Реферат: Хімія в нашому житті
Класифікація. 33
Властивості і найважливіші характеристики полімерів. 34
Застосування полімерів. 34
Список використаних джерел. 35
ХІМІЯ В ВАННІЙ КІМНАТІ
Ні для кого не є таємницею, що вода в нашому житті займає далеко не останнє місце. Величезна кількість води щодня використовується в промисловості й у побуті. Вона є найважливішим елементом у здійсненні санітарно-гігієнічних заходів.
Вода
Водопровідна вода відрізняється від дощової і снігової. Справа в тім, що така вода містить підвищену кількість солей кальцію, магнію, заліза. Ці солі (гідрокарбонати, сульфати, хлориди) прийнято називати солями твердості. Солі твердості, а точніше їхні катіони Ca2+ , Mg2+ , Fe3+ реагують з аніонами жирних кислот, що входять до складу мила, і утворюють мало розчинні сполуки, такі як Ca(C17 H35 COO)2 й ін. Ці опади забивають пори тканини, роблячи її грубою і нееластичною; вона перестає пропускати повітря і вологу. Псується і зовнішній вигляд виробу: тканина здобуває сіро-жовтий відтінок, блякнуть фарби малюнка. Осілі на тканині "вапняні мила" позбавляють її міцності. У такій воді погано милиться мило, на шкірі утворюється наліт погано розчинних солей, і вона неприємно стягається. Все це означає, що вода тверда.
Ясно, що природну воду із солями твердості треба "пом'якшати".
Щоб позбутися від домішки гідрокарбонату кальцію у воді, варто додати соду чи лугу, прокип'ятити тверду воду. Хімічна реакція між лужними реагентами і кислою сіллю – гідрокарбонатом кальцію приведе до осадження карбонату кальцію. При кип'ятінні гідрокарбонат кальцію руйнується, виділяючи осад карбонату кальцію і вуглекислий газ.
А пом'якшити воду можна, додаючи молочну, винну чи лимонну кислоту.
Для умивання, звичайно, краще використовувати не просто зм'якшену, а м'яку природну (дощову чи снігову) воду, зібрану в місцевості зі сприятливими екологічними умовами, а не у великому місті, де в атмосфері навряд чи не більше забруднень, ніж у твердій воді. Але приходиться бути реалістами, тому, умившись водопровідною водою, протріть обличчя тампоном, просоченим кип'яченою чи навіть дистильованою водою.
Поверхнево-активні речовини (ПАР)
ПАР обов'язково входять до складу будь-якого мила і будь-якого миючого засобу – і для прання, і для миття.
Узагалі говорячи, для прання можна використовувати різні засоби: у якихось випадках підійде і мило, і сода, і пральний порошок. Головне, щоб обраний миючий засіб більш-менш успішно виконував дві функції:
· видалення часток бруду з поверхні, що очищається
· перенос їх у розчин.
Для цього мило чи пральний порошок повинні містити у своєму складі миючі речовини з молекулами, що мають гідрофобну ("водовідштовхувальну") і гідрофільну ("водолюбну") частини. Перша буде взаємодіяти з поверхнею забрудненої тканини, а друга – з водою; частки бруду перейдуть у водяний розчин разом з миючими речовинами. Це ефективніше відбувається в теплій воді.
Способи виготовлення найпоширенішого ПАР – мила були відомі вже в далекій давнині й описані в "Природній історії" Плінія Старшого (23–79 р. н.е., Рим), включаючи навіть одержання твердого мила (використовувалася сода – карбонат натрію, і мило містило катіони натрію) і рідкого мила (замість соди застосовували поташ – карбонат калію). Джерелом жирних кислот служили сало і рослинна олія. Особливо славилося, починаючи з IX і аж до початку XX століття, марсельське мило на основі маслинової олії.
Зараз для виробництва мила використовують не тільки рослинні і тваринні жири, але і синтетичні жирні кислоти, які одержуються з продуктів переробки нафти, а також каніфоль (суміш смоляних кислот із соку хвойних дерев – "живиці").
Вищі сорти мила варять на природній сировині – кокосовій і пальмовій оліях. Такі мила добре розчинні у воді і дають стійку піну, відрізняються низькою лужністю.
У господарське мило, як правило, уводять наповнювачі – солі, що у воді піддаються гідролізу і створюють лужне середовище (наприклад, карбонат натрію, тетраборат натрію – бура, метасилікат натрію, триполіфосфат натрію).
Оскільки мило витягає з поверхневого шару шкіри не тільки забруднення, але і жири, часом надмірно її висушує, тому у туалетні мила додають речовини, що допомагають зберегти нормальний зміст жирів і вологу в шкірі. Це такі добавки, як вищі спирти, ефіри бурштинової і молочної кислот, гліцерин.
Гарне мило має приємний, ненав'язливий запах за рахунок введених у нього парфумерних добавок – отдушок. Крім того, до складу туалетних сортів мила додають наповнювачі (наприклад, диоксид титана TiО2 ) і барвники.
Спеціальні сорти мила включають також антисептики (триклозан, хлоргексидин, саліцилову кислоту і т.п.) і біологічно активні речовини, у тому числі отримані з природної сировини – лікарських рослин.
Сортів і марок мила існує безліч.
Синтетичні миючі засоби , скорочено СМЗ, а попросту пральні порошки, найчастіше містять у своїй основі не солі карбонових кислот, а інші поверхнево-активні речовини, що полегшують прання і не бояться твердої води. Найчастіше в пральних порошках і рідких сумішах для прання роль ПАР грають сполуки, у молекулах яких гідрофобний вуглеводневий радикал зв'язаний з гідрофільною сульфатною чи сульфонатною групою. Синтетичні миючі засоби – це складні суміші ПАР з різними відбілювачами (хімічними й оптичними), піноутворювачами, пом'якшувачами води й біодобавками ферментів, що розкладають білкові чи жирові забруднення.
Хімічні відбілювачі – це окислювачі, похідні перекиси (пероксида) водню (пероксокарбонат чи пероксоборат натрію). Вище 70 о С (при кип'ятінні білизни) вони виділяють активний атомний кисень, що окисляє і знезаражує забруднення. Утім, існують й інші відбілювачі, не потребуючі кип'ятіння, з похідними хлору, наприклад хлораміном, і сірчисті відбілювачі, що виділяють диоксид сірки.
Іноді в СМЗ уводять ще пом'якшувачі ( найчастіше це амонієві підстави), що роблять тканину м'якше на дотик, і антистатики , що запобігають електризації тканини.
Важливе місце у ванній займають не тільки мила, пральні порошки, солі, гелі, але і зубні порошки, пасти.
Зубні порошки і пасти
Зубні порошки , добре знайомі людям старшого покоління, – це досить складні суміші, основою яких служить крейда (рідше – гидроортофосфат кальцію). Природну крейду використовувати для чищення зубів не можна: вона подряпає зубну емаль, оскільки містить дуже тверді включення – панцири і раковини морських молюсків, котрі утворилися з донних відкладень доісторичних морів. Крейду для чищення зубів у виді найтоншого порошку одержують хімічним осадженням з розчинів солей – хлориду кальцію і соди. У зубні порошки додають небагато білої магнезії (суміші оксиду і карбонату магнію), що додає їм легкість і крихкість, і пероксид магнію, що служить відбілювачем і дезинфікуючим засобом.
Зубні пасти , яких випускається безліч, бувають гігієнічного типу (тільки очищають і освіжають) і лікувально-профілактичного (запобігають хворобі зубів і ясн та сприяють їх лікуванню).