Реферат: Концепція демократичного переходу про умови, стадії і моделі демократичних переходів
Країни, які йдуть попереду інших у процесах посткомуністичної трансформації, загалом вписуються в прогноз 3. Бжезінського.
Остання, третя фаза, передбачає консолідацію демократії зі встановленням відповідної політичної й правової культури. На цей рівень нині вийшли Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Балтійські та деякі інші держави, їх відносять до країн з консолідованою демократією. Більшість посткомуністичних країн перебувають на другій фазі переходу - демократизації. Частина з них мають позитивну динаміку і добрі перспективи у найближчі 10 років завершити виконання її завдань і вступити в третю фазу. Однак є й такі, що не вийшли за межі першої фази - лібералізації або навіть згорнули свій рух у напрямі демократичних і ринкових змін. Україна, в ряду посткомуністичних країн, посідає 16 місце (з 27) за рівнем розвитку демократії і 18 — за рівнем розвитку ринкових відносин. На жаль, обидва показники ставлять її на позицію нижче середнього рівня - ближче до автократій, ніж до консолідованих демократій.
До головних особливостей посткомуністичних переходів на пострадянському просторі, що зіграли певну гальмівну роль у процесах демократизації, можна віднести:
- значно більший масштаб змін (порівняно з переходами в країнах Латинської Америки та інших регіонах світу): до реформ в економічній, політичній і соціальній сферах суспільства, в усіх пострадянських країнах, окрім Російської Федерації, додалися ще й завдання становлення національних держав і творення політичних націй;
- нереволюційний характер переходу та його наслідок — збереження старою елітою владних позицій;
- формування нового капіталістичного класу переважно з представників колишньої комуністичної номенклатури, яка, перебуваючи при владі, здійснювала розподіл державної власності;
- відсутність внутрішнього капіталу і співпраця номенклатурної еліти з мафіозними й кримінальними структурами, результатом чого стала поява корумпованої бюрократичної держави і розвиток паразитизму;
- невисокі професійні та моральні якості правлячого класу: його неготовність розв'язувати складні, паралельно існуючі проблеми у різних сферах суспільного життя, діяти в рамках формально існуючих демократичних інститутів і законів, дотримуватися прозорих правил політичної гри тощо;
- погіршення економічного та соціального становища пересічного громадянина, несправдження його завищених очікувань щодо зростання добробуту.
Наслідком була поява в низці країн гібридних режимів, з доволі невизначеними перспективами щодо утвердження в них консолідованої демократії.
3. Особливості та перспективи демократичного переходу в Україні .
Більшість проблем, що виникають у країнах посткомуністичного переходу, притаманні й Україні. Багатомірність здійснення інституційних перетворень, яка породжує низку суперечностей і ускладнює перехід, політологи описали її як потрійну, або почетвірну трансформацію. Потрійність полягає в одночасній демократизації, маркетизації і державному будівництві; четвертий вимір змін — національне будівництво. Термін «почетвірна трансформація» політолог з Великої Британії Т. Кузьо вжив саме стосовно України
Як країна постколоніальна (сперечатись можна тільки про характер, тип її колишнього колоніального статусу) вона мусить будувати не тільки державу, а й політичну націю. Через нерозв'язання цієї проблеми, зазначає Т. Кузьо, можуть зазнати невдачі й усі інші. Отже, поєднання чотирьох завдань: перетворення економіки, політичної системи, державне будівництво та національна консолідація, кожне з яких вимагає надзвичайної концентрації суспільної енергії, можна вважати однією з об'єктивних причин повільного просування реформ в Україні.
Водночас труднощі переходу-демократизації зумовлені низкою особливостей історичного шляху України та соціально-культурних рис її громадянства. На одне з перших місць тут варто поставити відсутність національного досвіду державотворення й керівництва державними справами.
Крім цього, належність українського народу до різних держав у минулому затримала формування національної єдності та національної самосвідомості, поглибила відчуття меншовартості.
На відміну від країн Східної або Центральної Європи на більшій частині території України (окрім західних областей) було повністю знищено не лише приватну власність, а й уявлення про неї як ознаку цивілізованості. Навички вести приватний бізнес перебували в зародковому стані, їх треба було набувати, починаючи з чистого аркуша. Це зумовило сильну залежність економічної трансформації від політики держави й від правлячої еліти та її курсу на реформування суспільства.
Не можна скидати з рахунку й роль зовнішніх чинників. У випадку України найбільше значення мали підтримка Заходу (більш або менш сприятлива, а в окремих випадках і зовсім неадекватна) та «російський фактор»: економічна залежність від колишньої метрополії, її намагання втримати Україну в «євразійському просторі», втручання у виборчі кампанії тощо. Активне політичне дистанціювання України від Росії (з метою зберегти незалежність) за відсутності західних інвестицій (знову ж таки через повільні й непослідовні реформи) призвело до стійкого й дуже глибокого падіння виробництва та соціального зубожіння.
Зовнішньополітичні чинники не є головними з точки зору успішності переходу. Проте, оцінюючи поступ України до ринку й демократії, слід враховувати, що намагання молодої держави самоствердитися на міжнародній арені, відокремитися від колишньої метрополії (у буквальному й переносному значеннях) вимагає значних витрат енергії, які в іншому
Література.
1. Бжезінський 3. Демократія перед лицем глобалізації: Виступ на колоквіумі Кастельґандольфо улітку 1998 р. // ї. — 2000. — № 19.
2. Даймонд Л. Прошла ли «третья волна» демократизации? // Полис. — 1999.-№1.
3. Конончук С., Ярош О. Розвиток демократії в Україні: 1999 рік. — Київ, 2000.
4. Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій // Філософська і соціологічна думка. - 1996. - № 1-2.