Реферат: Юридична відповідальність працівників державної служби зайнятості України за порушення законодавства про зайнятість

- за додержання норм етики поведінки державного службовця та обмежень відповідно до змісту Присяги державного службовця.

Особливістю дисциплінарної відповідальності державних службовців є те, що вона є частиною системи адміністративного права. У чинному законодавстві такі дисциплінарні стягнення як догана та звільнення передбачено ст. 147 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. [3], а попередження про неповну службову відповідність та затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вишу посаду – ст. 14 Закону України «Про державну службу» [7]. Виходячи з цього, вважаємо за доцільне об’єднати в один нормативно-правовий акт, наприклад КУпАП, всі види стягнень за дисциплінарні проступки державних службовців, що дасть можливість регулювати питання зазначеної відповідальності засобами адміністративного права.

Як зазначає професор Ю.П. Битяк, суть адміністративної відповідальності полягає в тому, що вона застосовується органами і посадовими особами, з якими особа, що вчинила правопорушення, не перебуває у службових відносинах. Адміністративна відповідальність настає при порушенні загальнообов’язкових правил і норм, чинних у народному господарстві, соціальній сфері, управлінні. Справи про порушення, за які посадові особи, що вчинили проступок, притягаються до відповідальності, розглядаються уповноваженими на те органами (посадовими особами), перелік яких дано у ст. 213 Кодексу України про адміністративні правопорушення [9].

Визначення змісту поняття адміністративної відповідальності в теорії адміністративного права має різні підходи.

Наприклад, на думку професора М. Студенікіна, під адміністративною відповідальністю найчастіше розуміється застосування частини заходів адміністративного примусу, а саме – адміністративних стягнень [5].

Професор І. Галаган визначає зміст адміністративної відповідальності як застосування у встановленому порядку уповноваженими на це органами і службовими особами адміністративних стягнень, сформульованих у санкціях адміністративно-правових норм, до винних у вчиненні адміністративних проступків, що містять державний і громадський осуд, засудження їх особи і протиправного діяння, що виявляється у негативних для них наслідках, які вони зобов’язані виконати, і переслідують цілі їх покарання, виправлення і перевиховання, а також охорони суспільних відносин у сфері радянського державного управління [11].

На думку професора Коваля Л.В. адміністративна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності і має певні ознаки [16].

Аналізуючи положення чинного КУпАП ми дійшли висновку, що поняття адміністративної відповідальності немає законодавчого закріплення, тобто це поняття кодексом не визначено. Враховуючи це, доцільно приєднатись до думки вчених про необхідність законодавчого закріплення поняття юридичної відповідальності [8].

Проведене дослідження теоретичних положень дисциплінарної та адміністративної відповідальності дає змогу зробити висновок, що фактичні підстави розмежування зазначених видів юридичної відповідальності в першу чергу пов'язані з різними об'єктами цих протиправних посягань. В даному випадку, ми не можемо не погодитись з Літошенко О.С. [18], яка зазначає, що, об'єктом адміністративного правопорушення є суспільні відносини, що виникають і розвиваються як у сфері зовнішнього державного управління, що не пов'язане з виробничою, службовою, навчальною та іншою діяльністю винного, так і у сфері внутрішнього управління. Об'єкт дисциплінарного проступку, як правило, обмежується межами внутрішньо-управлінських, трудових відносин.

В адміністративному праві підстави адміністративної відповідальності розглядають у двох аспектах: загально нормативному та фактичному [13].

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, відповідальність за діяння, які є адміністративними правопорушеннями, має визначитися виключно законами України, що є загально нормативною підставою адміністративної відповідальності. Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок), визначення якого міститься в ч. 1 ст. 9 КпАП – протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність [4].

Відповідно до ст. 14 КупАП вiд 07.12.1984 №8073-X адміністративній відповідальності підлягають не всі державні службовці, а лише посадові особи, які підлягають адміністративній відповідальності тільки за правопорушення, пов’язані з недотриманням правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків. Зокрема, посадові особи несуть адміністративну відповідальність за адміністративні порушення: в галузі охорони праці і здоров’я населення; що посягають на власність; у галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії і культури; у промисловості, будівництві і в галузі використання електричної і теплової енергії; сільському господарстві за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень [4].

