Реферат: Історико-краєзнавче дослідження міста Рівне
Крім цього, на сесії міської Ради було прийнято звернення до Рівненської обласної Ради народних депутатів, у якому говориться: «Прийшла пора вже стати обличчям до народу, інтереси, національну самобутність і культурну спадщину якого покликані боронити Ради народних депутатів. Рада народних депутатів м. Рівне звертається до Рівненської обласної Ради народних депутатів з пропозицією порушити перед Президією Верховної Ради Української РСР клопотання про повернення нашому місту його справжньої української назви Рівне. Голова Ради В. Марчук. 25 грудня 1990 року. м. Рівне».
І Рівненська обласна Рада протягом… трьох місяців розглядала це звернення. Аж 27 березня 1991 року приймає рішення №56 «Про україномовну назву міста Ровно», у якому говориться»: «1.Рішення Ровенської міської Ради народних депутатів від 25 грудня 1990 року та висновки комісії, утвореної президією обласної Ради народних депутатів, з вивчення матеріалів щодо зміни назви міста Ровно на Рівне, взяти до відома.
Вважати історичною назвою міста Ровно назву Ровно, а назва Рівне відповідає закономірностям розвитку української мови».
Отже, обласна Рада народних депутатів в особі її голови П. Прищепи не підтримала рішення Рівненської міської Ради. Більше того – в місцевій пресі, а вона була представлена тоді трьома офіційними обласними газетами – органами комуністичної партії та комсомолу – газетами «Червоний прапор», «Зміна» та новонародженим «Діалогом», й по обласному радіо була організована контрпропаганда, яка мала на меті ні за яких умов не допустити того, що місто отримало свою українську назву – Рівне. Так, наприклад, газета «Діалог» відвела цілу сторінку (21 грудня 1990 року) розгляду цієї проблеми. Після багатьох розмірковувань про недоцільність повернення української назви місту, автор лякає своїх читачів фактом, що це вимагатиме великих, якщо не величезних коштів: «Що буде, коли ці витрати будуть віднесені на рахунок міського бюджету – адже це – ініціатива депутатів міської Ради… Скільки це тоді коштуватиме середній Ровенській родині? Чи по 40 чи по50 карбованців?»
Офіційну відповідь автору дає «Довідка про очікувані витрати при перейменуванні міста Ровно на Рівне та відповідно зміни назви області», яку підписало 9 керівників різних служб та установ обласного центру. У документі говориться: «проведені розрахунки витрат, які виникнуть в разі зміни назви міста Ровно на Рівне та відповідної зміни назви області.
В основному розрахунків комісією взято – кількість підприємств, організацій, установ згідно з статистичними даними 1.01.1990 року по області, в місті Ровно;
– прейскурантну ціну виготовлення штампів, печаток, вивісок.
Крім того, були враховані витрати, які виникнуть із зміною назви міста області в підприємствах транспорту, зв’язку, в шляхових та комунальних службах та паспортних столах».
Комісія підрахувала, що на виготовлення штампів і печаток по області потрібно буде 534 тис. карбованців, виготовлення вивісок – 2.214 тис. Додаткові витрати підприємств транспорту, зв’язку, шляхових і комунальних служб, паспортних столів 625 тис. Всього витрат по області 3.373 тис. карбованців.
На документі приписка:» Згідно з інформаційними матеріалами в пресі зміна назви лише одного населеного пункту на карі потребує витрат в масштабах країни 400 тис. карбованців. (газета «Правда» від 6 вересня 1990 року)
Отже, вийшла сума фантастична за своїм обсягом на той час. А де взяти кошти? Отже, ні про яке найменування не може бути й мови. Рядовий читач, ознайомившись з такими цифрами, задумається…
Після опублікування на сторінках обласної газети «Червоний прапор» повідомлення про скликання третьої сесії обласної Ради народних депутатів і порядку денного її роботи в обласну Раду народних депутатів надійшло багато усних і письмових заяв, зміст яких свідчить про неоднозначну думку жителів міста і області. У більшості листах висловлюється думка про недоцільність перейменування назви міста й області.
Автори листів цілком резонно відмічають, що в інформації, опублікованій в газеті «Правда» за 6 вересня 1990 року, повідомляється, що зміна однієї назви міста в назви картах – це мінімум 400 тисяч викинутих на вітер карбованців і просять назвати матеріальні затрати, що пов’язані з перейменуванням.
