Реферат: Культура /Укр./
Третій підхід до трактування культури - соціологічний. Культура тут трактується як фактор організації і утворення життя будь-якого суспільства. У кожному суспільстві (як і у кожному живому організмі) є деякі культуроутворюючі “сили”, що спрямовують його життя по організованому, а не хаотичному шляху розвитку. Культурні цінності створюються самим суспільством, але вони ж потім і визначають розвиток всього суспільства вцілому, життя якого починає все більше залежати від вироблених їм цінностей. Така своєрідність суспільного життя: над людиною часто панує те, що народжено нею самою.
К.Юнг визначає культуру, як “загальний і прийнятий спосіб мислення”. Термін “культура” у соціологічному розумінні не містить у собі ніякої оцінки. Він відповідає образу життя будь якого суспільства в цілому. У кожного суспільства є своя культура, і кожна людина культурна в тому розумінні, що приймає участь у тій або іншій куьтурі.
Сучасні фі лосо фи-д ос лідник и, дають означення культури, підкреслюючи або філософсько-антропологічну, або філософсько-історичну, або соціологічну природу даного феномена.
“ Світ культури - це світ самої людини”, - стверджує В.М .Межуєв. Е.С.Макарян ототожнює культуру з технологією відтворення і виробництва людського суспільства. Іншими словами, під культурою розуміють не просто засіб опанування світу, а функціонал ьну спрямованість цих засобів на розвиток самого суспільного цілого. Культура у Макаряна - це “позабіологічний вироблений спосіб діяльності”.
Таким чином, аналі з розвитку уяв лень про культуру та сучасні інтерпретації культури дають можливі сть для деяких узагальнень . По-перше, культура являє собою створену людиною “другу природу”. Це сві т, який “надбу дований” над нез айманою п риродою. Іншими сл овами, культу ра не може висту пати щодо людства як щось з овні шнє . Там, де є суспі льство, там є і культура. По-друге, культура виступає як система спі льних ці нностей, матері альних або духовних.
1.3. Природа і культура.
Особливий характер перетворюючої дії людини на природне середовище був зумовлений, у першу чергу тим, що він як і інші специфічні проявлення активності людей, став позагенетично програмуватися і виконуватися, завдяки механізмам культури. Давно вже стала афоризмом фраза, яка говорить, що культура протилежна природі. Кінець кінцем, практично всі підходи до опанування суті культури так або інакше виходять з ціє ї ставшої вже аксиомою опозиції. Що ж таке культура і в чому її позаприродність.
На перший погляд, виключення позаприродності культури можливо двома шляхами. Перший - вона є історичний образ суб`єктивного духу (у Гегеля). Другий - вона є суспільна сфера, що забезпечує у поступі генетичну тотожність певної нації, відтворює людину, формує, зберігає і передає з покоління у покоління схеми діяльності (у Тейлора). Однак, при більш близькому розгляді, обидва ці шляхи збігаються у перспективі.
Філософи здебільше відносять до культури все рукотворне. Природа існує для людини. Вона ж, працюючи, зробить “другу природу”, тоб то простір культури. В традиційному поданні культури як “другої природи” існує фундаментальне протиріччя. Трактуючи культуру як дещо, надбудоване над природою, дослідники створили ефект їх взаємної ворожості.
Природа і культура дійсно протистоять одна другій. Але, за виразом П.А.Флоренського, вони існують не поза одна від іншої, а лише разом. Бо культура ніколи не дається нам без стихійної основи, яка є її середовищем і матерією. В основі всякого явища культури лежить деяке природне явище, що неперервно твориться культурою. Людина як носій культури не творить нічого, а лише створює і перетворює стихійне. З другого боку П.А.Флоренський вважає, що природа не дається нам без культурної своєї форми, яка містить її і робить її доступною для пізнання.
