Реферат: Курс лекций по финансам
Фінанси перебувають в тісному взаємозв'язку з такими категоріями розподільчого характеру як гроші, заробітна плата, ціна, кредит (Схема 4).
Фінанси і гроші.
Фінанси завжди мають грошове вираження. Проте певна сума грошей - це ще не фінанси. Фінанси відрізняються від грошей і за функціями, які вони виконують.
Фінанси і ціни.
І ціна і фінанси беруть участь у розподілі валового внутрішнього продукту. Ціна виступає вихідним ступенем розподілу вартості ВВП та створює умови для подальшого його перерозподілу. Держава, використовуючи різноманітні фінансові важелі впливає на рівень цін. Наприклад, у випадках еквівалентного обміну одразу ж включаються відповідні фінансові важелі. Введення нових податків або зміна існуючих ставок може призвести до зменшення чи збільшення абсолютної величини ціни. А через такі фінансові важелі як норми амортизації, відрахування в державні цільові фонди держава може змінювати структуру ціни. З іншого боку, при реалізації товару ціна визначається на основі попиту і пропозиції.
Фінанси і заробітна плата.
Фінанси передують категорії "заробітна плата". Держава регулює величину заробітної плати за допомогою фінансових важелів (податків), створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів.
Відмінності:
- фінанси розподіляють валовий внутрішній продукт, а заробітна плата - категорія, яка стосується лише частини валового внутрішнього продукту, а саме фонду оплати праці;
- заробітна плата пов'язана лише з одним фактором виробництва - робочою силою, а фінанси впливають на використання всіх факторів виробництва (предмети праці, знаряддя праці тощо).
Фінанси і кредит.
Спільним для обох цих категорій використовуються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва.
- 2 -
Розквіт фінансової науки розпочався наприкінці XV ст., коли виникла потреба в нових джерелах доходів. Намічається зв'язок фінансової науки з практикою.
Кінець XVI ст. - представник Франції Ж.Боден опублікував працю "Фінансові нерви держави". В цей же час працювали італійські вчені Ф. Петрарка, Бернадо, Дж. Баторо, Н. Макіавелі, роботи яких мали практичний характер.
У XVII ст. значний внесок у фінансову науку зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс, роботи яких присвячені проблемам оподаткування (прихильники непрямого оподаткування).
У другій половині XVII ст. видана відома наукова праця Вільяма Петті "Трактат про податки і збори". Він вперше подає наукове трактування про багатство держави, значення грошей в економіці та методи їх використання. В XVII-XVШ ст. вагомий внесок у розвиток фінансової науки в частині управління фінансами зробили німецькі вчені Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд.
В 1746 р. німецький вчений Ф. Юсті видає працю "Система фінансового господарства", де вперше системно викладені основні положення фінансової науки.
Наприкінці XVIII ст. найбільшу увагу заслуговували теоретичні постулати в галузі фінансової науки французьких вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо про джерела доходів, справедливе оподаткування, участь кожного громадянина у витратах держави. Фізіократи найглибше дослідили взаємозв'язок фінансів і матеріального виробництва.
Під час становлення політичної економії як науки фінансова наука в працях найвидатніших її представників не виділяється в окрему науку. Так, А. Сміт навіть не застосовує терміну "фінанси", проте включає до джерел багатства нації три складові - землю, працю й капітал. Такий підхід дав змогу створити для фінансової науки міцне економічне підґрунтя. Заслугою його було також обґрунтування поділу державних витрат на загальнодержавні і місцеві, а також розробка принципів оподаткування: податки сплачують всі відповідно до одержаних доходів; податки визначаються завчасно; податок сплачується в зручний для платника час; стягнення податків має бути дешевим. Ці положення є актуальними й сьогодні.
Ідеї А. Сміта викладені в праці "Дослідження про багатство народів" сприяли тому, що наука про фінанси набула самостійного значення. У його поглядах є ключі до розуміння суті й ролі фінансів у суспільному житті держави. Послідовник вчень А. Сміта - Д. Рікардоу науковій праці "Початок політекономії і оподаткування" створює нову теорію податків, з якої випливає що всі податки сплачують підприємці з свого прибутку, тобто їх прибуток є основним джерелом доходів держави. Теоретичні положення Д. Рікардо знайшли відображення в законодавствах багатьох країн.
У другій половині XIX ст. фінансова наука отримала найбільший розвиток і відокремившись від політекономії, стала самостійною. У провідних університетах створюються кафедри фінансів. В цей же період вагомий внесок зробили німецькі вчені. Насамперед К.Г. Рау - автор першого підручника "Основы начала финансовой науки ", який прожив майже півстоліття.
У цей же час швейцарський фінансист Ж. Сісмонді доводить необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку.
До відомих фінансистів кінця XIX ст. належать австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман.
Вперше в російській науковій літературі термін "фінанси" з'явився наприкінці XVIII ст. Найвидатнішою науковою працею цього часу є "Книга о скудности и богатстве" І.Т. Посошкова, в якій містилися поради як поповнити царську скарбницю та рекомендації щодо зменшення податкового тиску.
Наприкінці XVIII ст. одна з робіт вченого і мислителя О.М. Радищева "Записки о податях" присвячена податковій політиці в Росії, в якій запропоновано заходи щодо удосконалення оподаткування.
На початку XIX ст. виходить праця одного з активних діячів декабристського руху М.І. Тургенєва "Опыт теории налогов" , де він теоретично обґрунтовує об'єктивну необхідність податків, їхню роль у житті держави і населення та рекомендує складати бездефіцитний бюджет.
У другій половині XIX ст. з'явились наукові праці з фінансів І. Горлова, Д.П. Толстого, М.Ф. Орлова, Н.С. Мордвінова, І.Т. Янжула, Л.Ф. Ходського, М.І. Капустіна. В теоретичному плані ці роботи не додають нічого нового до ідей, які відомі із зарубіжних джерел.
На початку XX ст. найвидатнішою роботою в цій галузі можна вважати "Вступ до фінансової науки" А.Т. Буковецького (видана 1929 р.), яка стала найкращим навчальним посібником.
Вперше при соціалізмі про фінансову науку в своїй праці "Финансы социализма" заговорив А.М. Александров, де автор стверджує, що в працях К. Маркса, Ф. Енгельса та В.І. Леніна, в рішеннях КПРС викладені найважливіші положення науки про фінанси і тому нічого досліджувати не потрібно. Хоча він також стверджував, що