Заакцентуємо на тому. виникає вагання, яку з форм роду іменників вживати - вони можуть уживатися і в чоловічому, і в жіночому роді: санаторій - санаторія, зал - зала, рельс - рельса, клавіш - клавіша, жираф - жирафа. Одні з цих форм загальновживані, інші - стилістично обмежені і функціонують у розмовному стилі. Числові форми частин мови також мають певні стилістичні особливості. Значна кількість іменників, що мають тільки однину, належать до книжних стилів - наукового і ділового. Це терміни, речовинні й абстрактні назви. Але іноді ці іменники можуть набувати форм множини: болі і шуми у серці (медицина), довготи (мовознавство, географія), командні висоти (військова справа).

Завважимо, що іменники в однині можуть вживатися замість множини у військовому, спортивному мовленні: Кроком руш! На плече! До ноги! Займенник ви вживається як засіб вияву ввічливості у зверненні до однієї особи (пошанна множина). Наприклад: Ви така добра й сердечна. Займенник ми функціонує в науковому стилі (т.зв. авторське ми - у значенні "я").

Прикметно, що стилістичним засобом є форми кличного відмінка, котрі широко вживаються в розмовному і художньому стилях. Науковому і діловому стилям цей відмінок не властивий, окрім звертань. У художньому стилі в формі кличного відмінка можуть вживатися іменники - назви неістот: дубе, хмелю, гаю, земле, зоре, діброво. М.Рильський у вірші звертався до столиці України: "Це ти, мій Києве квітчастий". Ой сосно, сосно, де ти росла, що лугами-берегами припливла? (Весільна пісня). Світи, зірко, з неба, бо нам цього треба (Весільна пісня). Ой хмелю, хмелю високий, на тобі листок широкий… (Весільна пісня).

Деякі прикметникові форми виявляють стилістичне забарвлення. Так, у розмовному і художньому стилях широко вживані прикметники, ступені порівняння яких творяться особливими способами - префіксами і суфіксами. У діловому стилі використовуються прикметники з префіксами архі-, гіпер-, ультра-, над-: архіважливий, ультрамодний, надтвердий, гіперінфляційний. Якщо ці прикметники потрапляють у художні тексти, то набувають різних емоційно-експресивних відтінків, як ось: "У мами надлюдська сила, надлюдський розум! - з подивом шептав Адась". (І. Франко.)

Для розмовного і художнього стилів характерне використання прикметників із префіксом пре-: прекрасний, пречудовий, пресвітлий, суфіксами - езн-, - елезн-, - енн-, - ісіньк-: величезний, довжелезний, широченний, яснісінький. Гіперболічну ознаку виражають складні прикметники добрий-добрий, великий-великий, мудрий-премудрий, густочервоний, які прикметні для розмовного і художнього стилів.

Зазначимо, що стилістично забарвленими є короткі і нестягнені форми прикметників, займенників - вживаються в народнопоетичному та художньому мовленні: дрібен, певен, зелен, кожен, всяк, жоден, білая, білеє - білії, вірная, вірнеє - вірнії. Наприклад: І широкую долину, і високую могилу, і вечірнюю годину, і що снилось, говорилось - не забуду я. (Т. Шевченко.)

Числівники виступають як стилістично нейтральні слова, хоча вони найчастіше використовуються в науковому, діловому й публіцистичному стилях. Числівник один (одна, одно, одні) виступає як багатозначне слово в розмовному і художньому стилях.

3. Слово і контекст

Звернімо увагу на словосполучення. Які з них неправильні? У чому це виявляється?

Зелена трава - зелений дощ. Ішов швидко - ішов камінно. Руки дівчини - руки будинку.

Отже, в словосполученнях порушено смисловий зв'язок між словами, хоча граматичні зв'язки правильні. Прикметник зелений узгоджується в роді, числі і відмінку з обома словами - трава і дощ. Але в першому словосполученні зелений називає реальну ознаку предмета, а в другому ні, бо дощ не може бути зеленого кольору. Як бачимо, слово як одиниця мови характеризується здатністю вступати в смислові зв'язки з іншими словами, що впливає на стиль тексту чи його емоційно-експресійне забарвлення.