Адміністративно-правовий механізм боротьби з корупцією був оформлений з прийняттям 10 жовтня 1995 року Закону України «Про боротьбу з корупцією» [13], який встановлює норми права, що забороняють вчинення корупційних діянь, які не містять ознак злочину, а також інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.

В статті 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією» визначено, що корупційними діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання
функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

З метою здійснення заходів щодо недопущення корупційних діянь в органах державної служби зайнятості України Наказом Державного центру зайнятості від 19.03.2007 р. №21 було затверджено заходи, спрямовані на запобігання проявам корупції у державній службі зайнятості України [14].

У 2008 році працівниками правоохоронних органів складено 36 протоколів за виявленими правопорушеннями в цій сфері. За результатами розгляду судами притягнуто до адміністративної відповідальності 16 працівників служби зайнятості, із них 15 – за вчинення адміністративних порушень, 1 – за вчинення корупційних діянь. Найбільша кількість порушень виявлена протягом 2008 року у Вінницькій, Запорізькій, Луганській, Тернопільській та Хмельницькій областях.

За 11 місяців 2009 року працівниками правоохоронних органів складено 21 протокол за виявленими правопорушеннями в цій сфері. За результатами розгляду судами притягнуто до адміністративної відповідальності 6 працівників служби зайнятості, із них 5 – за вчинення адміністративних порушень, 1 – за вчинення корупційних діянь.

Відповідно до розміщеної на офіційному веб-сайті Міністерства праці та соціальної політки України Інформації про державних службовців центральних та місцевих органів виконавчої влади сфери управління Міністерства праці та соціальної політики України, притягнутих судами до відповідальності за корупційні діяння (стаття 7 Закону України «Про боротьбу з корупцією») та інші правопорушення, пов’язані з корупцією (статті 8, 9, 10 Закону України «Про боротьбу з корупцією») за 2007 рік та I півріччя 2008 року [15], до відповідальності було притягнуто 42 працівники ДСЗУ, зокрема:

- до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу було притягнуто 42 особи;

- до дисциплінарної відповідальності – 27 осіб, з них оголошено догану – 18 осіб, позбавлено премії або зменшено її розмір 6 особам.

Законодавством передбачена можливість передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу. Згідно зі ст. 21 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадській організації або трудовому колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до неї доцільно застосувати захід громадського впливу [4].

Відповідно до ст. 56 Конституції України [1], ст. ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 №435-IV [7], шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадової або службової особи органу державної влади, під час здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів. Держава також несе відповідальність внаслідок прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

Як зазначає Канзафарова І.С. цивільно-правова відповідальність передбачена Цивільним кодексом України та настає з моменту правопорушення – невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правової проступку) або здоров'ю чи майну особи, її особливість полягає у добровільному виконанні правопорушником відповідальності без застосування примусових заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до цивільно-правової відповідальності вирішується судом, арбітражним судом або адміністративними органами держави за заявою учасника правовідносини або потерплого. Заходи цивільно-правової відповідальності – відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня та інші міри, які полягають у примушуванні особи нести негативні майнові наслідки. Правозастосовний акт – постанова [15].

Підставою виникнення права на відшкодування завданої шкоди є як неправомірні рішення і дії органу державної влади та їх посадових осіб, так і їх бездіяльність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України [1], органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Незаконними є дії і рішення, якщо вони порушують закони, інші нормативні акти або вирішено питання, які не належать до компетенції відповідного органу чи його посадових осіб. Це можуть бути колегіальні рішення та одноособові дії посадових осіб, унаслідок яких фізичні або юридичні особи були позбавлені можливості повністю чи частково здійснювати право, надане їм законом або іншими нормативними актами, або на них покладено виконання якихось непередбачених обов'язків, або їх притягнуто до не передбаченої відповідальності.

Що стосується кримінальної відповідальності, то вона настає за вчинення злочинів, вичерпний пере