Реферат: Короткий релігієзнавчий словник

ВІВТАР — східна частина храму, піднята над підлогою на дві-три східці. У православних церквах В. відгороджено від решти приміщення іконостасом. Тут знаходиться пре­стол. У В. готуються для причастя хліб і вино, прийняття котрих у християнстві замінює жертвоприношення. Слово "В." використовується також у значенні символу "святині",

релігійної віри, церкви. Згідно з православними канонами, вхід у В. неосвяченим особам та жінкам заборонений. На практиці цієї заборони часто не дотримуються.

ВІДЛУЧЕННЯ — релігійне покарання, засіб дис­циплінарного впливу на віруючих рішенням вищої церков­ної інстанції, яке полягає у виключенні порушника з церк­ви чи релігійної громади. Служить-засобом залякування віруючих погрозою неминучого перебування відлученого після смерті у пеклі.

ВІДСПІВУВАННЯ (похоронна відправа) — церковна служба над померлим, яка нібито сприяє полегшенню його становища "на тому світі". Обряд засвоєний християнст­вом, ісламом, іудаїзмом та іншими релігіями. Деякими су­часними сектами не здійснюється.

ВІДЬМА — згідно з марновірними уявленнями, одер­жаними в спадщину від дохристиянських вірувань і під­триманими середньовічними християнськими богословами, зла чарівниця, служителька диявола, "нечистої сили". Повір'я приписували В. чаклунство, надприродні дії на шкоду людям, а також нічні оргії-шабаші на горах, тобто в місцях стародавніх язичеських культів. Церква, під­тримуючи віру в В., прагнула принизити жінку, укорінити недовіру до людської природи і зміцнити владу церкви над людьми. Католицька церква навіть вказувала ряд методів "викриття" В., твердила в дусі женоненависництва, що нібито жінки стають відьмами через свою "природну роз­бещеність" і заради перетворення у В. продають душу дия­волу і живуть разом з ним. Наприкінці XV ст. було видане керівництво для "розпізнавання" В. і суду над ними. Книга "Молот відьом" є енциклопедією найчорнішого мракобісся. Сотні тисяч жінок, яких підозрювали в чаклунстві, спалю­вались на вогнищах інквізиції, а пізніше — протестантсь­кими церковниками. Віра у В. була поширена і на Русі, по­роджуючи інколи дикі розправи над людьми. Ганебні про­цеси над жінками, звинуваченими в чаклунстві, у більшості країн Європи припинено у XVII ст., але випадки розправи забобонних людей з так званими В. траплялися і у XX Ст.

ВІКАРІЙ — намісник, заступник духовної особи. У ка­толицькій церкві папа іменується "вікарієм Христа", свої В. є у єпископів, нерідко у абатів монастирів і священиків ве­ликих парафій. В протестантській церкві В. виконують роль помічника священика. В православній церкві інститут В. (з 1865 р.) встановлено в усіх єпархіях.

ВІФЛЕЄМ — місто в Палестині, поблизу ЄРУСА­ЛИМА. Згідно з Старим Заповітом, В. — місце народження

312

Давида і "прийдешнього месії". Виходячи з цієї староза-повітної "вказівки", християнство проголосило в Євангелі­ях В. місцем народження Христа. В. вважається священним місцем християн та іудеїв.

ВИПНУ — один з основних богів індуїстського пантео­ну. У наш час поклоніння В. та його аватарам (перевті­ленням) є найпоширенішою формою релігійного культу в Індії. З аватар В. найпопулярніші Крішна і Рама, до них індуїзм відносить також Будду.

ВСЕНІЧНА — богослужіння у православній церкві на­передодні неділі або великого релігійного свята. В., або нічне бдіння, починається після заходу сонця і у пасхальну (часом і в різдв'яну) ніч закінчується після опівночі.

ВСЕСВІТНЯ РАДА ЦЕРКОВ — керівний орган еку­менічного руху, який об'єднує протестантські та деякі пра­вославні церкви. Має резиденцію у Женеві. В. р. ц. під­звітна асамблеї, що скликається кожні п'ять—шість ро­ків, і обирається нею. У складі В. р. ц. є президія, цен­тральний комітет, призначений ним виконком, а також секретаріат. Генеральний секретар — фактичний керів­ник В. р. ц.

ГЛОСОЛАЛІЯ — "говоріння різними мовами", вигуку­вання, позбавлені всякого змісту, що спостерігаються в стані релігійного екстазу (напр., у п'ятидесятників). Г. — результат психічного перенапруження, яке викликається так званим хрещенням духом, тобто дією "божественного духу" на віруючого (у баптистів, молокан та п'яти­десятників).

