Реферат: Кредитна дiяльнiсть Банкiв
3) грошові потоки;
4)збитки;
5) склад і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості;
6) рентабельність діяльності підприємства;
7) рентабельність продукції;
8) коефіцієнт ліквідності балансу;
9) собівартість продукції;
- чинники суб'єктивного характеру:
1) ефективність керування підприємством;
2) макроекономічна ситуація;
3) стан розвитку галузі позичальника;
4) ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці і галузі;
5) наявність державних замовлень і державної підтримки;
6) історія погашення кредиту в минулому;
7) форма власності.
Комерційними банками різних країн на сьогодні використано багато систем оцінки кредитоспроможності позичальника. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються, як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності. Так у практиці банків США застосовується «правило п'яти Сі».
Останнім часом знайшли своє втілення в практиці європейських, американських, російських та деяких українських банків методики аналізу кредитоспроможності клієнта - системи САМРАRІ та РАRТS, які грунтуються на послідовному розгляді зафіксованих у кредитній заявці та фінансових документах найсуттєвіших факторів, що характеризують клієнта, із метою виявлення потенційного ризику надання кредитної позики [2]. Більш детально ці методики розглянуто у пункті 4.2.
Ці методи оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих і ділових якостей клієнта.
Та все ж класичним підходом до оцінки кредитоспроможності позичальника вважається аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Однак бухгалтерська звітність - не єдине джерело інформації для аналізу кредитоспроможності. Більшість фінансових показників дає лише загальне уявлення про стан клієнта. Тому додатково розглядають репутацію позичальника, його кредитну історію та інше.
Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватись двома методами:
- метод коефіцієнтів грунтується на доборі оптимальних для конкретного позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах;
- метод рейтингової оцінки грунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення того чи іншого показника в кожній групі коефіцієнтів (на вибір банку) відповідно до встановленої банком шкали. Потім виводять загальну оцінку (бал), яка й визначає ступінь кредитоспроможності конкретного позичальника [З].
Кожен банк удається до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта: обов'язковість у розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел.
Питання оптимального набору показників, які найоб'єктивніше відбивали б фінансовий стан підприємства, кожен банк вирішує самостійно.
2.1.3 Визначення умов кредитування
Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку. Кредитним комітетом, і т. ін.) більшістю голосів і оформляється протоколом.
Фахівці кредитного підрозділу ще до укладення кредитної угоди між банком-кредитором і позичальником повинні чітко і глибоко:
- вивчити і проаналізувати надані позичальником документи, його кредитну історію, здійснити перевірку і обстеження діяльності суб'єкта господарювання;
- здійснити оцінку кредитоспроможності позичальника та гаранта чи поручителя;
- проаналізувати техніко-економічне обгрунтування заходу що пропонується до кредитування, оцінити його ефективність, окупність;
- визначити ступінь ризику кредитної операції;
- визначити умови кредитування: розмір кредиту, порядок його надання, строк користування та строки погашення, розмір відсоткової ставки, строки
л
сплати відсотків, економічні санкції в разі невиконання умов договору;
-здійснити експертизу проектно-кошторисної документації або внести пропозицію щодо залучення до цієї роботи фахівців зі сторони.
Фахівці служби безпеки або працівники, відповідальні за забезпечення безпеки кредитної діяльності:
- перевіряють достовірність документів, наданих позичальником для одержання кредиту;
- вивчають історію взаємовідносин позичальника з фінансовими установами;
- перевіряють надійність партнерів -позичальника, які причетні до кредитної операції, реальність виконання ними своїх зобов'язань;
- перевіряють наявність майна, яке пропонується у заставу, визначають можливість та доцільність прийняття банком такої застави;
-здійснюють контроль за зберіганням заставленого майна;
- у разі невиконання позичальником умов кредитного договору вживають заходів щодо задоволення вимог банку за рахунок предмета застави.
Фахівці юридичного відділу:
- розглядають наявність і правильність оформлення установчих документів, реєстраційних свідоцтв, патентів, ліцензій на здійснення різних видів господарської діяльності, документів, які підтверджують право оренди, володіння землею, майном, гарантують здійснення кредитної операції.
- розглядають договори (контракти, що супроводжують кредитну операцію).
Кожна із зазначених служб готує і подає кредитному комітету свої висновки щодо можливості та умов видачі кредиту, його суми, строку, умов погашення, відсоткових ставок, форми забезпечення зобов'язань.
На підставі висновків служб банку кредитний комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання кредиту. Цим
^
завершується четвертий етап процедури отримання кредиту [4].
2.1.4 Укладення кредитного договору
Важливим етапом процедури отримання кредиту є укладення кредитного договору (угоди).
Відповідно до Положення «Про кредитування», кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі. Кредитний договір може бути Укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами,