Реферат: Критерії ефективності управління

Визнається, що ефективність - основна мета діяльності адміністративної організації, основний критерій «доброго» управління. Розрізняють два засоби концептуалізації й виміру її. Перший розглядає ефективність, яка виражена через принципи ієрархічної організації. Чим більший рівень спеціалізації, професіоналізації й лінійної організації в єдиній ланці командування, тим більшим є показник ефективності. Другий засіб - розгляд ефективності в рамках обчислення підрахунків витрат - заснований на формулі «витрати - випуск» (витрати - людські й матеріальні ресурси), тобто має на меті досягнення головної цілі за найменших витрат. Виміром ефективності є дедалі вищий рівень діяльності за певних витрат¹³⁹ . Інші дослідники вважають це визначення ефективності недостатнім і при побудові системи публічної адміністрації вводять принцип «однорідності», згідно з яким суміщення різнорідних (несумісних) функцій в одному органі, організаційній одиниці, наприклад «політики» й «управління», неминуче робить структуру управління неефективною.

Процес управління - надзвичайно складна комбінація управлінських діянь, зворотних зв'язків і залежностей. Кількісному виміру вони, як правило, не підлягають. Мабуть, саме тому, що критерій ефективності управління є передусім якісною, сутнісною характеристикою управлінської діяльності (управлінського процесу), він і не може бути використаний для її кількісної характеристики.

Для кількісної міри потрібно знати продукт певної сфери людської діяльності. Управління не є самостійним продуктом, це продукт матеріального і духовного виробництва. Соціальний прогрес можна розглядати як смільний (загальний) продукт діяльності працівників, зайнятих в різних сферах суспільного життя, і управлінців. Управлінська праця безпосередньо не створює елементів вартісної формули, тобто у вимірі результативності її не можуть застосуватися вартісні кількісні показники. Простіше, безумовно, визначити економічну сторону ефективності управління, в показниках якої часто опосередковуються результати управлінської діяльності. У сфері виробництва, наприклад, ефективність управлінської діяльності можна представити певними вимірюваними результатами, такими, як підвищення продуктивності праці, зростання виробництва і прибутку, зменшення собівартості, а також інші економіко-виробничі показники, виражені в цифрах. При цьому критерій ефективності застосовується не до мети, а до засобів досягнення їх. «Виміряти» кількісно ефективність функціонування системи на проміжних і кінцевих станах руху до загальної мети не завжди можна. Це можна зробити здебільшого шляхом якісної оцінки її стану, що і є матеріальною основою визначення ефективності функціонування системи.

Ще раз наголосимо: йдеться не про кількісні виміри внутрішньої діяльності системи управління, нас цікавить передусім матеріальний стан цієї діяльності, проміжний і кінцевий результати функціонування системи. Тобто досягнення мети або цілей управління - це досягнення об'єктом управління бажаного стану, що відбивається в кількісних і якісних характеристиках залежно від специфіки об'єкта управління. Наприклад, було б неправильним обчислювати ефективність сучасної структурної перебудови економіки країни без урахування кількісних результатів господарсько-виробничої діяльності галузевої промисловості, не говорячи вже про соціальні наслідки перебудови промисловості й сільського господарства.

Сьогодні державна система управління вирішує завдання надзвичайної складності - забезпечити швидкий і максимально безболісний у соціальному відношенні перехід до ринкової економіки. Досягти цієї мети можна різними засобами. Одні країни вибрали «шокову терапію», інші - еволюційний шлях, одні ігнорують соціальні наслідки, інші - враховують їх.

Досягнення мети буде оптимальним, якщо дотримуватимуться кілька умов. Сьогодні ми є свідками великого розриву між оптимальним управлінням і межею допустимого управління, тобто стану розузгодження управління. Воно залежить, як правило, від різних причин: високої хаотичності процесу, недосконалої організаційної структури, помилок у прийнятті основних і часткових рішень, низької професійної підготовки управлінських кадрів, слабкої технічної бази та ін. Може бути обрана і помилкова «траєкторія». Як наслідок цього система управління стає неефективною.

Всі ці явища ми спостерігаємо сьогодні в Україні. Державне управління непомірно багато вбирає грошей, значних людських ресурсів, однак має своїм результатом, якщо не критично нульовий, так негативний ефект.

Не можна пояснити цей феномен незвичайністю соціально-економічних і політичних процесів розвитку постсоціалістичного суспільства або досить поширеною думкою, згідно з якою управлінська діяльність у сфері безпосереднього здійснення державної влади є діяльністю непродуктивною. Це суто зовнішнє сприйняття, що не розкриває внутрішніх зв'язків цієї діяльності з кінцевими результатами діяльності управлінської - зміцненням і розвитком суспільного устрою, його економічної, політичної і соціальної основи. Якщо подібна залежність існує, а сумнівів у цьому немає, то ефективність управління в цій сфері слід визначати за допомогою критеріїв політичної і соціальної ефективності, яку кількісно не завжди можна точно виміряти, хоча деякі елементи політичної ефективності (наприклад, виборчі компанії) можуть бути визначені кількісно, не говорячи вже про соціально-побутові наслідки державного управління для громадян країни.

Для визначення ефективності управління потрібно виділити критерій, за яким можна судити про результативність управлінської діяльності, тобто критерій ефективності. Критерії ефективності управління є засобом оцінки даної категорії.

Основним змістом управлінської діяльності є досягнення мети управління. Виходячи з цього, критерій ефективності управління може бути визначено як рівень досягнення цілей управління, ступінь досягнення об'єктом управління бажаного стану. Мають право на існування й інші показники функціонування управлінської системи (затрати, втрати управління, фактор часу та ін.), але це поодинокі показники, а загальні результати можна оцінити лише за критерієм ефективності. X. Сімон визначає критерій ефективності як «вибір», що дає найбільший результат з даного застосування ресурсів.

Отже, ефективність управління можна розглядати як засіб зіставлення поставленої мети з досягнутим результатом - з очікуваним або спланованим (тут ефективність - синонім результативності). Тому практично використовуються два критерії оцінки функціонування апарату управління - ефективність і економічність діяльності на шляху досягнення мети. Для оцінки роботи управлінського апарату велике значення має механізм формування і реалізації мети. У зв'язку з цим цікавою є думка одного з провідних спеціалістів у галузі управління П. Друкера. Він пише: «...Управлінська праця, управлінські роботи і управлінська організація -не абсолютні... рамки їх окреслюються завданнями, що виконуються. Без розуміння місії, цілей і стратегії організації... управлінська робота не може бути продуктивною».

Отже, управлінська ефективність оцінюється здебільшого шляхом дослідження ступеня досягнення організацією поставлених цілей. Цілі управління бувають різними, вони можуть змінюватись, відповідно змінюються й критерії ефективності.

Виникає і таке запитання: слід диференціювати показники ефективності залежно від рівня управління чи потрібно розробити єдиний принцип утворення узагальнених критеріїв ефективності для всіх рівнів? При вирішенні цієї проблеми треба пам'ятати, що різні рівні управління передбачають ефективність функціонування всієї управлінської системи, звідси чільний взаємозв'язок узагальнюючих критеріїв ефективності та критеріїв ефективності інших рівнів управління, тобто це не виключає, а передбачає наявність як тих, так і інших критеріїв, але в тісному їх зв'язку, з урахуванням загальних засадничих параметрів.

Намагання віднайти єдиний критерій ефективності не може успішно закінчитися через специфіку соціальних середовищ, в яких функціонують системи управління, що, однак, не виключає можливості визначити критерії ефективності управління для конкретних сфер суспільного життя - може йтися і про систему основних критеріїв. Згідно з зарубіжними даними, менеджери використовують до 20 критеріїв ефективності (деякі з них не міають кількісного вираження), з яких 55 % є цільовими і 45 % системними.

Однак за всієї диференціації і специфіки управління у сфері політики й економіки не можна не бачити їх єдності, а відповідно, і зв'язків їх оціночних категорій. Господарська діяльність не може не мати соціальної спрямованості, у свою чергу і політична діяльність не може не впливати на господарську сферу та економіко-виробничі результати. Як свідчить досвід державно-політичного розвитку України, нерішучість і непослідовність владних структур управління призводять до спаду промислового виробництва, зниження обсягів продукції сільського господарства, зростання споживчих цін і, врешті-решт, до зубожіння більшості населення і політичної пасивності мас.

Побудова незалежної держави передбачає забезпечення дедалі тіснішого зв'язку економічного, соціального і духовного розвитку суспільства. Не можна перебудовувати економіку на якісно новій основі, не створюючи для цього соціальних і психологічних передумов. Так само не можна вирішувати складні гуманітарні проблеми, не спираючись на надійний фундамент економічної й соціальної політики. Ступінь зв'язку та розв'язання цих проблем є одним з критеріїв ефективності державного управління. Якісна визначеність цього критерію має не абстрактне значення, а цілком реальні та конкретні соціально-економічні й політичні наслідки.

Отже, результат функціонування системи управління може бути описаний за допомогою конкретних кількісних параметрів економічного зростання, але вони не є всеохоплюючими критеріями оцінки ефективності системи управління загалом.

Головним критерієм ефективності сучасного державного управління в соціально-політичній сфері є найбільш повна відповідність управлінської діяльності корінним інтересам суспільства, розширення і поглиблення демократії, забезпечення прав і свобод громадян та їх практична реалізація, успішне здійснення тактичних і стратегічних політичних і соціальних цілей і завдань щодо реформування суспільства та перетворення України на розвинену країну.

Цей критерій має загальний оціночний характер, а тому не розкриває кількісної визначеності такого складного суспільного явища, як управління. Це пояснюється не лише суб'єктивним підходом, а насамперед складністю і різноманітністю внутрішніх об'єктивних зв'язків соціальної діяльності. Однак це не повинно мати своїм наслідком недооцінку якісної характеристики управління. Управління низької якості не є ефективним, а тому не може забезпечити досягнення поставлених цілей в оптимальний строк і за обов'язкової умови зробити витрати соціальних та енергетичних ресурсів якомога менш значними.

Виникає запитання, як досягти обґрунтованості, достовірності і практичної значущості поодиноких і узагальнюючих критеріїв оцінки ефективності для певних рівнів та сфер управління? На жаль, ні наука, ні управлінська практика позитивної відповіді на це не дали. Досі немає всеохоплюючої формули визначення ефективності в сфері управління.

Єдиної системи оцінок для всіх соціальних сфер бути не може. Але це не виключає можливості визначити критерії ефективності управління для конкретних сфер суспільного життя. Навіть і в цьому разі йдеться про систему основних критеріїв.

Бажано мати єдиний універсальний показник, критерій, за допомогою якого можна було б виміряти ефективність держави в цілому з її економічними, соціальними і політичними інституціями, які у взаємозв'язку та єдності визначають функціонування суспільства. Але такого показника не існує і чи буде він знайдений, невідомо, але пошук триває.

У сфері управління економікою є багато, хоча і далеко недосконалих, методик виміру економічної складової ефективності управлінської праці. В основу визначення ефективності вони кладуть економію, що отримується в результаті впливу апарату управління на виробництво, і затратами на управління. Узагальненими показниками ефективності є: рівень випуску продукції (послуг), рентабельність, окупність інвестицій та ін., тобто ідеться про кількісний вимір економії матеріальних, трудових, часових і фінансових затрат. Однак у цій системі показників ефективності управління немає показників соціального аспекту, що свідчить про її неповноту і дає низьку репрезентативність реальної суті такого складного оцінюючого явища, яким є ефективність управління.

Результативність системи управління відповідно до названих методик може бути оцінена за допомогою єдиного критерію - економічного: «ефективність - це показник прибутку», що, однак, зумовлює концептуальну і методичну обмеженість підходу до проблеми ефективності управління. Оскільки ефективність управління в підсумку визначається співвідношенням затрачених ресурсів (людських, організаційних, часових, науково-технічних, матеріальних) і отриманих результатів, оптимальне використання цих ресурсів може забезпечити високу ефективність управління.

Тільки системний підхід може допомогти врахувати більшість складних причинно-наслідкових взаємозв'язків і взаємозалежностей, дасть змогу представити всі фактори, що впливають на підвищення ефективності державного управління як інтегрального цілого. Знаючи їх, можна з більшою точністю судити про ефективність управління. Але навіть такий підхід не може забезпечити вимір, тому що ефективність управління - це не просто сукупність впливу окремих факторів, а результат складної взаємодії політичних, соціально-економічних, організаційних, ідеологічних, психологічних, ситуаційних і мотиваційних факторів. У цій сукупності факторів кожний із них має свою питому вагу. Безумовно, їх вплив на ефективність управління різний: одні з них мають стійкий, визначений характер; інші діють спорадично і дискретно й не справляють вирішального впливу.

Отже, багатофакторна комплексна модель підвищення ефективності управління вимагає багатокритеріального підходу до її оцінки, коли використовується комплекс взаємопов'язаних критеріїв, аналогічних зазначеним факторам. Багатокритеріальний підхід має явні переваги перед монокритеріальним, оскільки змістовніше розкриває поняття ефективності управління.

Ось чому для більш чіткого визначення ефективності управління потрібно або застосовувати метод виміру впливу різних факторів, або, об'єднавши окремі фактори і критерії в певні групи, вивести груповий критерій оцінки і застосовувати саме його. Але слід пам'ятати, що просте арифметичне складання показників лише з великим наближенням допоможе визначити ступінь ефективності управління. Щоб віднайти і науково обґрунтувати узагальнюючий критерій, який оцінював би комплекс явищ матеріально-економічного, соціально-політичного, організаційного і морально-етичного характеру, слід мати чітко відпрацьований механізм управління. Лише він дасть можливість простежити і здійснити якісні, а якщо можливо, то й кількісні виміри на всіх стадіях управлінського процесу факторів, що чинять на нього вплив, і отримати достовірну оцінку ефективності функціонування системи управління. Однак за сучасних умов розладу всієї системи державного управління це завдання не може бути розв'язане.

Визначення ефективності управлінських структур та об'єктивна оцінка їх потребують науково обґрунтованої моделі управління, що дало б змогу створити систему критеріїв, за допомогою яких можна було б оцінити на практиці типи управління. Сучасний рівень науки управління навряд чи дає можливість створити подібну модель, а тому вся система критеріїв має відносний характер із деяким суб'єктивним нальотом.

Є багато критеріїв, за якими можна оцінювати ефективність тієї чи іншої системи державного управління, але головний з них, в якому концентруються всі цінності й недоліки управління - це динаміка продуктивності суспільної праці. Відповідно до цього критерію сучасна система державного управління абсолютно неефективна, якщо не руйнівна. Головне завдання, яке маємо вирішити сьогодні, - це позбутися низької якості управління. Слід не тільки визначити основні фактори підвищення ефективності й якості управлінської діяльності, а й з'ясувати причини низької якості управління.