Содержание

Вступ

Розділ 1. Кореспонденція як жанр журналістської творчості

1.1 Кореспонденція як жанр. Основні підходи до визначення

1.2 Жанрові модифікації кореспонденції (різновиди кореспонденцій та взаємозв’язок з іншими жанрами)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У сучасній журналістській практиці існує величезне різноманіття жанрів.

Провідними вченими у вітчизняній та зарубіжній науці про журналістику на сучасному етапі активно провадяться дослідження жанрово-стилістичних особливостей різних жанрів журналістської творчості. Вагомий внесок у розкриття цього питання зробили такі дослідники, як І. Михайлин, Б. Стрельцов, В. Здоровега та інші.

У сьогоднішньому різноманітті друкованих засобів масової інформації окреме місце посідають багатотиражні видання. Вони задовольняють потребу окремих корпорацій, підприємств, організацій та установ в локальній інформації, яка має досить специфічний, як правило, виробничий характер. Це зумовлює вибір певних жанрів у написанні матеріалів. Одним із найпродуктивніших жанрів, що найповніше відповідає особливостям корпоративної тематики і дає змогу висвітити проблематику, є кореспонденція.

Фрагментарні дослідження та теоретичний опис особливостей кореспонденції містять наукові розробки таких авторів, як В. Пельт, Д. Бекасов, В. Ла Рош та інші.

Та ні узагальненого монографічного дослідження, ні детального огляду кореспонденцій певних видань, що могло б продемонструвати всі жанрово-стилістичні можливості кореспонденцій, немає. У сучасній науці про журналістику назріла гостра потреба в детальному вивченні окремих жанрів, зокрема і кореспонденції, з погляду їх жанрово-стилістичних особливостей в умовах практичного функціонування в засобах масової інформації.

Методологічну і теоретичну основу дослідження складають праці таких дослідників, як Д. Бекасов, О. Богуславський, В. Вакуров, М. Василенко, В. Горбачук, В. Здоровега, Є. Іванчикова, Л. Кайда, В. Карпенко, М. Кім, М. Кожина, В. Коньков, В. Костомаров, О. Кузнецова, Ла рош Вальтер фон, І. Лисакова, Л. Майданова, Мгана Фаряль, І. Михайлин, А. Москаленко, С. Ожегов, В. Пельт, Є. Прохоров, А. Сковородніков, С. Станчев, Б. Стрельцов, А. Тертичний, Т. Хітрова.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в спеціалізованих курсах із журналістики, практичних заняттях ряду журналістських дисциплін і у подальших наукових дослідженнях із аналізованої тематики.

Розділ 1. Кореспонденція як жанр журналістської творчості

Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі певного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами, а замітками, статтями, нарисами, інтерв'ю, есе та іншими жанрами журналістики. Неправильно пов'язувати жанр лише з формою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії і стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр - це певним чином окреслений зміст, що "відшукав" найбільш зручну форму для свого втілення. Жанр - це змістовно-формальна єдність [25, с.8].

А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жанру, оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв'язку з певними способами її вираження. Адже журналіст не втискує матеріал у готову площину твору, а жанровий погляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.

Для журналіста є важливим як оволодіння конкретними інформаційними, аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами, висвітлення структури й особливостей яких передбачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанрологічних питань [25, с.8-9].

1.1 Кореспонденція як жанр. Основні підходи до визначення

На практиці журналісти досить часто, бажаючи висвітлити певну подію чи явище, звертаються до такого жанру, як кореспонденція. Такий твір дає можливість оперативно і доцільно передати інформацію читачам, слухачам тощо. Проте чіткого й одностайного визначення поняття "кореспонденція" у наукових колах й досі немає. Це призводить до певних колізій і плутанини у називанні твору кореспонденцією чи іншим жанром.

С. Ожегов подає три тлумачення слова "жанр": "1. Вид творів у галузі якогось мистецтва, які характеризуються тими чи іншими сюжетними і стилістичними ознаками.2. Живопис на побутові сюжети.3. Манера, стиль." [29, с.163]. У "Літературознавчому словнику-довіднику" літературний жанр трактується як "один з головних елементів систематизації літературного матеріалу, що "класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури", розрізняючи при цьому літературний рід (загальне), літературний вид (особливе), різновид (жанр) [21, с.417]. Навіть відкинувши суто мистецьке трактування жанру як картини на побутові сюжети (так званий жанровий живопис), трояке значення терміна зберігається. В одному випадку жанром називають відповідний рід (лірика, драма), у другому - вид (роман, поема), у третьому - різновид (детективний, історичний, науково-фантастичний, соціально-побутовий роман). Трапляються ще складніші ситуації, коли поняття "жанр" має або надто широке, або завузьке значення. У літературній практиці про публіцистику, скажімо, говорять і пишуть, як про жанр. Водночас ми знаємо, що для публіцистики характерна жанрова багатоманітність. Бо ж публіцистика - це не тільки стаття, а й нарис, есе, відкритий лист, фейлетон, памфлет тощо [10, с.142-143].

Доктор Фаряль Мгана так визначає жанри журналістики: "Існують різноманітні способи передавання інформації, як і літературні та мистецькі стилі. Література представлена традиційною та сучасною поезією, проза - оповіданням, повістю, епопеєю і т.д. А оцінювання - літературною критикою всіх форм. Мистецтво виражається через театр, кінематограф, малюнок, мелодію тощо. Щодо інформації, то вона виражається через новину, коментар, репортаж, доповідь і т.д., використовуючи слово і світлину, задній план картини, музику і т.д. Без сумніву, поява і розвиток жанрів інформації пов'язані зі змінами у суспільстві та його потребами, що спричиняє зміни в інформації та способах її подання" [26, с.149-150].

Болгарський вчений Ст.К. Станчев назвав сім основних елементів, які, на його думку, характеризують журналістські твори і визначають жанр. Це - тема; характер опису фактів; кількість, якість і масштаб суджень; літературна форма і якість матеріалу; характер спостережень і спосіб вивчення матеріалу; теоретичне охоплення; обсяг матеріалу [33, с.323-326]. Колишній головний редактор газети "Вечірній Київ", нині професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заслужений журналіст України В. Карпенко вважає, що поділ журналістських матеріалів на жанри трохи умовний, "має скоріше не практичний, а теоретичний характер. Жанрові особливості на практиці певною мірою розмиваються, в матеріалі одного жанру подибуємо елементи іншого" [13, с. 205].

У цьому дослідженні за основу беремо широко вживане в журналістиці визначення жанру В. Здоровеги: "усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури" [9, с.157].

У сучасній журналістській практиці розрізняються інформаційні, аналітичні, інформаційно-аналітичні та художньо-публіцистичні жанри.

Родовими ознаками аналітичних жанрів, за визначенням І. Михайлина, є:

1) встановлення журналістом однотипності фактів і явищ і об’єднання їх в логічний ряд;

2) узагальнення їх, співставлення з іншими, встановлення зв’язку між ними;

3) оцінка ситуації і явища;

4) постановка проблеми і виявлення всіх її аспектів;

5) висловлення пропозицій про своє бачення розв’язання проблеми [27, с.219].

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--