Окремі автори листів вимагають вивчити громадську думку шляхом референдуму і тільки після цього приймати рішення сесії з питання зміни назви міста Ровно чи Рівне і відповідно зміни назви області».
За наполяганням депутатів Верховної Ради України та за сприянням голови ВРУ Л. Кравчука до порядку денного засідання Президії Верховної Ради було включено питання про перейменування міста. На це засідання було запрошено А.А. Бурячка, В.М. Червонія і В.М. Пилипчука. які аргументованими виступами підкріпили висновок вчених-мовознавців. Президія проголосувала за «Рівне».
11 червня 1991 року Голова Верховної Ради Української РСР Л. Кравчук піписав Постанову №1183–12 Президії Верховної Ради Української РСР «Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису»: – Президія Верховної Ради Української РСР ПОСТАНАВЛЯЄ:
З врахуванням правил українського правопису надалі іменувати місто Ровно – Рівне, а Ровенську область – Рівненська».
Цей документ назавжди увійшов в багатовікову історію міста РІВНЕ.
Рівне в архівних документах з 13 до 20 ст.
Державний архів Рівненської області є найбільшою джерельною базою з вивчення історії нашого міста. І тому не дивно, що в тиші його читальних залів постійно робляться цікаві відкриття, дослідники знаходять, ще невідомі сторінки розвитку міста. Двадцять років минуло з часу виходу збірника документів «Ровно 700 років», який було підготовлено держархівом області. За цей час виявлено багато нових документів.
На жаль дуже велика частина документів, що зберігаються в державному архіві Рівненської області, є лише залишки цінних фондів. Пояснюється це тим, що протягом багатьох років Рівненщина була ареною жорстоких боїв та битв, знищували місто і чисельні пожежі. Тут прокотився вогняний вал фронтів Першої світової війни; події громадянської війни, вторгнення білопольських військ ще більш посилили сумне становище архівних документів. Під час гітлерівської окупації в області знищено 1 млн. 217 тис. од. зб. та 19 тонн нерозібраних матеріалів. Тому документи, вміщені в збірник, хоча і не можуть відкрити всіх сторінок історії міста, є, безперечно, унікальним.
А взагалі, завдячуючи наполегливій праці архівістів багатьох поколінь, зібрано та збережено велику кількість безцінних документів. В яких вміщені події 5 сторіч і без них неможливо доторкнутися до історії Рівного.
Основу збірника складають документи з фондів державного архіву Рівненської області. Більшість їх публікується вперше і подається за оригіналами.
Усі документи подані в хронологічному порядку і мають редакційні заголовки, в яких зазначені: дата, різновидність документа, автор, адресат і зміст. Документи скановані, з великих за обсягом документів подаються витяги, а заголовки таких документів починаються з прийменника «із». Окремі документи польською мовою даються у перекладі українською мовою.
З метою створення в даній добірці цілісного комплексу документів, який відображає основні етапи історичного розвитку Рівне від маленького поселення до сучасного обласного центру, сюди вміщені найстаріші документи, виявлені в центральних історичних архівах ще до збірника «Ровно 700 років» у 1983 році.
Археологічні пам’ятки Рівненщини
Археологічні пам’ятки Рівненщини різноманітні за своїм характером. На території області виявлено більш як 800 археологічних об» єктів, у тому числі: стоянки, поселення, селища, городища, могильники курганні та без курганні з трупопокладеннями; копальні та майстерні, культові місця та скарби, що складаються з дорогоцінностей або набору знарядь праці та зброї.
Предметом археологічного дослідження на стоянках, поселеннях. Селищах і городищах є залишки жител, господарських споруд, фортифікацій (на городищах), а також культурний шар, тобто шар землі. Насичений предметами, кинутими або загубленими в давнину навколо людських жител (цілі та поламані знаряддя, черепки посуду, кістки тварин тощо). В особливо зручних для поселень місцях люди поселялись у різні періоди. Кожному етапові такого заселення відповідає окремий культурний шар. Відповідно до цього розрізняємо пам’ятки одно-, дво – або багатошарові, а порядок залягання окремих шарів називаємо стратиграфією пам’ятки.
Ще в першій половині минулого століття археологи у «дописемному» періоді історії виділили кам’яний, бронзовий і залізний віки. В основу цієї періодизації покладений матеріал, з якого людина виготовляла свої знаряддя. Згодом кам’яний вік було поділено на давньо-, середньо- і новокам’яну епохи – палеоліт, мезоліт і неоліт. Кінцевий етап неоліту названо мідно-кам» яним періодом або енеолітом.