Реферат: Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань
Набули подальшого розвитку:
- теоретична інтерпретація правових ознак стійких злочинних об’єднань. Доведено, що окрім загальних ознак, а саме кількісного складу, стійкості та ієрархічності, які притаманні всім стійким злочинним об’єднанням, не передбачені законом воєнізовані або збройні формування мають і специфічні ознаки: зовнішню схожість із передбаченими законами України військовими формуваннями; організаційну структуру, що виражається в єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліні; проведення військової чи стройової підготовки; воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування; для збройних формувань – також наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої небезпечної для життя і здоров’я людини зброї;
- обґрунтовано позицію щодо недоцільності паралельного використання у законі понять “воєнізоване формування” та “збройне формування”, на підставі чого, вбачається більш точним замість цих двох термінів використовувати єдине словосполучення “воєнізоване збройне формування”. З цього випливає наступне: складова терміна “збройне” дозволить відмежовувати ці об’єднання від суспільно безпечних воєнізованих груп, а складова терміна “воєнізоване” дозволить відмежовувати ці об’єднання від інших злочинних об’єднань за наявності у них зброї, наприклад, збройної організованої групи при розбої. Тільки поєднання цих двох складових зазначеного терміна дозволить більш точно та повно визначити поняття злочинного об’єднання в контексті ст. 260 КК України.
Запропоновано авторське визначення “воєнізованого збройного формування”, під яким необхідно розуміти стійке злочинне об’єднання, що має організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в якому проводиться військова або стройова підготовка, що незаконно має на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу небезпечну для життя та здоров’я особи зброю та здатне до виконання бойових завдань.
- поняття безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 260 КК України. Детально проаналізовано структуру суспільних відносин, що складають цей безпосередній об’єкт, та визначено механізм заподіяння йому шкоди;
- діяння, що характеризують об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 260 КК України. Виявлено неточності законодавчого визначення окремих з них та запропоновано шляхи їх виправлення. Визначено момент закінчення злочину при вчиненні кожного з діянь;
- пропозиції щодо удосконалення редакції ст. 260 КК України.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані:
у науково-дослідній роботі – при подальшій розробці загальних і спеціальних питань боротьби з організованою злочинністю;
у правотворчості – при подальшому вдосконаленні чинного законодавства України, зокрема в частині відповідальності за злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями;
у правозастосовчій практиці – при вирішенні питань кваліфікації злочинів, що вчинюються стійкими злочинними об’єднаннями (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих підрозділів ГУ МВС України в АР Крим; Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих відділів ГУ СБ України в АР Крим);
у навчальному процесі –при підготовці підручників та навчальних посібників з кримінального права та при викладанні курсу кримінального права (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були предметом обговорення на міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 2003 р.); “Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (м. Харків, 2006 р.); “Другі Прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, 2006 р.); “Піднесення до права” (м. Запоріжжя, 2006 р.); VІІІ звітна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, 2006 р.).
Публікації. За темою дослідження опубліковано шістнадцять наукових робіт, з яких дев’ять статей надруковано у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.
Структура роботи обумовлена метою, задачами, об’єктом і предметом дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять 10 підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи складає 259 сторінок, з них основного тексту 186 сторінок. Кількість використаних джерел – 386 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зміст і стан проблеми, яка підлягає аналізу, характеризується зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначаються мета і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні і теоретичні засади, висвітлюється наукова новизна і практична значущість дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист, наводяться дані про їх апробацію.
Розділ 1 “Обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та їх загальна характеристика” складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу історичного розвитку та обумовленості кримінального законодавства України щодо відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, сучасних підстав криміналізації створення вказаних злочинних об’єднань та поняття і ознак притаманних цим угрупованням.
У підрозділі 1.1 “Історико-правовий аналіз розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” простежується процес історичного розвитку уявлень щодо небезпечності створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. Аргументується, що на перших етапах розвитку України ще не визначилась необхідність у забороні створення не передбачених законом воєнізованих формувань. З моменту посилення центральної влади починалися процеси централізації всіх сфер суспільного життя. Формування централізованої беззаперечної влади єдиного суверена мало змогу зіштовхнутися зі супротивом з боку воєнізованих формувань князівств або інших суб’єктів. У такому аспекті, вірогідно, і виникла потреба у забороні формування незалежних від центральної влади воєнізованих формувань.