Отже, культура - специфічний спосіб існування людини в природі - не тільки не усуває значення останньої в людському бутті, але й сама є засобом взаємозв`язку, засадою людської єдності з природою. Адже “хитрість розуму”, яку виділяли в людині Гегель та Маркс, полягає в тому, що природним силам людина протиставляє вже приборкані сили при роди, вже знані закономірності природних п роцесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) із природи, відносному вивільненню її щодо природно-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом “вписування” людини у природу. Чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.
Природа як сукупність властивостей зовнішньої матеріальної дійсності, виявлених та узагальнених у процесі взаємодії із колективною родовою життєдіяльністю, є об`єктивною засадою людського буття як культури, її загальною та необхідною передумовою. Культура ж є суспільно вироблена загальна форма зв`язку, що характеризує єдність людини з природою і виступає необхідним засобом людського існування в природному універсумі. Отож, за всієї своєї своєрідності культура перебуває в органічній єдності з природою.
Для подальшого визначення сутності культури необхідно проаналізувати засадничі умови її виникнення в системі природного цілого, унікальність та сп ецифічні прояви щодо закономірностей природи. Це передбачає звернення до аналізу властивостей людської істоти як єдиного з усіх живих істот носія культури, а також до розгляду способу людського буття, в якому народжується культура і який здійснюється завдяки їй.
1.4. Культура і цивілізація.
Культура існує в предметних та особистих формах. Предметні форми культури - це наслі дки ді яльності людей, певна система м атері альних та ду ховних ці нностей: засоби і знаряддя праці , предмети побуту, наукові знання, фі лософські та релігійни сист ем и, традиції , юридичні закони і т.і н.. Особисті форми культури - це люди як суб`єкти ді яльності , носії та творці певних культурних ці нностей.
Рані ше ми звертали увагу на культуру, як на процес нагромадження мудрості і як визначальний чинник поступу економі ки та суспі льства. Тепер настав час, коли ми можемо подивитись на к ульту ру у бі льш широкому плані , а саме як на творчий аспект духовного життя суспі льства. Культура- це без посередня реалі з аці я людс ької свободи, що створює нові символи - ці нності , зразки людської поведі нки, виробництва і ві дношень. Тому кожне досягнення культури пі дносить людину, і неповторне по свої й значимості, сві дчить про нові людські можливості . Отже чим рі зномані тні шими стають людські ві дношення, тим різноплановішою стає і культура.
Але творіння к ультури не мало б ні якого значення, якби воно не було об`є ктом успадкування, копі ювання, словом поширення. Маса творі в майстрі в культури минулого якими ми тепер користує мось, не ді йшла до нас, коли б вони не копі ювались і не тиражувались. Процес масового наслі дування, повторення витворі в культури здобув назву “циві лі заці я”. Слово “циві лі заці я” походить ві д латинського слова civilis , яке означає в перекладі на українську мову - циві льний, державний. Поняття циві лі заці я з`я вилось уХVШ ст. у ті сному зв`язку з поняттям культури. Воно інколи застосовується як синоні м культури. Але здебі льшого ві дображує рі вень суспі льного розвитку в загалі , або степі нь розвитку матері альної і духовної культури того чи іншого суспі льства. Поняття “циві лі заці я” ві дноситься до того промі жку часу в історія розвитку людства, який спі впадає з пері одом зародже ння культури.
З другого боку латинське сло во civilis означає “мі сто”. Це говорить про те, що саме у мі стах вперше виникає потреба масового повторення здобуткі в культури, одже утворення цивілізації. У мі стах утворюються і кращі умови для ві дбору й збереження зразкі в минулих культур. Саме з мі ст ці твори поті м поширювались у сі льські й мі сцевості . Тому циві лі заці я - це завжди напласту вання ку льтур, що мали мі сце у минулому. Це - своє рі дний, актуально ді ючий музей культури. Адже і у наші дні живуть і конкурують, наприклад, наукова медицина і знахарство, плуг і трактор.
