На відміну від Капабланки, Алехін завжди дуже багато займався, думав над своїм вдосконаленням, безперервно аналізував, і навіть смерть наздогнала його у шахівниці.
Фанатично зраджений шаховому мистецтву, Алехін проте був різносторонньо розвинутою людиною: вільно говорив і писав на декількох європейських мовах, мав вчений ступінь доктора права.
Першого значного успіху шістнадцятилітній Алехін добився в 1909 році, отримавши перемогу в турнірі любителів в рамках вже згадуваного нами Петербурзького конгресу пам'яті Чигоріна. Потім послідувала серія успіхів в європейських майстерних змаганнях, і, нарешті, в 1914 році на найсильнішому по складу турнірі в російській столиці Алехін бере третій приз, пропустивши вперед лише Ласькера і Капабланку. З цієї миті Алехін міцно входить в шахову еліту і стає кандидатом на світову першість.