Реферат: Історія винвкнення шахів

Зовсім випадковим чемпіоном його вважати не можна: він входив в світову еліту дуже довго, починаючи з 1953 роком, коли зайняв почесне п'яте місце в турнірі претендентів в Цюріху. З цієї миті Петросян, мабуть міг виграти будь-який з подальших претендентських циклів. Але міг і не виграти: в ті роки завжди було дещо в рівній мірі гідних кандидатів. Доля посміхнулася Петросяну в 1962 році на Кюрасао.

Борис Спаський (1937 р. р.), чемпіон світу 1969 - 1972 років

Нелегким був шлях Бориса Спаського до чемпіонського звання. Він неодноразово спотикався на всіх стадіях розиграшу першості миру і, навіть "добравшися", нарешті, до чемпіона, здолав його не з першої спроби: поразка 1966 року примусила Спаського знов пройти через горнило претендентських матчів. Так, претендентом він був блискучим, а ось чемпіоном виявився блідим.

Створюється навіть враження, що цей скромний, судячи з усього, людина обтяжувалася високим титулом. Не було в шаховій історії іншого випадку, щоб чемпіон так коректно і навіть доброзичливо відносився до претендента, як Спаський до Фішера. Хоча на якого ще чемпіона насувався такий грізний претендент!? Навіть коли Фішер починав "свій цикл", Спаський неодноразово заявляв, що американець - явище в шахах екстраординарне, і що він неодмінно повинен стати чемпіоном світу. І в Рейк'явіку в критичні хвилини у Спаського вистачило душевної благородності, щоб залишитися на висоті положення. Напередодні того матчу прогнози були практично однозначними: Фішер повинен перемогти. Проте на старті перед радянськими функціонерами несподівано блиснув промінь надії: з вини Фішера матч почався із запізненням, потім американець програв першу партію і не з'явився на другу. В той момент багато хто вважав, що Спаський має моральне право відмовитися від продовження боротьби зважаючи на неспортивну поведінку суперника. Існувала навіть вірогідність, що в цьому випадку ФІДЕ дискваліфікує Фішера, і формально Спаський залишиться чемпіоном. Так чи інакше, радянським шаховим функціонерам і партійним кураторам шахів представлялася принадна можливість зірвати матч під зручним приводом, та ще при рахунку в "свою користь". Проте Спаський був невблаганний.

Він не дозволив собі жодного вислову проти Фішера і, як ні в чому ні бувало, продовжив боротьбу проти перевершуючого суперника.

Втративши титул, Спаський ще довго активно виступав в змаганнях, брав участь в претендентских матчах, проте минувщина блиск і енергія в його грі більше не виявлялася. Він не замазав себе ніякими склоками, і його ім'я, поза сумнівом, одне з найсимпатичніших у ряді імен радянських чемпіонів світу.

Роберт Фішер (1943 р. р.), чемпіон світу 1972 - 1975 років

В 1957 році шахові видання планети облетіла сенсаційна звістка: чемпіоном Америки став чотирнадцятирічний хлопчик. Випадковість?

Небачений досі приклад шахової акселерації? То було початком блискучої і багато в чому безприкладної кар'єри Роберта Джеймса Фішера.

Він не знаменитий на батьківщині. Ми, проте, пишемо, в першу чергу, з розрахунку на російського читача, а в сімдесяті роки Роберт Фішер був навряд чи не найпопулярнішим американцем в Радянському Союзі. Можна сміливо сказати що жодна особа в шахах не викликала таких запеклих суперечок і полярних оцінок.

Писати про Фішера легко і приємно: тема виграшна, вже декілька десятиріч виключно приваблива як для авторів, так і для читачів.

Вражаючий факт: скільки сумнівних вчинків божевільних висловів дозволив собі американський гросмейстер, проте зберіг симпатії своїх численних прихильників - така велика чарівливість Фішера як художника і спортсмена. Про нього цілком можна написати окрему монографію для нашої ж теми необхідно хоча б коротко розглянути шаховий шлях Фішера, оскільки він - єдиний в новітній історії західний претендент, що зумів подолати щільну стінку радянських гросмейстерів і стати чемпіоном світу.

1958 рік. Підкоривши Нове світло, "хлопчик з Брукліна" відправляється завойовувати старий. Міжзональний турнір в Портороже – і нова сенсація: п'ятнадцятирічний шахіст стає гросмейстером і претендентом. Такого історія ще не знала. Не знає додамо, і до цього дня: з'явилися ще більш юні гросмейстери, але зв'язано це, в основному, з девальвацією самого звання.

Анатолій Карпов (1951 р. р.), чемпіон світу 1975 - 1985 років

Після порівняно спокійних шестидесятих на шаховому троні знов запанував "державний монстр". Які ж чинники зумовили таке явище нешахового порядку, як дванадцятий чемпіон світу?

Обмовимося відразу, що в чисто шаховому плані до Карпову претензій немає і бути не може: він - великий шахіст, і його послужний список вражає навіть на фоні переліку перемог будь-якого іншого чемпіона світу.

В свої кращі роки Карпов не був першим серед рівних, він був дійсно найсильнішим, тому говорити про якісь махінації, що забезпечували його перемоги не доводиться. І все-таки він був одним з найвпливовіших і привілейованих членів радянського суспільства - головою Фундації миру, членом ЦК ВЛКСМ, кандидатом економічних наук, людиною, яку знали в обличчя люди, далекі від шахів. Навіщо ж знадобився радвладі такий дбайливо опікуваний фаворит?

