Реферат: Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань
Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” присвячений аналізу об’єктивних та суб’єктивних ознак цього злочину.
У підрозділі 2.1 “Об’єкт злочину” подається аналіз різноманітних підходів до визначення об’єкта злочину, що досліджується.
Розміщення норми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, в розділі ІХ “Злочини проти громадської безпеки”, вбачається правильною.
На підставі пропонованих у науці визначень сутності громадської безпеки автор пропонує її власне бачення. Так, загалом громадську безпеку можна визначити як стан захищеності суспільства від будь-яких небезпек . Визначаючи громадську безпеку як родовий об’єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, слід виходити з того, що розділ IX передбачає злочинні діяння, пов’язані з загальнонебезпечними джерелами небезпеки. Ці джерела можуть бути соціальними (злочинні організації, воєнізовані групи, терористичні організації тощо) та упредметненими (зброя, бойові припаси, радіоактивні матеріали тощо). Враховуючи це, громадську безпеку як родовий об’єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, автор визначає як стан захищеності суспільства від суспільно небезпечних посягань, пов’язаних із соціальними або упредметненими джерелами небезпеки.
Безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 260 КК України, пропонується визнавати суспільні відносини громадської безпеки з приводу гарантування стану захищеності невизначеного кола осіб від діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та дотримання встановленого з метою забезпечення громадської безпеки порядку створення воєнізованих формувань в Україні.
У підрозділі 2.2 “Об’єктивна сторона злочину ” розкривається сутність злочинних дій та інших ознак об’єктивної сторони досліджуваного злочину.
Об’єктивна сторона будь-якого зі складу злочину вчинюється тільки шляхом дії. Наслідки є обов’язковими лише у складі злочину, передбаченому ч. 5 ст. 260 КК України. У ч. 4 ст. 260 КК України обов’язковою ознакою об’єктивної сторони передбачений спосіб вчинення злочину – напад.
У результаті дослідження автором стверджується, що процес створення стійких злочинних об’єднань, передбачених у ст. 260 КК України, має два етапи. Перший зводиться до визначення складу його учасників. Обов’язковою ознакою цього етапу є досягнення угоди про вступ конкретної особи до вказаного формування для здійснення спільної злочинної діяльності, при цьому обов’язковим є усвідомлення особою характеру цього угруповання. Другий етап характеризується розробкою планів діяльності, визначенням структури, цільової і функціональної спрямованості його діяльності.
Звертається увага на те, що поняття організатора (особи, яка його створила) і поняття керівника злочинного угруповання не співпадають. Адже існують два види керування, залежно від того, з якого часу особа приймає на себе обов’язки (функції) керівника: у першому випадку особа створює і керує не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням; у другому – особа, не приймаючи участі у створенні зазначеного формування, приймає керівництво вже існуючим.
У підрозділі, з урахуванням думок окремих науковців, доводиться, що передбачення такого діяння, що характеризує об’єктивну сторону, як участь у складі не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260 КК України) є цілком обґрунтованим. Окрім цього зазначається, що суб’єктами вчинення дій, що складають форму об’єктивної сторони, передбачену ч. 4 ст. 260 КК України, можуть бути як члени відповідного незаконного формування, так і інші особи, не члени такого формування, які спільно безпосередньо вчиняють зазначений напад.
На підставі аналізу бланкетного законодавства автор піддає сумніву доцільність використання в ч. 4 ст. 260 КК України триєдиного терміна “підприємство, установа, організація”. Адже згідно з цивільним та господарським законодавством терміном “організація” охоплюється юридична особа будь-якої організаційно-правової форми. У зв’язку з цим запропоновано внести відповідні зміни до кримінального закону, зокрема до ч. 4 ст. 260 КК України, щодо використання єдиного терміна – “організація” .
У підрозділі 2.3 “Суб’єкт злочину” наводиться характеристика суб’єкта злочину, що розглядається.
Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 260 КК України, відповідно до чинного кримінального законодавства, може бути фізична осудна особа, яка на момент вчинення цього злочину досягла шістнадцятирічного віку. Враховуючи загальні критерії доцільності встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності, пропонується знизити вік суб’єкта злочину до 14 років за участь у складі не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян та за ці діяння, якщо вони призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків. На підставі цього запропоновано внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК України.
У підрозділі 2.4 “Суб’єктивна сторона злочину ” визначається форма вини, наводяться особливості інтелектуального та вольового моментів цієї вини, аналізуються інші ознаки суб’єктивної сторони.
Обґрунтовується, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 260 КК України, характеризується виною у формі прямого умислу. Інтелектуальний момент умислу передбачає усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру будь-якого діяння, що становлять об’єктивну сторону цього злочину, при його вчиненні. Вольовий момент вказаного злочину передбачає бажання суб’єкта вчинити зазначені діяння. Окрім цього, автором доводиться, що кваліфікувати діяння особи за ч. 5 ст. 260 можливо лише в тому випадку, якщо була присутня вина у формі прямого умислу відносно суспільно небезпечного діяння і у формі необережності відносно настання суспільно небезпечних наслідків.
Доводиться, що мотив та мета не є обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони складу злочину, що досліджується.
Розділ 3 “ Відмежування аналізованого складу злочину від суміжних посягань, його караність та спеціальна підстава звільнення від кримінальної відповідальності ” присвячений питанням відмежування складу злочину, передбаченого ст. 260 КК, від суміжних складів злочинів, аналізу питань покарання за вчинення цього злочину та характеристиці питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за його вчинення.
У підрозділі 3.1 “Відмежування складу злочину, передбаченого ст. 260 КК України, від суміжних складів злочинів ” розглянуто питання відмежування створення не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань (ст. 260 КК України) від створення злочинної організації (ст. 255 КК України), бандитизму (ст. 257 КК України), створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 2583 КК України) та масових заворушень (ст. 294 КК України). Відмежування слід проводити на підставі мети створення злочинних угруповань, об’єкта злочину, суб’єкта злочину. Окрім цього, не передбачені законом воєнізовані та збройні формування слід відмежовувати від інших злочинних об’єднань на підставі притаманних їм специфічним ознакам, які були зазначені вище.
Підрозділ 3.2 “Караність злочину, передбаченого ст. 260 КК України ” присвячений аналізу відповідності покарань, передбачених в санкціях статті, суспільній небезпечності злочину. На підставі цього зроблено висновок, що встановлені законодавцем вид і строки покарання за діяння, передбачені частинами 3 та 5 ст. 260 КК України, є доцільними і корегування не потребують. В свою чергу вбачається за доцільне встановлення покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України, та покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 260 КК України.
У підрозділі 3.3 “Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 260 КК України ” приділяється увага доцільності інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинення вказаного злочину. На підставі аналізу зарубіжного досвіду, автор доводить, що існування у кримінальному законодавстві норми, яка передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, є доцільною мірою протидії вчиненню вказаного злочину.
ВИСНОВКИ
У висновках підбито підсумки дослідження, визначено його основні результати, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства.
Пропонується:
1. Викласти ст. 260 КК України в такій редакції: “Створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань:
1. Створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань або участь у їх діяльності –
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
2. Керівництво зазначеними в частині першій цієї статті формуваннями, їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3. Участь у складі передбачених частиною першою цієї статті формувань у нападі на організації чи на громадян –