Комунікативний діалог відбувається завдяки мові. Отже, сполучуваність слів - це здатність їх поєднуватися з іншими словами в процесі формування й висловлення думки. такий мовний процес залежить від особливостей тих понять, які вони позначають.

Наприклад, іменник кіт може сполучатися з такими прикметниками: сірий, попелястий, чорний, маленький, добрий, розумний, але не можна сказати ранковий, солодкий, густий кіт, бо ці поняття не сумісні. Стилістичне забарвлення тексту виникає внаслідок сполучуваності стилістично нейтральних і стилістично маркованих слів. Найчастіше в ролі останніх виступають слова в переносному значенні. Це розширює рамки їх сполучуваності, і в художньому стилі цілком доцільним буде речення: Полем кмітливо і спритно перебігав кіт. Стилістична виразність слова виявляється в словесному оточенні, в певному контексті. Саме контекст (словосполучення, речення, текст) дає змогу точно встановити значення слова, що входить до його складу. Одначе сполучуваність слова дає цілий ряд обмежень - значення слова, стильова приналежність, емоційно-експресивне забарвлення, граматичні особливості, норми слововживання. Знання цих відомостей називають даром слова, або мовним чуттям, яке забезпечує правильну побудову висловлювань.

Уводячи те чи інше слово в контекст, носій мови завжди вживає його в одному значенні, хоч воно може мати їх декілька. Наприклад, слово зима називає пору року, що має три місяці - грудень, січень, лютий. Коли ж зима тепла, без снігу, цілком закономірне речення: Чи буде цього року зима? - хоча відомо, що зима буває щороку.

Часто сполучуваність слів визначається закріпленістю за певними поняттями. Так, говорять ялинкові прикраси (іграшки, що ними прикрашають ялинку), але неможливо сказати берестові, грабові, дубові прикраси.

4.Фразеологічні засоби стилістики

Фразеологізми - особливі мовні одиниці - мають чітко виражене стильове призначення. Вони тяжіють до окремих стилів і в текстах цих стилів найчастіше вживаються. Пояснити це можна тим, що вони співвідносні зі словами, бо, як правило, виражають одне поняття, використовуються як образні синоніми і мають виразне стилістичне забарвлення.

Кожний стиль мовлення володіє значним запасом фразеологізмів. Стилістичні функції фразеологізмів залежать від джерел їх походження. Відтак фразеологізми діляться на три групи: розмовно-побутові, народнопоетичні та книжні.

Розмовна фразеологія української мови надзвичайно багата й різноманітна: розбити глек; собаку з'їсти; як дбаєш, так і маєш; друзі пізнаються в біді.

Розмовно-побутові фразеологізми широко вживаються в розмовному, художньому стилях, рідше - в публіцистичному. Ці фразеологізми мають яскраво виражене емоційно-експресивне забарвлення. Серед них багато прислів'їв і приказок, що роблять наше мовлення багатим, виразним, дотепним. Наприклад: Чорта лисого хапнеш, коли все позапирано. (М. Кропивницький.) То добре, що швидко, та є таке прислів'я: "Поспішиш - людей насмішиш". (Остап Вишня.) У творах художньої літератури розмовно-побутові фразеологізми є важливим засобом підсилення, увиразнення думки. Цю ж функцію вони виконують і в текстах публіцистичного стилю.

Народнопоетичні фразеологізми - вирази, що виникли на фольклорній основі (сталі епітети, метафори, порівняння, тавтологічні звороти, примовки, каламбури, ворожіння). Вони поширені в художньому стилі. Українські письменники часто використовують ці вирази в своїй творчості. Наприклад: На камені на білому там стояла темная темниця. (Т. Шевченко.) Та будь я шельмовська. анахтемська дочка! Щоб мені очі повилазили, щоб мені руки й ноги покорчило, щоб мені трясця. (Г. Квітка-Основ'яненко.) Фольклорні елементи мовлення виступають у художньому (зрідка в публіцистичному) стилі як засоби емоційного забарвлення тексту в ліричні та гумористичні тони, увиразнюють художні образи.