Суспі льний занепад нації завжди починає ться з того, що люди все бі льше і часті ше повторюють ві домі здобутки культури і все менше створюють нові культурні ці нності . Тому ні мецький фі лософ О.Шпенглер вважав циві лі заці ю наві ть ознакою смерті культури, так як циві лі заці я спирає ться на стереотипи, шаблон, масове копі ювання, а не на творчі сть нового, незнаного.
Людське життя внаслі док неспі впадання суті культури іц иві лі зації постає суперечливим. Бі льше того, людина може споживати рі зні копії культурних ці нностей і таким чином бути циві лі зованою, проте залишатись при цьому не культурною, рабом чужих ідей, знань, ці нностей. Сучасна циві лі заці я спе цифі чна. Формування масового споживача культури, що проявляє ться у стандартизації життя, у його однобі чності .
Циві лі зоване життя одномі рне, шаблонне, оріє нтовне не на творчі сть, а на споживання нових стандарті в: но вих шаблонних думок, будівель, одягу і зразкі в для наслі дування. Нері дко циві лі зована маса чинить опі р культурі, тобто тв орчості , саме тому, що остання ламає певні шаблони буття.
Проблема спі вві дношення культури та циві лі зації набула останні м часом надзвичайної гостроти. Одні дослі дники розці нюють зустрі ч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, наві ть як її катастрофу. І нші бачать у цьому народження нової культури. Наприклад, ві домий математик і фі лософ І.Шафаревич бачить у сучасні й “техні чні й” циві лі зації загрозу для культури.
“В Історії , -пише він, - бувають лі нії розвитку, які закі нчуються невдач ею. Здає ться, що такою є й лі ні я розвитк у техні чн ої циві лі зації , яка заснована на науково- техні чні й утопії. .. Її невдача загрожує загибеллю не ті льки локальні й культурі , а всьому людству й усьому живом у на Землі ”.
При всі й правильності в оці нках існуючих бездуховних та антикультурних тенденці й в сучасному суспі льстві позиці я вченого нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний змі ст в сучасні й циві лі зації , ми зводимо циві ліз аці ю ікультуру д о непримеренного конфлі кту, прочимо загибель культури. Так, ми не зможемо вже буквально ві дродити в наші дні , скаж емо , давньосхідну або античну к ультуру, але зберегти і використовувати к ультурні надбання попередні х епох та поколі нь ми можемо й повинні . Тому актуальним завданням зараз є не ві длучення сучасної циві лі зації ві д культури, не спроба повернути “колесо історії ”назад, а виявлення культурного змі сту нашої циві лі зації та його реалі заці я.
Мабуть, варто дивитися на циві лі заці ю ік ультуру не як на ворогі в, а як на союзникі в. І якщо ми хочемо мати майбутнє , то повинні прагнути до розумного компромі су мі ж теперешністю та минулим. Будь-яка спроба ві ді рвати культуру ві д циві лі зації перетворює в утопі ю ідею культурного відрод ження народу, адже культура потребує циві лі зації , як душа потребує ті ла. Циві лі заці я - це ті ло культури, її матері альний носі й, який має не природне, а соці альне походження. Бездуховна циві лі заці я жахлив а річ , культура позбавлена своєї матері альної оболочки - рі ч не можлива.
Потрі бно не забувати, що існує межа, за якою циві лі заці я заснована сучасною культурою, може обернутися непоправним лихом для суспі льства. Так, здобутки культури (промислові винаходи, нау кові відкриття, нов і засоби мистецтва тощо) при перетворенні у факти циві лі зації ( індустрі алі зація , атомні бомби, електростанції тощо) завдають шкоду екології і ставлять під знак питання існування сві ту і людини.
2. Людина як продукт культурної еволюції і культура як продукт еволюції людини.
Як людське творіння культура перевершує природу, хоч її джерелом, матеріалом і місцем дії є природа. Діяльність людини не дається природою, хоч і пов`язана з тим, що природа дає сама собі. Природа людини, що розглядається без цієї розумової діяльності, обмежена тільки здібностями чуттєвого сприйняття і інстинктами