Реферат: Концепція демократичного переходу про умови, стадії і моделі демократичних переходів
Фаза демократизації відрізняється інституціональними змінами в політичній системі. На цьому етапі з'являються такі демократичні інститути, як політичні партії, виборча система, які дають змогу формувати органи влади демократичними методами. Впровадження демократичних процедур відкриває шлях до влади для нової, демократичної еліти й супроводжується висуванням реформаторських груп на владні позиції. Водночас прагнення оволодіти владою та контролювати ресурси змушує реформаторські сили йти на певний, хоча б мінімальний компроміс із поміркованими силами старої правлячої еліти.
Ключовою умовою успішності другої фази демократичного переходу є здатність старої та нової еліт досягти трирівневого компромісу, який стосується оцінки недавнього минулого країни, головної мети і напряму подальшого розвитку суспільства, правил «політичної гри» на конкретному етапі.
Лібералізацію й демократизацію можна також розглядати як два тісно переплетені аспекти переходу до демократії , без завершення яких не може утвердитися повноцінний, консолідований ліберально-демократичний режим. Без гарантованої свободи індивідів і соціальних груп, яку вони отримують у процесі лібералізації, демократизація може мати лише формальний характер. А без повноцінних демократичних процедур, які створюють ситуацію змінюваності правлячих еліт та їхньої відповідальності перед народом, вона може перетворитися в щось маніпулятивне й вигідне лише тим, хто був обраний до вищих органів державної влади.
Теорія консолідованої демократії. Попри «зиґзаґи» перехідних процесів, кінцевою метою реформування усіх елементів політичної системи є створення режиму консолідованої, тобто стійкої демократії. Процес консолідації демократичного режиму містить два важливі компоненти: ціннісний (досягнення консенсусу стосовно набору політичних процедур) та інституційний (створення владних структур, що вбирають у себе інтереси конкуруючих політичних сил).
Консолідована демократія існує, якщо:
- на рівні поведінки жоден із значних суб'єктів суспільних відносин не діє задля утворення недемократичного режиму і не вдається до насильства чи іноземного втручання задля розколу держави;
- на рівні суспільних орієнтацій (громадської думки) більшість громадян упевнена, що демократичні інститути та процедури є найбільш прийнятним способом управління суспільством, а підтримка антидемократичних сил у суспільстві незначна або вони більш-менш ізольовані від демократичного процесу;
- на конституційному рівні політичні сили, що діють у рамках певної державної території, засвідчують свою готовність розв'язувати конфлікти лише на основі конституції, законів та правових процедур, які самі є наслідком демократичного процесу.
Отже, консолідація демократії — це процес перетворення випадкових домовленостей та умовних рішень, що виникають між політичними елітами у період демократичного переходу, у стійкі норми відносин суперництва і співробітництва між головними дійовими особами політичного процесу. Консолідований демократичний режим гарантує громадянам, що конкуренція за місце у владній ієрархії або за здійснення політичного впливу буде чесною та передбачуваною. Найочевиднішим свідченням досягнення такого стану є наявність згоди щодо політичних процедур — виборів президента, парламенту, зміни уряду, прийняття політичних і управлінських рішень; приходу до влади нового уряду в результаті вільного волевиявлення народу; отримання урядом важелів управління для вироблення нової стратегії; відсутності фактів передачі функцій законно створеними органами виконавчої, законодавчої і судової влади іншим органам тощо.
Досвід демократичних змін у різних країнах засвідчує, що далеко не завжди політичні еліти здатні тривалий час зберігати відданість демократичним інститутам та процедурам. Інколи вони обирають або повернення до авторитарного режиму, або так званий недемократичний шлях до демократії. Останній виявляється в тому, що нівелюються змагальність і конфлікт, правляча еліта намагається контролювати публічне обговорення проблем, цілеспрямовано спотворює принципи свободи і рівності громадян.
Особливості посткомуністичної трансформації. На початкових стадіях переходу поширеним було спрощене уявлення про можливості демократичних змін у країнах, де раніше панували комуністичні режими. Певні ілюзії поділяли як політичні еліти цих держав, так і представники політичного істеблішменту на Заході. Вважалося, наприклад, що на всі перетворення знадобиться близько 5 років, після чого розпочнеться поступова консолідація демократичних режимів. 3. Бжезінський на всі фази посткомуністичної трансформації виділяв від 9 до ЗО років, визначаючи послідовність змін у політичній, правовій, економічній сферах та способи підтримки цих змін західними країнами (табл. 3.2.1).
Таблиця 3.2.1
Фази посткомуністичної трансформації (за 3. Бжезінським)
| Ознаки | |||||
| Політичні | правові | економічні | допомога Заходу | ||
|
Перша фаза (1-5 років) Політична мета — зміни. Економічна мета — стабілізація | |||||
|
Основи демократії Вільна преса Кінець однопартійної держави і поліцейської системи Перші демократичні об'єднання і рухи за зміни |
Усунення невиправданого державного контролю |
Лібералізація цін і припинення дотацій Кінець усуспільненого виробництва К-во Просмотров: 206
Бесплатно скачать Реферат: Концепція демократичного переходу про умови, стадії і моделі демократичних переходів
| |||