ГОВІННЯ — один з обрядів православної церкви, який готує віруючих до таїнства причастя і сповіді. Людина, яка говіє, зобов'язана відвідувати церковні служби, молитися вдома, постити, тобто не вживати м'яса, молока, тваринних жирів тощо.

ГРІХ — одна з основних християнських морально-етичних категорій, що означає порушення волі Бога, падіння Адама і Єви, які, згідно з Біблією, покуштували плід забороненого дерева пізнання добра і зла. Г. — понят­тя, за допомогою якого релігійна мораль оцінює дії, що су­перечать Божим заповідям. Під гріхом релігія розуміє також стан душі, котрий виникає під дією порушення заповідей релігійної моралі.

ГУГЕНОТИ — прибічники протестантсько-кальвініст­ської церкви у Франції (див. Варфоломіївська ніч}.

ГУРІЇ — фантастичні прекрасні діви, які існують, згідно з ученням ісламу, для усолоджування праведників у раю. У Корані Г. визначаються як "чисті жінки", котрих не торкались ні люди, ні джинни.

ДАЛАЙ-ЛАМА — титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують віруючі як "живого бога" (бодхи-сатву) в образі людини. Титул Д.-л. встановлений у XIV ст. Церковна і світська влада Д.-л. не спадкова (як і всі ла­ми, він зв'язаний обітницею безшлюбності). Його спад­коємець, за релігійними правилами, обирається групою вищих лам, які нібито визначають, в кого з хлопчиків, народжених незабаром після смерті Д.-л., "перевтілився" попередній Д.-л.

ДАЦАН — ламаїстський храм, монастир.

ДЕКАН — помічник абата в католицькому монастирі, старший священик в католицькій та англійській церквах, який завідує справами кількох парафій, а також старший кардинал-єпископ.

ДЕСЯТИНА — відрахування десятої частини всіх при­бутків віруючого на користь церкви. В наш час зберігається у адвентистів та в інших сектах як примусовий збір. В ісламі різновидом Д. є закят.

ДИЯКОН — третій, нижчий сан священнослужителя, помічник єпископа і священика під час богослужіння у православній, католицькій, англіканській і протестантських церквах, в ряді сект (в останніх він не є священнослужите­лем). Протодиякон — перший або старший Д., ієро­диякон — Д. з ченців.

ДОГМАТ — основне положення віровчення, яке виз­нається незаперечною істиною, має силу непохитного авто­ритету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного виз­нання Д., сліпого прийняття їх на віру — серед головних вимог християнської церкви. Догматика — систематичний виклад основних догматів.

ДОМІНІКАНЦІ — католицький жебруючий чернечий орден. Заснований на початку XIII ст. ченцем Домініком для боротьби з єретиками. З 1231 р. завідували інквізицією, одержали право повсюдної проповіді та викладання в університетах. З рядів Д. вийшли відомі схоласти (А, Боль-штедт, Ф. Аквінський) і містики (М. Екхарт, Таулер). Усіма засобами допомагали папству придушувати антикатолицькі та антифеодальні виступи. У наш час — один з найвпли-вовіших орденів.

ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ — у християнському віровченні очікуваний другий прихід Христа на землю для посором­лення "нечестивців" і дарування "блаженства" віруючим. Віра у Д.п. поширилася серед християн з формуванням євангелійного міфу про земне життя Христа. Вчення про Д. п. широко використовується церквою і сектантськими про­повідниками для зміцнення релігійної віри.

ДУХ — у релігії та міфології безплотна, надприродна сутність, яка уособлює людське мислення, свідомість, пси­хічні здібності. В релігійному й ідеалістичному світогляді Д. розглядається як первинне щодо природи. У релігіях під Д. нерідко розуміється особливий нематеріальний початок, розумний і самодостатній, тобто божество. Звідси походить і пункт християнського віровчення про третю іпостась св. Трійці — Д. Святий.

ДУХОВЕНСТВО (духівництво) — служителі культу, які вважаються посередниками між богом та людьми, що здійснюють культові дії — таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії. У православ'ї Д. поділяється на чорне (ченці) та біле (священики, яким доз­воляється одружуватися).

ДЯЧОК — церковний служитель, який допомагає дия­кону та священику в церковних справах, по-іншому — при­четник (паламар). Д. в православній церкві звуться пса­ломщиками, оскільки найчастіше вони в храмах читають

Псалтир.