Реферат: Характеристики навчально-виховних закладів для дітей з вадами
Румунія. Мала лише декілька медико-педагогічних притулків.
Чехословаччина. Перший заклад відкритий в Празі під назвою "Ернестимум" у 1871 році лікарем С. Амерлінгом. Перша школа була відкрита в Празі у 1896 році. Перше законодавство щодо навчання дітей з недоліками у інтелектуальному розвитку було прийнято в 1929 році. У 1936-1937 роках існувало всього 116 спеціальних шкіл для всіх категорій аномальних дітей.
Польща. Існували лише окремі допоміжні школи. У 1922 році був створений Варшавський інститут соціальної педагогіки.
1.2 На сучасному рівні за рубежом
В залежності від того, на яких дітей в державі розповсюджується спеціальне навчання, в залежності від загального рівня і системи народного навчання, виділяють типи і системи закладів для дітей з недоліком у розвитку. В останні роки в країнах, де вже накопичений великий досвід по вихованню і навчанню дітей з недоліком інтелекту, спостерігається тенденція великої диференціації типів закладів, відповідно до рівня порушення інтелекту та віку аномальних дітей.
В більшості країн, найбільш поширеним типом закладів для таких дітей – є спеціальні класи при масових школах, які мають різні назви: "диференційні", "розвиваючі", просто "спеціальні класи" та "допоміжні класи". [17]
У таких країнах як: Туреччина, Фінляндія, Ісландія, Тайланд, вище перераховані класи є єдиним місцем, де можуть навчатися діти з порушенням інтелекту.
В більшості розвинутих країн поряд з спеціальними класами створюються самостійні спеціальні школи з інтернатами і без них. А саме: в Австралії, Англії, Данії, Люксембурзі, Нідерландах, Франції, Швейцарії, Італії, США, Японії та інших. Так в Австралії спеціальні школи створюються лише в містах, а у сільській місцевості функціонують спеціальні класи. У Норвегії, Швеції в спеціальних класах займаються діти у ступені дебільності, а глибоко відсталі у інтелектуальному розвитку – у спеціальних школах. В сільській місцевості існують школи-інтернати.
В Канаді діти з порушенням інтелектуального розвитку навчаються до 13 років в спеціальних класах, а з 13 до 16 років – в спеціальних школах.
У Фінляндії основним типом спеціальних закладів є самостійна школа. У Німеччині інтернати організовуються для дітей з глибоким відставанням в інтелектуальному розвитку. У деяких країнах не існує єдиної державної системи закладів для дітей з порушенням інтелектуального розвитку. Спеціальні заклади можуть бути як державними так і приватними.
У Домініканській Республіці, Еквадорі, Гватемалі, Парагваї та інших країнах спеціальні школи-інтернати створюються лише на кошти благодійників. У Іспанії, Італії частина спеціальних закладів знаходиться під опікою церкви.
В Швейцарії, Італії, Франції, інших країнах заклади для дітей з порушенням інтелекту доповнюються різного роду медико-педагогічними закладами. [3]
В результаті того, що спеціальні навчання розповсюджуються в країнах не лише на дітей з порушенням інтелектуального розвитку, але і на інших дітей, які відчувають труднощі при засвоєнні програми масової школи, виникає необхідність в додатковій диференціації спеціальних навчальних закладів або в диференціації учнів у рамках спеціальної школи. Виникає гостра потреба в створенні системи ефективної діагностики інтелектного рівня дітей.
Наприклад: в Англії спеціальні класи обслуговують лише педагогічно занедбаних дітей, в спеціальних школах – діти з недорозвитком інтелекту.
У Німеччині створено 2 типи допоміжних шкіл: один для дітей лише з інтелектуальним порушенням розвитку, інші – для педагогічно занедбаних [17].
Також в більшості країн посилюється тенденція навчати дітей з легкими формами відхилення в масових школах, забезпечуючи їх додатковими індивідуальними заняттями. Така тенденція спостерігається в Скандинавських країнах, США, Німеччині. В деяких випадках це пояснюється не лише намаганням не відривати дітей від звичного для них середовища, але і малою кількістю спеціальних закладів, особливо в сільських місцевостях.
