Реферат: Конституція - як захист інтересів держави та її громадян

Об’єктом влади також є всі суб’єкти соціальних відносин.

З погляду влади, взаємодія суб’єкта й об’єкта характеризується тим, що вона асиметрична, домінує воля суб’єкта. Тому влада – це цілеспрямований вплив тих, хто має владу, на об’єкт влади. Слід зазначити, що владні відносини виявляються лише в тому разі, якщо суб’єкт і об’єкт перебувають у відносинах панування і підкорення.

В аспекті взаємовідносини суб’єкта і об’єкта влади суттєвим моментом є відчуження від влади. Влада завжди грунтується на тому, що від об’єкта влади відчужують (законно чи іншими способами), забирають владні функції, якими наділяють або які присвоює собі суб’єкт влади.

Історично ступінь відчуження влади й характер ставлення об’єкта влади до суб’єкта неоднакові. Про ступінь і особливості відчуження свідчать форми правління й державного устрою. Ставлення об’єкта до суб’єкта розкривається через стан суспільства.

Які ж можуть бути вихідні положення в процесі розкриття сутності державної влади, виходячи із змісту Конституції України?

На наш погляд, для виявлення згаданих положень потрібно з’ясувати такі питання:

– що є джерелом леґітимності державної влади;

– який зміст цієї влади;

¹ Див: Волков В. Людина і світ. – К: Феміна, 1995 – с. 132

– які основоположні конституційні принципи організації й діяльності державної влади;

– що покладено в основу розмежування функцій здійснення державної влади;

– яка система державних органів, що здійснюють державну владу;

– хто є суб’єктами в конституційно правових відносинах з приводу організації та здійснення державної влади;

– що є об’єктом у згаданих правових відносинах;

– яка мета здійснення державної влади.

Розкриття змісту цих питань дають змогу визначити основні елементи, складові державної влади в Україні, які в своїй сукупності і допоможуть сформулювати саме визначення цього конституційно-правового інституту. Передусім в демократичних країнах, до яких, згідно з ст. 1 Конституції України, належить і наша країна, державна влада повинна бути леґітимною, тобто здатною досягти суспільного визнання та оправдання обраного політичного курсу, прийнятих політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади.¹

Тому в правовій державі, якою прагне стати Україна, первинним актом утвердження державної влади завжди повинен бути закон, а єдиним джерелом утвердження державної влади – народ. Про що і гласить стаття 5 Конституції України: Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурпованим державою, її органами або посадовими особами.²

Загально відомо, що з давніх часів ідо наших днів державна влада у світі,

¹ Політологічний енциклопедичний словник (за ред. Ю.Шемшученка, В.Бабкіна) – К.: Генеза, 1997, с.182

² Конституція України – К., 1996 – Ст. 5

навіть у найдемократичніших країнах, далеко не завжди була легітимною, а її джерелом законодавчо не завжди визначався народ. Державна влада, бувало, утверджувалася завдяки революціям, переворотам тощо.

Не було винятком утвердження державної влади на терені колишньої царської Росії, а після СРСР, куди входила і Україна незважаючи на пропагандистські статті колишніх конституцій СРСР та союзних республік, в тому числі й Української РСР, про належність всієї повноти державної влади спочатку Радам, а за Конституцією УРСР з 1978 року – народові.

Дбаючи про демократичні принципи легітимізації державної влади, Україна ще до проголошення своєї незалежності прагнула вирішити це питання.

Першорядного значення серед них набув такий політико-правовий документ як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1991 року, в якому висувалося прагнення зміцнити державну владу законним шляхом, виходячи з належності її українському народові.

Декларація у розділі ІІ “Народовладдя” проголосила: “Єдиним джерелом державної влади в Україні є народ України. Народ України – це її громадяни всіх національностей”¹

Дуже важливою стадією в справі легітимізації державної влади в Україні було схвалення 19 червня 1991 року Концепції нової Конституції України, у розділі І якої “Засади конституційного ладу” зазначалося, що Україна визначається як суверенна національна держава, суть якої становить влада народу України, спрямована на забезпечення і захист прав людини і громадянина.

Наступним етапом у цьому процесі є прийняття Верховною Радою УРСР Акта про проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. В цьому документі відзначалось: “... Верховна Рада УРСР урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави України; територія України є неподільною і недоторканою; – на території України мають чинність Конституція і Закони України”²

Декларація про державний суверенітет України. – К: Наукова думка. 1990,

Акт про незалежність України – К. Накува думка, 1991