Реферат: Культура /Укр./

Культура як "виробництво людини"

Вступ.

“Я люблю все, що тече”, - сказав великий сліпий Мільтон нашого часу. Може бути, що саме людське життя часто визначається як його течія. Якщо дійсно любити те, що тече, то перший образ, з яким буде асоціюватися культура, буде образ річки. Витікаючи з мален ького джерела, річка поступово набирає свою міць і силу, протікає через різні країни, в яких вона може мати навіть назви на різних мовах. Вона завжди залишається собою і завжди інша. Можна любити горний потік і не любити широке заболочене озеро, не даючі собі звіту в тому, що це таж сама річка. Теж і з культурою. Людині може бути і діла немає до цього, що то є культура, і при цьому вона може всім серцем бути відданою своїй культурі.

Коли ми маємо діло з філософським осмислюван ням культури, то як правило, нашим об`є ктом є культура, як такова. Подібний підхід потребує залишить за дужками, або в якості прикладів, або образів локальної культури - як національні, так і регіональні. А так як кожний дослідник формується у досконально визначеному фокусі культури та ідентифікує себе з конкретним народом, то мета осмислення культури у всякому випадку визначає вихід дослідника, його думки за межі наявного буття.

Однак проблема л окальних культур, а не проблема локальної культури, не віддаються повністю на відкуп частинній культурології, наприклад: соціології культури, культурної антропології, етнографії. Локальні культури становляться предметом філософського знання у тому випадку, коли ставлять питання про основи буття даної локальності і її специфіки. Повертаючись до образу річки, можна сказати, що адекватне розуміння кожної її ділянки, можливо виключно при опануванні її як цілого, а саме кожної ділянки як частини цілого.

Поняття культура відноситься до фундаментальних в сучасному суспільстві. Важко назвати інше слово, яке мало б таке різноманіття змістовних відтінків.

Питання культури як “виробництво людини” можна розглядати з двох боків: культура як творець людини та людина як творець культури.

1. Поняття культури.

1.1. Виникнення поняття культури. Історична еволюція поглядів на культуру.

Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини та суспільства багатогранна. Тому при розгляді її сутності, структури, специфіки можливі різні підходи. Як результат багатогранності культури існує велика кількість її визначень у філософії.

Сам термін “культура” (від лат. cultura - обробка, виховання, освіта) налічує сьогодні багато тлумачень. Загальним для них є і те, що під культурою на противагу “натурі” (природі, природному) розуміють те, що створено людиною, штучно.

Раніше цей термін зустрічався тільки в словосполученнях, означаючи функцію чогось: вироблення правил поведінки, здобуття знань, удосконалення мови і т.п. У більшості лінгвістів не виникає сумніву, що своїм походженням слово “культура” забов`язане латинським словам соlo, colere - (зрощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Сultus - це землеробська праця.

Це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання людини. У листах римського філософа Ціцерона “Тускуланські бесіди” він пише “cultura animi philosophi” (культура духу є філософія). Пізніше слово “культура” все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло у всі європейські мови, у тому числі і слов`янські. Проте на цьому еволюція терміна “культура” не закінчується. У середні віки набирає поширення комплекс знань вказаного слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше в епоху Відродження, з удосконаленістю людини. У ХVIII ст. слово “культура” набуває самостійного наукового значення.

Цей термін, не випадково, оформлюється у наукове поняття саме в добу Нового часу. Відчутні зрушення у соціальному бутті людей, які сталися на зламі Середніх віків і Нового часу, характеризувалися, передусім, початком глибоких змін у становленні людини до природи (промисловий переворот, пов`язаний з переходом від мануфактурного до машинного виробництва). Людина починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти природі, а “культура” європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від “природної” людини минулого. І в цей час постає питання про сутність нового середовища життя, що створюється людиною на противагу природі, про характер його впливу на саму людину, про те, злом чи благом є новий, штучно створений людьми світ. Виникає потреба у понятті , яке фі ксує новий “неприродний” стан суспі льства і людини.

Численні концепції культури, що виникали на грунті є вропейської фі лософії Нового часу, об`єднувались ідеалі стичною методологіє ю. Культура розглядалась, передусі м, як феномен ду ховного порядку, як наслі док і прояв творчої діяльност і в гадуз і науки, мистецтва, релі гії . Матері ально-виробнича ді яльні сть поняттям культури не охоплювалась. Матері альне ви робництво у цей пері од мало примусовий характер. Тобто не створювало належного простору для творчої активності людини. Погляд на культурно-і сторичний процес як на розповсюдження знань, осві ти, удосконалення розуму був притаманний як гумані стам епохи Ві дродження, так і мислителям доби Просві тництва. Зокрем а, францу зькі просві тителі Вольтер, А.Тюрго, М.Кондорсе вважали, що “культу рні сть”, “циві лі зовані сть” нації чи краї ни полягають у “розумності ” суспі льних поря дкі в, вимі рюються сукупні стю досягнень у галузі нау ки ім истецтв.

