Реферат: Курс лекций по финансам

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики.

Нормативи - характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів.

Ліміти - певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.

Резерви - мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Призначення фінансового механізму зводиться до двох основних функцій - фінансового забезпечення і фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Фінансове забезпечення може здійснюватись у трьох основних формах: самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування. Випуск акцій - з одного боку - це особливий вид кредитування, з другого - акціонери - співвласники, тобто - це вид самофінансування. Різні форми можуть використовуватись одночасно.

Самофінансування здійснюється за рахунок власних коштів. Але слід розрізняти форму і принцип організації фінансового забезпечення. Принцип самофінансування означає, що регулювання фінансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення між власними та запозиченими ресурсами. Як свідчить світовий досвід, власні ресурси призначені для покриття витрат на мінімально припустимому рівні. Решта ресурсів - за рахунок кредиту. Недарма банки є невід'ємною складовою фінансової системи. Така система сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів шляхом збільшення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних ресурсів уповільнює кругообіг. Якщо самофінансування - вихідна форма фінансового забезпе­чення , то кредитування є головною ведучою формою. Принципи кредитування вимагають ефективного господарювання, досягається економія суспільного капіталу.

Акціонерний капітал - форма колективного фінансового забез­печення. Мобільна і раціональна форма концентрації та перерозподілу фінансових ресурсів. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів. Котирування акцій є індикатором стану акціонерного товариства. Чим вища ціна, тим більший попит на акції.

Бюджетне фінансування: в ринковій економіці ця форма є підпорядкованою до самофінансування і кредитування. Але є такі сфери, які потребують лише державного субсидування. За умов фінансової кризи вони є основним джерелом асигнувань у економіку на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора.

Фінансове регулювання як підсистема фінансового механізму полягає у правовому регламентуванні розподільчих відносин у сус­пільстві та на окремих підприємствах. Зміст фінансового регулювання розкривається через методи розподілу. Відомо два методи: сальдовий і нормативний.

Перший передбачає виділення підсумкового елемента в розподілі доходу. У ньому мають бути закладені стимулюючі функції і вони мають реалізовуватись на практиці.

При нормативному методі важливе оптимальне співвідношення між нормативним регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних осіб у витрачанні коштів.

У складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування. Склад інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики. Чим ширше втручання держави у фінансову діяльність підприємств і населення, тим більше йому потрібно фінансових інструментів. Дієвість фінансового механізму визначається дієвістю окремих інструментів.

- 2 -

Складовими частинами фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, а також системи управління фінансами.

На стадії фінансового планування й прогнозування визнача­ються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпеченні розвитку її економіки й соціальної сфери.

Фінансове планування - це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. За своїм змістом це особлива сфера економічної діяльності держави, господарських суб'єктів і окремих громадян з обґрунтування ефективності управлінських рішень із питань господарської діяльності в напрямі їх фінансового забезпечення, оптимізації передбачуваних витрат і одержання високих фінансових результатів.

Фінансове планування - суб'єктивна діяльність людей, а тому воно лише тоді дає позитивні результати, коли базується на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху фінансових ресурсів, вивченні наявного економічного становища, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Принципи фінансового планування:

- наукова обґрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого);

- єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників тощо);

- безперервність (взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів);

- стабільність (незмінність показників фінансових планів).

При складанні фінансових планів використовують відповідні методи .

Метод коефіцієнтів - розповсюдження встановлених раніше тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів.

Нормативний метод - розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів.

Балансовий метод - передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та ув'язку всіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану.

Сфери фінансового планування:

1) Сфера зведеного планування - зведене планування в масштабах держави; зведене територіальне планування; зведене планування на рівні господарських об'єднань.

2) Сфера планування на рівні господарського суб'єкта.