Реферат: Культура як феномен суспільного розвитку

Звертаю увагу курсантів на те, що ще один аспект розмаїття культурних форі дозволяє помітити у більшості європейських суспільств на початку XX ст. дві домінуючі форми: високу (або елітарну) і народну (або фольклорну). Як зазначає Н.Смелзер, висока культура включала в себе класичнімузику, живопис, літературу, створені фахівцями високого класу для найбільш заможних верств суспільства (еліти). Народна культура, до якої входили казки, фольклор, пісні і міфи, належала бідним. Але з появою засобів масової інформації (радіо, масових друкованих видань, телебачення) відбулося стирання меж між високою та народною культурами, внаслідок чого виникла масова культура, не пов’язана з регіональними, релігійними або класовими субкультурами. Культура стає масовою, коли її продукти стандартизують і розповсюджують серед широкої публіки. І вітчизняні, і зарубіжні соціологи наголошують на тому, що масова культура, пов’язана з уніфікацією і стандартизацією духовного начала в особистості, в суспільстві, є поверхневою і у меншій мірі збагачує духовно, ніж найкращі взірці високої культур. Один з західних дослідників Л.Лоувенталь вважає, що ця обставина, між іншим, не сприяє створенню умов для більш повної реалізації особистості в американському суспільстві. Харківський соціолог О.Якуба, погоджуючись на загал з таким розумінням масової культури, разом з тим виважено зазначає, що негативні характеристики масової культури не виключають високого рівня окремих її проявів.

Закінчуючи аналіз основних понять і категорій соціології культури, згадаємо про соціальні функції культури. Найбільш дослідженими серед них є:

- пізнавальна (дослідження в галузі культури дають можливість адекватно судити про суспільство в цілому, його спільноти, групи і людину-особистість зокрема);

- функція соціальної пам’яті або передання соціальної спадщини (культура зберігає, передає і вдосконалює людський досвід);

- освітньо-виховна (саме культура робить людину в процесі соціалізації, за допомогою навчання і виховання, шляхом соціальної трансляції набутого .людством досвіду від старших поколінь до молодших; разом з тим набута і засвоєна культура є базою для творчої інноваційної діяльності);

- регулятивна (цінності, ідеали, норми і зразки поведінки певної культури в ході соціалізації стають частиною самосвідомості особистості, формують і регулюють її поведінку);

- комунікативна (від лат. cоmmuniсаtіо - шлях сполучення, форма зв’язку, акт спілкування; саме культура виступає одним з найбільших розповсюджених і ефективних засобів спілкування людей, дозволяє їм краще пізнати і зрозуміти один одного);

- інтегративна і дезінтегративна (з одного боку, культура здатна згуртувати людей, забезпечувати цілісність співтовариства; я другого боку - вона має властивість поділяти людей, протиставляти їх один одному, іншим спільнотам, оскільки вони належать до різних субкультур).

Підкреслюю, що київський вчений О.Семашко акцентує на тому, що в Україні склалась нова соціокультурна ситуація, що породжує нову соціокультурну реальність посттоталітарного суспільства. Нові відносини дедалі активніше просякають стосунки між людьми у сфері культури і знаходять прояв:

- у зміні соціальної орієнтації та ідеалів, новому соціальному виборі;

- в переоцінці цінностей і формуванні їх нової ієрархії;

- в акценті на цінності особистості по всьому полю соціума і культури;

- у зростанні ступенів свободи, багатоманітності та строкатості напрямів духовного життя як однієї а умов поновлення самодостатнього роз витку культури;

- у знятті “жорсткого” ієрархічного управління сферою культури і зростання самостійності розвитку культури в регіонах країни;

- у формуванні нової інфраструктури сфери культури і нових принципів управління нею;

- у формуванні нових соціально-духовних потреб, шкали і критеріїв оцінки явищ культури та мистецтва, нових смаків і уподобань, у появі нових елементів способу життя;

- у складанні нових відносин між учасниками культурного життя (в художньому житті між митцем, публікою, критикою та громадськістю);

- в зміні статусу, а відповідно й ролі і функцій культури національної, яка стає одним з визначальних факторів прогресу суспільства, розвитку його державності;

- у зміні соціального статусу релігії, релігізації багатьох верств населення і клєрикалізації деяких з них, зростанні її впливу на мораль суспільств.

-

Література:

1. Библер В.С. От наукоучения к логике культуры. – М., 1991.

2. Відродження культури: міф і реальність //Політична думка. – 1993.

3. Витаньи И.Общветво, культура, социология. – М., 1984.

4. Виготский Л.С. Психология искусства. – М., 1987.

5. Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного. – М., 1991.

6. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н.История и рациональность. – М., 1991.

7. Давыдов Ю.Н.Динамика культурних и социальных связей. – М., 1992.

8. Дзюба І.Україна і світ //Quovadis, Україно? –Одеса, 1992.

9. Докторов .З. Россия в европейском и социокультурном пространстве. //Социологический журнал. – 1994. – №3.