Мабуть, причин тут дещо. По-перше, перед самим "явищем народу Карпова Фішер" яскраво продемонстрував, що Захід також може перемагати. По-друге, під час матчу в Рейк'явіку "в не зовсім безнадійному положенні" Спаський повівся так незалежно, що це не могло не послужити уроком Кремлю. Нарешті, вже в пору чемпіонського Карпова, втеча на захід Корчного, найсильнішого на той момент претендента примусило власті ще раз задуматися про винятковість і необхідність Карпова.

Г ар і Каспаров (1963 р. р.), чемпіон світу з 1985 року

Величезний талант, найвища працездатність і прекрасні умови для вдосконалення зумовили практично безхмарний шлях тринадцятого чемпіона світу до вершин майстерності. Лише ставши претендентом, Каспаров вперше зіткнувся з труднощами. Йому історично не пощастило: якщо Карпов дозрів, як претендент, в період чемпіонського американця Фішера, то Каспаров рішуче постукав в двері вищого суспільства, коли радвлада мала свого чемпіона і була їм цілком задоволені. Геніальний шахіст виявився не потрібен власній федерації! В результаті в 1983 році шаховий мир став свідком унікального дійства: під абсолютно ідіотським приводом радянські функціонери намагалися зірвати півфінальний матч претендентів між Каспаровим і Корчним, причому, всупереч звичаю, абсолютно не нападали на Корчного і явно провокували ФІДЕ зарахувати поразку Каспарову! І ним це майже вдалося, але... втрутився азербайджанський лідер Г.Алієв.

Новітня історія

1. Нова конституція шахового королівства

На конгресі ФІДЕ 1947 року була, нарешті, вироблена і затверджена впорядкована система розиграшу першості миру. Весь світ розбили на зони; спершу проводилися зональні змагання, потім міжзональний турнір (пізніше декілька турнірів), переможці якого зустрічалися в турнірі претендентів (внаслідок ­ в матчах претендентів) і виявляли матчевого суперника чемпіону світу. Весь цикл займав три роки. Таким чином, кожні три роки чемпіон повинен був відстоювати своє звання в матчі. Одночасно прийнятий і більш ніж сумнівне рішення, що у разі поразки чемпіон через рік має право на матч-реванш (докладніше про це ми поговоримо на чолі про першого радянського чемпіона світу). Не дивлячись на серйозні недоліки (їх ми і аналізуватимемо в нашій роботі), система ця проіснувала близько сорока років і була, в цілому, явищем прогресивним. Проте перш за все вимагалося визначити наступника Алехіна на шаховому троні. З цією метою в 1948 році був проведений матч-турнір на першість миру з участю п'яти самих гідних (на думку ФІДЕ) кандидатів (про це змагання ми ще поговоримо детально; поки лише відзначимо, що це був єдиний в історії випадок, коли чемпіон був визначений в турнірі по круговій системі).

2. Радянська шахова школа

При вивченні післявоєнної історії шахів неможливо пройти мимо такого феноменального явища, як "радянська шахова школа". Важко навести інший приклад такої переважної переваги однієї нації над всіма іншими в якій-небудь області людської діяльності.

Ймовірно, все почалося з природного для "першої держави нового типу" прагнення довести свою спроможність, а в дещо, по можливості, і продемонструвати свої переваги. В цьому значенні шахи виявилися прекрасним об'єктом для додатку сил, причому по багатьох міркуваннях: вони мали в Росії непогані корені, ідеально вписувалися в систему, направлену на підвищення народної освіти, головне ж ­ були "недорогим видом" спорту.

В тридцяті роки виходить на міжнародну арену і відразу завойовує визнання перше покоління майстрів, що сформувалися вже при радвладі. На порядок денний природно ставиться питання про завоювання першості в світі і з цієї миті вся та метушня навкруги титулу "Champion World", яку ми охрестили "шаховою політикою", вперше потрапляє в коло інтересів вищих ешелонів влади величезної і могутньої держави. В післявоєнні роки вже більшість сильних шахового миру проживає на горезвісній "шостій частині суші" і користується послугами найбагатшого в світі спонсора ­ Комуністичної партії Радянського Союзу. Слідує без тіні іронії визнати що спонсор цей дійсно проявив себе виключно щедрим і талановитим шаховим організатором: ніколи і ніде в світі не було створено таких благодатних умов для зростання молодих талантів і таких серйозних привілеїв для ведучих майстрів. Проте і віддачі цей спонсор вимагав нещадно, а у разі щонайменших утруднень охоче втручався в перипетії спортивної боротьби.

Таким чином, в новітній історії проблема договірних партій ­ і навіть цілих змагань! ­ стоїть вельми гостро.

Висновок

Шахова академія гросмейстера А.Єрмолінського в Огайо раз на три місяці оголошує кращого гравця минулого кварталу. Недавно в такій ролі вперше названа людина, що не зробила жодного ходу на шахівниці в офіційних змаганнях. Дещо дивний вибір, проте внесок Кірсана Ілюмжінова в сучасний шаховий спорт, дійсно важко переоцінити. Нинішній президент ФІДЕ, можливо, найталановитіши?