Великий розвиток здобула система закладів для аномальних дітей в країнах, де всі заклади є лише державними. Основним типом закладів для дітей з порушенням інтелекту є спеціальні школи з інтернатами і без них.
У Болгарії система спеціальних закладів для дітей з порушенням інтелекту вимагає спеціальні школи з інтернатами і без них з 8-річним терміном навчання. Для дітей дошкільного віку з вадами інтелекту створюються спеціальні дитячі садочки. Діти з глибоким порушенням інтелектуального розвитку перебувають в спеціальних дитячих будинках Міністерства охорони здоров’я і соціального забезпечення.
В Угорщині діти з порушенням інтелектуального розвитку навчаються протягом 9 років в допоміжних школах, з інтернатами і без них, а також в допоміжних класах при звичайних школах. Діти з глибоким порушенням інтелектуального розвитку навчаються в спеціальних школах з інтернатами. Також існують і дитячі садочки для дітей з порушенням інтелектуального розвитку дошкільного віку. [12]
В Німеччині встановлений 8-річний термін навчання в допоміжних школах. Збільшується кількість інтернатів. При допоміжних школах створюються дошкільні заклади.
В Польщі основними закладами для дітей з порушенням інтелекту є 8-річні допоміжні школи. В сільській місцевості існують допоміжні класи.
В Румунії система спеціальних закладів включають дитячі садочки, 8-річну допоміжну школу, дитячі будинки для дітей з глибоким порушенням інтелектуального розвитку.
В Чехії та Словаччині існують садочки дитячі для дітей з порушенням інтелекту, 8-річна допоміжна школа в основному з інтернатами і без них, школи для дітей з глибоким порушенням інтелектуального розвитку. Створені школи для дітей з порушенням інтелектуального розвитку з недоліком мовлення, слуху та зору.
В Югославії дитячі садочки і допоміжні школи з 8-річним терміном навчання для дітей з порушенням інтелекту. [12]
В цілому на сучасному рівні суспільного розвитку наукова думка спрямована на інтеграцію дитини з вадами інтелекту в суспільстві, на створення спрямованих умов для перебування такої дитини в суспільстві.
1.3 В Росії
Відношення релігії до аномальних дітей в Росії було більш гуманістичним. Починаючи з 996 року, опіка і догляд за бездомними знайшла своє місце в традиціях і життєдіяльності народу, в офіційних діях церкви і державної влади. В "Постанові про православну церкву", що було затверджено Київським князем Володимиром Святославовичем, було внесено в обов’язок церкви піклування про бідних та аномальних дітей. Але, звичайно, відношення було різне. Особливо після війни, екологічних катастроф їх кількість намагалися зменшити. Так 1551 р. в "Стоглавому судебнику" при Івані Грозному була було введено про необхідність піклування за знедоленими. Згідно неї людей та дітей поміщали в монастирі, щоб вони не були "пугалом для здорових".
У ІІ половині XVIII століття Петро І створив "Указ про створення госпіталів для душевнохворих" в яких перебували діти з вадами інтелекту. Катериною ІІ був створений указ, згідно з яким почали створюватися з 1775р. благодійні заклади і школи. [17]
Новий етап в історії спеціального навчання пов’язаний з періодом кінця ХІХ - початку ХХ століть у зв’язку з створенням організацій по навчанню і вихованню аномальних дітей. Даним питанням займалися такі педагоги:
Е.К. Грачева (1866-1934р) – організатор і керівник першого в Росії Петербурзького притулку для дітей 3 ступені ідіотії та епілептиків. Її заслуга була в відкритті перших закладів для дітей з глибоким порушенням інтелекту, першої школи для дітей з вадами інтелекту. [13]
Ф. Пляц – відкрив перший заклад для дітей з вадами інтелекту в 1854р "Лікувально-педагогічний заклад для дітей які страждають припадками, дітей в ступені ідіотії. Це був платний заклад.