На території сучасної України перші відгомони встановлення відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань з’явилися за козацьку добу у ХVІІІ ст.
Уперше окрема відповідальність за створення зазначених формувань у кримінальному законодавстві України з’явилася у КК України 1960, який у 1993 був доповнений ст. 1876 “Створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань або груп”.
Чинне кримінальне законодавство передбачило відповідальність за створення вказаних угруповань у ст. 260 КК України “Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань”.
У підрозділі 1.2 “Підстави криміналізації створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” зазначається, що криміналізація створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань є цілком обумовленою і повністю відповідає загальним підставам криміналізації суспільно небезпечних діянь. Підставами криміналізації таких формувань виступають: високий ступінь суспільної небезпечності; несприятлива динаміка виникнення та існування вказаних об’єднань; об’єктивна необхідність кримінально-правової охорони суспільної безпеки у зв’язку із створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; необхідність кримінально-правової гарантії конституційних прав та проголошених Конституцією України цінностей, а також реалізація положень законів України; необхідність виконання зобов’язань за міжнародними угодами; можливість доведення факту вчинення діяння кримінально-процесуальними засобами.
Підрозділ 1.3 “Поняття та ознаки не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” присвячений аналізу понять “не передбачене законом воєнізоване формування” і “не передбачене законом збройне формування” та притаманним їм ознакам.
У результаті дослідження цих понять зроблено висновок, що вказані формування не відносяться до різновиду злочинних організацій, а є стійкими злочинними об’єднаннями. Автор піддає критиці нормативне закріплення цих понять. Зокрема вказується, що воєнізовані та збройні формування в законі визначаються через терміни “формування, яке має організаційну структуру військового типу” та “воєнізована група” відповідно. Більш детальний розгляд цих двох термінів дозволяє визначити їх вади та визнати їх синонімами. Використання означених синонімів в Особливій частині КК є недоцільним, оскільки кожний з них не має самостійного навантаження, істотно відмінного від того, що несе споріднений термін. В такому аспекті вбачається більш доцільним визначати у законі поняття саме “не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань” і зробити це через термін “стійке злочинне об’єднання, яке має організаційну структуру військового типу” . З огляду на це необхідно внести зміни у законодавство, а саме у примітці до ст. 260 КК України замість термінологічних зворотів “формування, яке має організаційну структуру військового типу” та “воєнізована група” використовувати термінологічний зворот “стійке злочинне об’єднання, яке має організаційну структуру військового типу”.
Доводиться, що використання у законі цих двох понять є недоцільним. Зокрема, поняття воєнізоване завжди передбачає наявність зброї як ознаки будь-якого легального військового формування. Окрім цього, просте воєнізоване формування без зброї не може становити таку міру суспільної небезпеки, яка потребує кримінально-правового реагування. З огляду на це, пропонується виключити ч. 1 ст. 260 КК України, а в ч. 2 ст. 260 КК України передбачити відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань .
Досліджено кожну з ознак цих формувань. Доведено, що не передбаченим законом воєнізованим та збройним формуванням притаманні ознаки як стійких злочинних об’єднань: кількісний склад, стійкість, ієрархічність, так і власні специфічні: зовнішня схожість на передбачені законами України військові формування; організаційна структура, яка виражається у єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліні; проведення військової чи стройової підготовки; воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування; для збройних формувань також наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї.
Вбачається за доцільне виключити із законодавчого визначення воєнізованого формування його ознаку – проведення фізичної підготовки, як таку, що не є визначальною.
Наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї є ознакою, що відмежовує воєнізоване від збройного формування у контексті ст. 260 КК України. У роботі наголошується на певних дискусійних моментах цієї ознаки. З огляду на неконкретність терміна “інша зброя”, пропонується його замінити на термінологічний зворот “інша небезпечна для життя та здоров’я особи зброя ”.