Реферат: Культура як феномен суспільного розвитку

Звертаю увагу курсантів на те, що переважна більшість соціологів вважає стрижнем і ядром культури систему цінностей і норм. У цьому контексті культура визначається як певна система важливих для людини смислових комплексів - цінностей, які здатні виступати регулятивними принципами індивідуальної та групової поведінки.

Поведінка людей в суспільстві визначається насамперед їх орієнтацією на певні цінності. В одному й тому ж суспільстві далеко не всі люди притримуються однакових для всіх цінностей, по-різному ставляться і сприймають добро і зло, рівність свободу, справедливість. Одні люди е прибічниками індивідуалізму, інші - колективізму; для одних головне в житті - кар’єра, для других - багатство, для третіх - чесність і порядність. Але це не означає, що у суспільства або соціальної групи не може бути спільних соціальних цінностей, які вони висувають, стверджують і захитають. У. Гуденау підкреслює, що цінності - не загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна стреміти. Вони складають основу моральних принципів. Наприклад, в християнській моралі - це діалог, Десять заповідей, що передбачають збереження людського життя (“не вбивай”), подружню вірність (“не чини перелюбу”), повагу до батьків (“шануй свого батька і матір свою”) тощо.

Гуденау акцентує увагу на тому, що різні культур можуть надавати перевагу різним цінностям (героїзму на полі бою, художній творчості, аскетизму), і кожний суспільний устрій встановлює, що є цінністю, а що нею не являється.

Підкреслюю, що російські соціологи у визначення цінностей підкреслюють не лише наявність в системі цінностей певних переконань з приводу мети життя, але й думок про основні шляхи і засоби, що ведуть до досягнення цих цілей. Іншими словами, для них соціальні цінності відповідають на питання, як ставитись до того, що вже є або має бути.

Звертаю увагу курсантів на те, що вітчизняні соціологи акцентують на тому, що цінності виступають узагальненням емпіричного досвіду людства і мають свою градацію і типологію. Серед цінностей вони виділяють:

- смисложиттєві (уявлення про добро і зло, щастя, ціль і сенс життя; приклад - калоккагатія у стародавніх греків як єдність добра і краси);

- вітальні (від лат vіtаlіs – життєвий; це цінності життя, здоров’я особистої безпеки, добробуту, сім^’ ї; цінності освіти, кваліфікації, правопорядку і та ін.);

- цінності суспільного визнання і покликання (любов до праці, соціальне становище, служіння громаді і людям);

- цінності міжособистого спілкування (чесність, безкорисливість, доброзичливість);

- демократичні цінності (права людини на загал, свобода совісті, слова, переконань, вірування, свобода політичного вибору, національний суверенітет);

- партикулярні цінності (прив’язаність до малої батьківщини, сім’ї, віра в Бога, стремління до Абсолюту).

Підкреслюю, що соціальні норми є похідними від цінностей і ґрунтуються на них. Під соціальними нормами розуміються правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють поведінку людей, суспільне життя у відповідності з цінностями певної культури і зміцнюють стабільність і єдність суспільства. О.Якуба визначає норми як такі, що відбивають загальні вимоги суспільства, конкретних соціальних спільнот до поведінки їх членів. Це волевияв, що дає змогу здійснювати соціальний контроль і дає зразок поведінки. Додержання цих норм забезпечується в суспільстві звичайно шляхом застосування соціальних заохочень і соціальних покарань (або позитивними і негативними санкціями).

Звертаю увагу курсантів на те, що великої уваги цьому питанню надає у своїх працях П.Сорокін. Будь-яке суспільство, пише він, можливо описати і зрозуміти лише крізь призму притаманної йому системи “значення норми, цінності”. Ця система є одночасна культурна якість. Суспільство складається з соціальних спільнот і груп: Поза групою історія нам не дає людини... Нам завжди дані групи, а не окремі люди, що живуть окремо один від одного”. В кожній такій групі і спільноті є і навіть повинні бути “відступники”, інаковіруючі та інакодумаючі поруч з тими, хто живе згідно з офіційними нормами поведінки групи. Ці інакомислячі не завжди реалізують свої “антисуспільні” норми поведінки; вони поводять себе переважним чином не у відповідності зі своїми переконаннями, а згідно з усталеними нормами групової поведінки. Причина цього - в існуванні покарань і нагород. Звідси висновок Сорокіна: без покарань і нагород (заохочень) боротьба всередині групи була б не спорадичним і тимчасовим, я постійним явищем, і взаємодія людей була б “війною всіх проти всіх”.

Підкреслюю, що норми поділяються на правові і моральні. Правові норми проявляються у вигляді закону або іншого державного чи адміністративного акту, містять чіткі диспозиції, що визначають умови застосування певної юридичної норми, також санкції, здійснювані відповідними органами дотримання моральних норі забезпечується силою громадської думки, мотального обов’язку людини. Крім того, соціальні норми можуть опиратися не лите на юридичні і моральні акти і уявлення, але й на звичаї і традиції.

Отже, цінності пов’язані з культурною орієнтацією людської діяльності, а норми - з соціальною орієнтацією суспільства. Соціальні норми відповідають не на питання про ставлення до явищ і процесів соціальної дійсності (як цінності), а на питання про те, що і як з ними робити. Якщо соціальні цінності визначають загальну, стратегічну регуляцію поведінки людей, то соціальні норми - конкретні установки щодо цієї поведінки, її взірці або зразки.

Соціокультурні зразки поведінки пов’язані і закріплені в обрядах, звичаях і традиціях. Обряди -. це сукупність символічних стереотипних колективних дій, що втілюють в собі ті чи інші соціальні ідеї, уявлення, норми і цінності і викликають певні колективні почуття. Звичаї являють собою форми регуляції діяльності і відносин людей, які відтворюються у певному суспільстві, соціальній спільноті і групі і є звичними для неї, їх членів. Звичаї - це неписані правила поведінки. Традиції функціонують в усіх соціальних системах, будучи необхідною умовою їх життєдіяльності, є елементами соціокультурної спадщини, які передаються з покоління в покоління. М. Вебер вважав, що типовими зразками орієнтації людей у різних сферах соціального життя виступають етичні вчення головних світових релігій. Існує певна типологія таких соціокультурних зразків у кожному суспільстві (типи героїв у міфології і релігії, соціокультурні зразки для молоді в стилі життя).

Соціокультурні уявлення - це регулятиви, що формуються на особистісномурівні на основі повсякденного досвіду; це первинні орієнтації в просторі культури суспільства, соціальної спільноти або групи. Кожне конкретне суспільство має свої специфічні уявлення про те, що є корисним, дозволеним, важливим, а що - шкідливим, забороненим і неважливим; яких традицій і звичаїв дотримуватись, а яких ні; які зразки поведінки варті визнання, а які мають бути відкиненими. Поняття створюються на базі уявлень і містяться передусім у мові; завдяки ним стає можливим впорядкувати досвід людей. Поняття - це думки, ідеї, знання, що відображають в узагальненій формі предмети і явища дійсності через фіксацію їх ознак (наприклад, форму, колір, смак предметів оточуючого світу). Мова - це форма накопичення, збереження і передання людського досвіду, система понять, наділених певним значенням. Люди засвоюють ці значення в процесі виховання і навчання, що дозволяє їм розуміти сенс сказаного і написаного.

Звертаю увагу курсантів на те, що Н.Смелзер відводить мові особливе значення у системі культури. Всі елементи культури можуть бути висловлені в мові. Смелзер підкреслює, що мова - явище соціальне, нею неможливо оволодіти поза соціальною взаємодією, без спілкування з іншими людьми. Мова бере участь також у процесі надбання і організації досвіду людей, вона виробляє загальноприйняті значення. Спільна мова підтримує згуртованість суспільства і соціальних спільнот, сприяв формуванню почуття групової єдності, групової ідентичності. Але мова здатна і розділяти людей. Смелзер наводить приклад Канади, де мова є головним символом антагонізму між англо- і франкомовним населенням. Тому мова може стати важливою політичною проблемою: згадаймо наміри франкомовної провінції Квебек відмежуватись від Канади і утворити самостійну державу. У 1996 р. прихильникам такого розв’язання проблеми цілісності Канади не вистачило лише одного відсотка голосів людей, що брали участь у референдумі. Мовна ситуація в Україні також виступав важливим чинником політичного життя і тісно пов’язана із наявними типами субкультури - російськомовною і україномовною.

Таким чином, ми розглянули найважливіші елементи культури в їх горизонтальному місцерозташуванні і змістовному наповненні. Разом з тим можна здійснити вертикальний аналіз соціокультурного середовища, звертаючи увагу насамперед на певні форми культур.

Методичні вказівки де третього питання: “Внутрішня структура культури та її форми”.

У внутрішній структурі культури вирізняють такі її форми:

- загальнолюдська культур (у сенсі культури, виробленої людством протягом всієї історії його існування і опертої на загальнолюдські цінності істини, добра, краси, справедливості тощо);

- суперкультура (у значенні культур, створеної конкретним суспільством, яка передається з покоління в покоління);

- субкультура (в розумінні культури як сукупності переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної спільноти; приклад - національні, професійні субкультури, субкультура організацій тощо);

- контркультура (у сенсі культурної моделі певної групи, яка протистоїть або знаходиться у конфронтації до панівної суперкультури та субкультур просуспільних спільнот. Смелзер наводить приклад відомої контркультури в західному суспільстві - богеми, а в ній - стиль життя і поведінки хіппі.

Для їх культур характерними є прагнення до самовияву, бажання жити сьогоденням днем, вимога цілковитої свободи, любов до екзотики. Це входить у конфлікт з такими цінностями панівної західної культури, як самодисципліна і самообмеження, копітка праця з метою досягнення успіху і т.ін.);

- девіантна культура (як різновид субкультури; притаманна групам з соціально відхиленою поведінкою; приклад - стиль життя і антисоціальна поведінка груп наркоманів, сатаністів тощо);

- особиста культура (мається на увазі культура конкретного індивіда).

Звертаю увагу курсантів на те, що завданням соціологів є дослідження співвідношення всіх цих форм культури, протиріч між ними і домінуючою в суспільстві культурою, з’ясування їх оцінки різними соціальними групами. Для них важливо визначити, чи змішуються ці форми, чи співіснують і терпляче ставляться одна до одної, а чи, можливо, мають місце культурні конфлікти. Конфлікти у цій площині найчастіше виникають тоді, коли цінності контркультури або девіантної культури вступають у суперечність з панівною суперкультурою чи субкультурами соціальних спільнот. Водночас не можна заперечувати, що конфлікти в галузі культури мають певне позитивне значення, сприяючи появі нових, адекватних часу, культурних взірців, які поступово просякають домінуючу в суспільстві культуру і зумовлюють (до певної міри) її прогрес.