Книжні фразеологізми виникли на писемній (книжній) основі і найчастіше використовуються в книжних стилях. До книжних фразеологізмів належать крилаті слова і вирази - це сталі словесні формули, що є повторенням влучних висловів письменників, філософів, учених, державних діячів. Наприклад: мертві душі (за назвою твору Миколи Гоголя), ахіллесова п'ята (з грецької міфології), лебедина пісня (староримський вислів), путівка в життя (від назви кінофільму). Вони використовуються в творах художньої літератури. Наприклад: Майнув над його роками синій птах та й полишив саму печаль. (М. Стельмах.) Синій птах - вислів німецького письменника М. Метерлінка. Стоптані перли, зів'ялі листки вслали його перехресні стежки. Зрадила доля мужицького сина! (М.Вороний.) У цих реченнях Микола Вороний використав образи Франкової поезії.

І в публіцистичному стилі часто зустрічаємо крилаті вислови. Причому публіцисти іноді вдаються до перефразування відомих афоризмів: Народ святкує вашу пам'ять і славить ваше ім'я "в сім"ї вольній, новій" (О. Довженко.) Я вважаю, що справа редагування перших книг молодих - особливо важлива і відповідальна справа: письменникові дається "путівка" в літературу, в життя! (Ю. Смолич.)

А ще до книжних фразеологізмів належать термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, культури, техніки. Вони найчастіше використовуються в науковому, діловому і публіцистичному стилях. У творах художньої літератури вживаються зрідка. Термінологічні словосполучення, як і інші групи фразеологізмів, означають одне поняття і в мовленні виступають як готовий вислів, що не членується: коротке замикання; іменний складений присудок; площа нагріву; адамове яблуко; північне сяйво; неповні речення; технічний мінімум; узяти в лапки тощо.

Фразеологізми можуть перебувати в синонімічних зв'язках як з окремими словами, так і між собою. Наприклад: живучий - скрипуче колесо довго ходить; і довбнею не доб'єш; Кощій Безсмертний; скрипуче дерево довго стоїть. Фразеологізми-"скрипуче дерево", "скрипуче колесо" більш експресивні, ніж окремі слова, тому вони вживаються в розмовному, художньому стилях, а слово живучий - стилістично нейтральне. Синонімічні фразеологізми широко використовуються в художніх текстах: Спересердя на жінку накричав - ні за що, ні про що. (Є. Гуцало.) Для більшої виразності письменники залучають у речення кілька фразеологічних синонімів: В них (дорослих) теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною. (М. Стельмах.) Прозаїк побудував речення, де вжито вісім фразеологізмів-синонімів, відтак досяг високого ступеня експресії.

В публіцистичних, художніх текстах фразеологізми іноді видозмінюються (трансформуються), що також служить засобом експресії, створення каламбурів, оказіоналізмів, як ось: Бути чи не бути - питання вирішене. Студент - це звучить гордо.

Одним з невичерпних джерел багатства і виразності мовлення є фразеологізми. Вони вимагають доречного вживання. Тому треба уникати помилок типу втирати очі (треба - замилювати очі), мати роль (треба - відігравати роль), вантаж спогадів (треба - тягар спогадів), приймати участь (треба - брати участь). Знання фразеологізмів, уміле їх використання робить наше мовлення багатим, виразним й оригінальним.

Отже, прочитаймо речення. Знайдім фразеологізми і спробуймо пояснити

їх значення. Поміркуймо над тим, з якою метою вони вжиті. Доберім до них слова-синоніми.

1. Я печу раків і мовчки стою на одному місці, каючись, що прийшов сюди (М. Стельмах).2. Був сторож, і його як язиком злизало (Остап Вишня).3. Я теж не шукаю собі легкого хліба (О. Гончар).4. Батько напнув його мокрим рядном (І. Нечуй-Левицький).5. І молодиці-цокотухи тут баляндраси понесли (І. Котляревський).6. Спробуйте при такій ситуації набрати в рот води (М. Олійник).7. Коні ставали дуба і не хотіли іти (М. Коцюбинський).8. Їдучи, майже землі не чув під собою від втіхи (О. Кобилянська).

А тепер поясніть значення фразеологізмів і складіть з ними речення (домашнє завдання): викинути колінце; покласти зуби на полицю; засвідчити пошану; губи копилити; п'ятами накивати; дати драпака; замилювати очі; підлити масла у вогонь; ґав ловити.