Реферат: Характеристики навчально-виховних закладів для дітей з вадами

Вступ. 2

Розділ І. Історія розвитку встановлення навчально-виховних закладів. 4

1.1 За кордоном.. 4

1.2 На сучасному рівні за рубежом.. 9

1.3 В Росії 12

Розділ ІІ. Україна на сучасному рівні розвитку спеціальної освіти. 18

Висновки. 22

Список використаної літератури. 24

Вступ

За останні роки в системі спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку відбулися якісні зміни. У зв'язку з переходом загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання, удосконалено структуру спеціальної школи, всіх її видів. Зокрема, для спеціальних шкіл сліпих, слабозорих, глухих, слабочуючих дітей та дітей з церебральним паралічем передбачено 13-річний термін навчання: початкова школа - 1-4 класи, основна школа - 5-10 класи, старша школа - 11-13 класи. Для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, порушеннями психологічного розвитку та розумовою відсталістю термін навчання становить 10 років: 1-4 класи - початкова школа, 5-10 класи - основна школа. Для всіх дітей, які не отримали відповідної дошкільної освіти, у структурі спеціальних шкіл передбачено підготовчі класи, основна мета роботи яких - підготовка дітей до навчання в школі.

Завершено роботу з розробки Державного стандарту загальної початкової освіти дітей, з особливостями фізичного та\або психічного розвитку, як комплексного нормативного документу, що містить зміст освітніх галузей та базовий навчальний план, обов'язковий для всіх типів спеціальних закладів, незалежно від їх належності (державних, комунальних, приватних, благодійних) та типу. У базовому навчальному плані виділяється інваріантна та варіативна складові змісту освіти. Інваріантна складова державного компоненту змісту освіти містить обов'язкові навчальні галузі загальнокультурного і загальнодержавного значення та компенсаторно-корекційний компонент, визначає мінімальну кількість відведених для їх опанування навчальних годин. Варіативна складова реалізує особливі потреби, пізнавальні інтереси і нахили учнів, відображає специфіку конкретного закладу, його корекційну спрямованість у навчанні, своєрідність регіону, його історію та культуру, національні традиції. Вона забезпечує реалізацію індивідуального підходу до учня.

Отже, у базовому навчальному плані виділяються три види обов'язкових навчальних занять:

заняття, що становлять основу загальної середної освіти і містять компенсаторно-корекційний блок;

індивідуальні та групові корекційні заняття;

заняття за вибором учнів.

Дотримання та реалізація прав кожної дитини народитися здоровою, вижити і скористатися умовами для різнобічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною до певної міри ускладнюється, оскільки ці гарантії мають дещо декларативний і риторичний характер. Не розроблено поки що й механізми державного і громадського контролю за виконанням уже існуючих нормативів. Дотепер в Україні відсутній Закон "Про освіту дітей з особливостями психофізичного розвитку", що відчутно гальмує створення гнучкої державної системи ранньої комплексної реабілітації дітей, не сприяє об'єднанню зусиль держави, батьків таких дітей та громадських організацій для досягнення цієї мети. До сьогодні не набуло нормативного статусу розроблене інститутом положення про інтегроване (інклюзивне) навчання, що ускладнює практичне розв'язання багатьох морально-психологічних, організаційних, нормативно-правових, фінансових проблем. Як свідчить досвід, у загальноосвітніх закладах не створено відповідної бази для корекційного блоку, який є невід'ємною складовою спеціальної освіти. Це стримує реалізацію принципу корекції порушень психічного розвитку (мовлення, мислення, уяви, сприймання, психомоторики тощо) у ранньому віці, не сприяє запобіганню подальших відхилень у психічному, особистісному розвитку, формуванні провідних психічних функцій, спричиняє виникнення вторинної інтелектуальної недостатності.

Розділ І. Історія розвитку встановлення навчально-виховних закладів

1.1 За кордоном

Починаючи з Стародавньої Спарти, де багато століть створювався культ здорового тіла, людей, які мали яскраво виражені відхилення від норми, просто знищували. Про це свідчать праці Аристотеля, Платона, Сеген. Ще більш гуманним було і відношення оточуючих до людей, які мали психічні розлади в Середні віки у Європі. Багато душевнохворих закінчували життя на вогнищах інквізиції, будучи віднесеними до людей, якими володіла нечиста сила чи злий дух.

Перші спроби гуманного становлення до душевнохворих були зроблені французьким лікарем-психіатром Філіпом Пінель (1745-1836рр). Його учень Жан Етьєн Домінік Ескіроль (1772-1840рр) ввів перший термін "розумова відсталість". [17]

В кінці XVIII на початку XIX століття серед лікарів, педагогів створювалися переконання, що потрібно створювати спеціальні заклади для дітей з вадами інтелекту. Але щодо їхнього навчання то виникли великі сумніви. Ідея встановлена швейцарським видатним педагогом І.Г. Песталоці (1746-1827рр) про те, що діти з вадами інтелекту потребують і необхідні в особливій формі навчання і виховання. Він рекомендував відкрити спеціальні виховні будинки для дітей з легкою ступеню вадами інтелекту. Але широкої підтримки серед педагогів і лікарів в той час не отримав. [13]

Лише на початку ХІХ століття з бурхливим розвитком промисловості виникла необхідність всезагального початкового навчання. Спробу навчання дітей з вадами інтелекту зробив французький психіатр Жан Пор (1775-1838рр). [7]

1828 р. французькі лікарі Ферзю і Лере відкрили відділення для ідіотів при психіатричній лікарні в Біасетрі.

1831 р. психологічне відділення відкрив лікар Фоньре при лікарні в Сальпетріжі.

1833р. лікар Ф. Вуазен заснував самостійний заклад для дітей з порушенням інтелекту в Парижі – Ортофренічний інститут.

З 1835р. були створені притулки для дітей з порушенням інтелекту в Німеччині в таких містах як: Вільдеберзі, Ексберзі та інші. Ці напрямки представляли такі пастори як Пробст, Дисельхоф, Бартхолд.

1841р. В Сеген відкрив в Парижі приватну школу для дітей у ступені ідіотії. Цього ж року в горах Швейцарії лікар Гуггенбюль відкриває заклад для дітей у ступені ідіотії та епілептиків [17].

1846р. в Англії був відкритий притулок у Лондоні.

1848р. в США відкривається медичний заклад для дітей з порушенням інтелектуального розвитку [17].

Перші педагогічні заклади для дітей з порушенням інтелектуального розвитку були притулки та приватні школи-пансіонати. Загалом, в притулках різними цілями їхньої діяльності, в більшій мірі знаходились діти з глибоким порушенням інтелектуального розвитку, в школах навчалися діти з легкою формою порушення інтелекту. Основною метою закладів були загальне навчання, трудова підготовка, а це в свою чергу допомога масовій школі. Ідеї цього напрямку розглянув Ян Камос Коменський у своїх працях, а продовжив їх згодом Песталоці. [7]

Починаючи з першої четверті ХІХ століття стало підніматись питання про необхідність організації самостійних допоміжних класів при масових школах і школах для дітей з вадами інтелекту.

У 1803 р. у м. Зайтцеві в Німеччині був створений особливий клас для дітей з порушенням інтелектуального розвитку при школі для дітей з бідних сімей.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--