Реферат: Іван Ірлявський

Особливу сторінку творчого набутку І.Ірлявського становить його публіцистика. Погляди, уподобання, цілі автора проглядають у ній пряміше, оголеніше. З поезією її рідний назкрізний мотив – відданість національній ідеї, але, крім поета, в текстах живе і фахівець-господарник, фаховий фінансист, політик, літописець-патріот, що не міг не вилити на пергамент своїм стилом власних почуттів. Він прожив 23, усього 23 роки. Багато хто, більшість, окрім рідкісних одиниць, у тому віці ще лише починають роздумувати, що мають робити. Він звершив багато у свої двадцять три. Його коротке життя потужним зблиском метеора осяяло безсмертне небо України. Відсвіт сяє нам,сяятиме й нащадкам нашим.

Голос Івана Ірлявського – голос його Срібної Землі, - природний, без надривів і фальшу, як життя трударя-закарпатця, мужнів від книги до книги й раптово обірвався на крутій висхідній до верховин. Увібрав думи й почування автора, одного з несхитних борців за державність Соборної України й творців відродження рідного народу в Карпатах під час другого його сплеску в 20-х – 30-х роках XX століття. І якщо перша хвиля його відродження наприкінці XVII - на початку XIX століття, яка асоціюється з іменем його родоначальника, єпископа Андрія Бачинського берегла народну душу краян від насильницької мадяризації упродовж усього XIX століття, друга сформувала їх менталітет як національний український, дала Закарпаттю першу за весь період середньовіччя, нової та новітньої історії державність – Карпатську Україну з парламентом – Сеймом, державним гербом – тризубом, державним жовто-блакитним прапором та державним гімном «Ще не вмерла Україна». Зі своєю армією – Карпатською Січчю, воїном якої був і поет. Творці Карпатської України передбачали у майбутньому, із формуванням державності на принципах соборності всіх українських земель, входження Закарпаття до складу Соборної України. Тому й біснувався Сталін і його сатрапи, як тільки зводилася на ноги Карпатська Україна, тому й нищив закарпатців-патріотів фашизм – як гортіївський, так гітлерівський.

І. Ірлявський належав до покоління закарпатських літераторів і митців, які у 20-х на початку 40-х років після довгих блукань манівцями знайшли нарешті міцне опертя в духовних надбаннях рідного народу, його народному мовленні, його пісні, казці, легенді, переказі, святі, обряді, звичаєвості, сакральній та народній архітектурі, витворах народних митців. З їх приходом у літературному й мистецькому житті краю утвердився народовецький напрям. Не втративши чіткої своєрідності, твори художньої інтелегенції краю стали органічною часткою національної літератури та мистецтва, чи це було мистецтво словесне, музичне, хорове та інструментальне, образотворче з полотнами Бокшая, Ерделі, Контратовича, Манайла та їх соратників, театральне з постановками Руського народного театру «Просвіти» в Ужгороді або «Нової сцени» в Хусті.

Поезія та публіцистика Івана Ірлявського поруч з лірикою Василя Ґренджі -Донського, Юрія Бороша-Кум’ятського, Зореслава, Федора Потушняка, Івана Колоса, Боєвіра, Андрія Патруса-Карпатського, прозою Олександра Маркуша, Луки Дем’яна, Юрія Станинця, сатирою і гумором Марка Бараболі, стала незрушним фундаментом нової, у певному сенсі можна сказати – модерної, української літератури на Закарпатті. ЇЇ ніхто не привносив зовні, не насаджував, вона природно постала з душі народного генія в особах його чільних представників. І хоча в 30-х – на початку 40-х років із цією літературою існували тутешняцький напрям , найвиразнішим представником якого був Бобульський, виходець із Буковини, та напрям русофільський, їх представники не дали творів вражаючих, які започаткували б якусь нову національну літературу чи стали б помітним явищем літератури російської. На літературі ж українській, народній до якої тяжко й довго, ще від Івана Пастелія у XVII-му та Василя Духновича на початку ХІХ століття, йшло Закарпаття, незважаючи на шалену мадяризацію , чехізацію, холодні сталінські вітри та хитромудрі, нівелюючі все місцеве бережнєвські ідеологічні догми, у повоєнне п’ятдесятиліття постало словесне мистецтво ширшого діапазону з розгалуженим розмаїттям поезії та прози, драматургії, дитячої літератури і публіцистики, перекладів. І хай радянське ідолопоклонство язичницького зразка наклало на неї свою злу печать, у вершинних здобутках виявилася гідною продовжувачкою зрушень, що були започатковані літераторами часів національного відродження краю у 30-х роках. Саме їх міцнюща закоріненість у рідний ґрунт , їх ідеї та естетичний досвід у значній мірі зберегли митців - закарпатців від повної художньої імпотенції, людської і мистецької деградації у плині довгих радянських десятиліть. Завдячуючи їм література краю, як і образотворче, музичне чи театральне мистецтво, не тільки вистояли, але й досягли помітного розвитку. Подальше їх піднесення залежить насамперед від того, наскільки вглиб і вшир зможуть митці ввійти в народну духовність, оплодотворивши її набутками світової цивілізації, наскільки багатовіковий, чи не мільйоннорічний , досвід людського буття на теренах Закарпаття включно із щойно минаючим і завтрашнім днем стане формантом літератури і мистецтва.

Після мізантропічного гестапівського смертельного пострілу в Бабиному Яру під Києвом та багаторічного радянського полону ім’я Івана Ірлявського у всім його багатоманітті повільно повертається додому, у рідні пенати , в Україну, за щасну державницьку долю якої він положив на плаху своє квітуюче молодістю життя. Весною 2002 року на Закарпатті започатковано конкурс художнього слова імені Івана Ірлявського для декламаторів у номінаціях поезії, прози, власної творчості, гумору та сатири, а також бардівської пісні, який стане традиційним. Згідно із розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації підготована і йде до широкого читача ця, на нинішній день найповніша, книга його творів, планується встановлення пам’ятного знака в рідному селі.