Але в межах Просві тництва виникає к ритика існу ючої “культури”. Жан Жак Руссо протиставляє зі псованості та моральні й розбещен ості “культурних” є вропейських наці й п ростоту і чистоту нравів народі в, які знаходяться на патрі архальні й стадії розвитку, але це не варто трактувати як заклик до повернення назад, швидше це заклик до того, щоб в иходячи із знання певних переваг мин улого і ві д сучасності знайти шлях для виправлення людини.

Засновник ні мецької класичної фі лософії І. Кант вважав що культура базується не ті льки на розумі, а й на сфері моральності . У його розумінні культура - це здатні сть індиві да пі днятися від тваринного, природного до морального існування при якому людина, ді стає можливі сть ді ят и ві льно, заради мети, яку вона сама ставить перед собою ві дпові дно до вим ог морального обов`язку.

Шіллер вважав, що завдання к ульту ри полягає у розвитку і гармоні йному примиренні фі зичної і моральної природи людини, чут тє вого і розумного. Ві дновити ці лі сні сть людини, визволитисві т від в ластивих йому суперечнсотей, зді йснивши тим самим головне завдання культури, може лише мистецтво.

Г. Гегель зробив спробу зняти протилежні сть між просві тницьким і романтичним трактуванням культури. На його думку, сутні сть культури визначає ться не наближенням людини до прир оди, а наближенням індиві да до сві тового ці лого, яке включає в себе як природу так і суспі льну історі ю.

Велику увагу фі лософи надавалирелі гі йному аспекту культури. Яскравими передставниками релігійно-ідеалістично ї фі лософії другої половини XIX - початку XX ст. є “українська школа” російської філософії - В.С.Соловйов, М.О.Бердяєв та інші . Представники ц ього самобу тнього напрямку пі дкреслювали важлив у особливі сть культури -вона виражає прагнення людини, добудувати своє природне і соці альне життя до духовності . Тобто лише з а допомогою культури розкриваються найкращі якості людини, досягає ться її гармоні я з оточуючим сві том, реалі зується її вище призначення. Вищ им виразом духовності на думку православних фі лософі в, є релі гі я і культура народжується таким чином, з релі гі йного культу .

Протилежну позиці ю займав революці йно-демократичний напрям, представники якого акцентували увагу на залежності культури ві д матері ально-виробничої ді яльності людей.

Синтезувати матері алі стичне та ідеалі стичне ставлення до культури важко. Обидва напрямки, висві тлюючи скла дний феномен культур и з рі зних бокі в, сприяють збагаченню наших уявлень про ку льтуру і виробленню власної точки зору.

1.2. Сучасне розуміння категорії “культура”.

Залишивши поза увагою вузькоспеціальне користування терміном “культура”, можна виділити не менше як три основних підходи.

Перший серед них - філософсько-антропологічний. Культура в цьому випадку сприймається як вираз людської природи. Вона виводиться з особистостей самої людини. Різноманітні риси культурного процесу безпосередньо зчитуються з людської натури. Культура при цьому оцінюється як феноменологія людини.

Перше антропологічне трактовання феномена культури дав у 1871 році Едуард Тейлор (1832-1917), визначивший культуру як сукупність знань, моралі, права, мистецтва, звичаїв і інших особливостей, притаманних людині, як члену суспільства.

Послідовний філософсько-антропологічний підхід до культури реалізується дуже рідко. Справа в тому, що культура як феномен не виникає з біологічної природи людини. Французський релігійний філософ Жак Марітен підкреслює, що розум і благочинність у вищій степені відповідають природі людини. Але в цьому і парадокс, що результати розуму і плоди моральності у людській натурі не закладені початково. Вони додаються до того, що виробляється почуттєвою, інстинктивною природою. Тоб то перехід до культури визначає пошук у людській істоті щось таке, що не міститься у ній як у тварині.

Другий підхід до культури - філософсько-історичний. Він претендує на те, щоб розкрити механ ізм н ародженн я, в иникн ення самої історії людств а. Людина якимось незрозумілим шляхом робить стрибок від тварини до самої себе, від природи до історії.Й мовірно, якась якість в природі людини є незвичайною, вона радикально виключає “тваринність”. Воно й забезпечує рух людини від зграї в історичний простір.

Тейлор заснував філософсько-антропологічну базу для тлумачення культури і звів все різнобарв`я природничих явищ до діяльності людини, до культури. Він поєднав це поняття з історією, яка розумілась як сукупність культурних процесів і феноменів, як історія цивілізації. Саме він поставив проблему куьтури на антропологічний фундамент і зробив людину суб`є ктом культури. Культура стала антропологічним поняттям. Вона розумілась як сукупність різних діянь homo faber .

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--