Реферат: Ллойд Джордж Девід - британський державний і політичний діяч
У квітні 1920 року він прибув у Сан-Ремо, де відкрилася конференція, присвячена виробленню мирного договору з Туреччиною й іншими міжнародними проблемами. Всі найважливіші рішення тут приймалися після конфіденційних бесід Ллойд Джорджа із французьким прем'єром Мильераном і іншими керівниками. У Сан-Ремо обговорювалися долі Ближнього й Середнього Сходу. З 1919 року Англія усталила своє панування в Аравії, у Персії і Єгипті, на берегах Босфору. Дуель із Францією протікала з перевагою для англійців. Зломивши опір Мильерана, Ллойд Джордж змусив його остаточно поступитися Великобританії Палестину й Ірак з Мосулом. Англо-французька нафтова угода мала на меті відсторонити американський нафтовий бізнес від розділу видобутку. Англія, Франція й Італія уклали секретний пакт про розмежування сфер впливу й економічних інтересів на Середньому Сході. Був погоджений і проект "мирного договору" з Туреччиною.
Конференцію в Сан-Ремо називали "апогеєм англійської могутності". "Схід британизован", - писав публіцист Ж. Кайзер, відзначаючи, що під контролем Англії перебувають всі моря, економічні, політичні й релігійні столиці, халіфат, сіонізм, східний католицизм і т.п.
За вказівкою британського кабінету міністрів був розроблений проект англо-радянської економічної угоди. 18 листопада 1920 року Ллойд Джордж заявив у палаті, що проект готовий. Одержавши його текст і знаючи ворожість Керзона, Красин звернувся з нотою прямо до прем'єра. Ллойд Джордж разом з Хорном узявся за ведення переговорів. Погоджені в останні хвилину зміни відповідали радянським побажанням. 16 березня Хорн і Красин поставили свої підписи під текстом торговельної угоди. 29 березня 1921 року прем'єр сказав у палаті, що "торговельна угода "визнає Радянське уряд як фактичного уряду Росії, якимсь воно, безперечно, є".
Але ті, що зібралися під Новий рік у Парижу фінансисти нагадали про свої претензії до Рад, що не собирались платити по царських боргах. Англійський прем'єр швидко прийшов до формули: згода Москви на сплату боргів і компенсацій за націоналізовані підприємства - політичне визнання. Конференцію із цього приводу намітили провести в Генуї.
На Генуезской конференції делегація Великобританії, що нараховує 100 чоловік, виявилася самої численною. Перше засідання відкрилося 10 квітня в палаці Сан-Джорджо. Після мови головуючого - італійського прем'єра Факту - слово взяв Ллойд Джордж. Він намалював вражаючу картину виснаженої й дезорганізованої Європи, який потрібні "відпочинок, тиша й спокій". Установлення бажаного миру цілком залежить від результату Генуезской конференції... На тім же засіданні англійський прем'єр виступив у звичній ролі примирителя, домагаючись, щоб упорствовавшие французькі делегати відмовилися від дискримінації радянських і німецьких представників при призначенні складу підкомітетів. "Ми беремо участь у цих зборах на засадах... абсолютної рівності", - говорив Ллойд Джордж. Конференція схвалила зайняту їм реалістичну позицію.
11 квітня радянської делегації був вручений текст "лондонського" меморандуму. Радянська сторона представила свою відповідь. Сума збитку, заподіяного Росії інтервенцією, більш ніж у два рази перевищувала домагання по боргах.
Ранком 14 квітня почалося обговорення спірних питань. Ллойд Джордж назвав суму радянських контрпретензий "зовсім незбагненної" і погоджувався лише на незначні поступки. Англійський прем'єр продовжував наполягати на сплаті Росією довоєнних боргів. Однак радянська сторона також не уступала. У результаті переговори зайшли в безвихідь.
Наприкінці квітня Ллойд Джордж почав спроби досягти "нафтового" угоди з Радянською Росією. Він хотів одержати право на експлуатацію кавказької нафти. Але радянська делегація не пішла й на це. Небажання сторін змінити свою позицію прирікало конференцію на невдачу.
Однак Ллойд Джордж не втрачав оптимізму. Він заявив, що на Гаазькій конференції "боротьба за мир буде продовжена". Але в Гаагу не поїхав, надавши вирішувати питання офіційної дипломатії.
В 1922 році кохана Ллойд Джорджа Френсис Стивенсон придбала для нього маєток Рис у графстві Сассекс. З 1923 року він постійно жив тут разом із Френсис, лише зрідка приїжджаючи в столицю.
Падіння коаліційного уряду Ллойд Джорджа стало неминучим, після того як глава кабінету не зміг домогтися поступок з боку Рад, завоювати ринок збуту для англійського вугілля в Північній Європі й кращі можливості конкуренції для виробів англійської індустрії в Центральній Європі й т.п. Одержавши відставку, Ллойд Джордж в 1923 році зробив поїздку в США й Канаду. У США "лідер старої Європи" зустрівся із президентом Кулиджем, розкурив "трубку миру" з вождями індійських племен, вимовив безліч мов...
До початку 1930-х років Ллойд Джордж залишався найбільш відомим політичним діячем Заходу. Екс-прем'єр довгий час був упевнений, що "країна призве його".
У серпні 1931 року Макдональд сформував "національне" уряд. На жаль, Ллойд Джордж був важко хворий; у новому кабінеті його ім'я не значилося. У листопаді 1931 року після позачергових виборів і розколу лібералів на три групи він склав із себе повноваження лідера партії.
З кінця 1920-х років Девід зробив далекі подорожі: у Бразилію, Єгипет, Індію й Цейлон, лікувався на Ямайці. В 1932 році його здоров'я повністю відновилося. Ллойд Джордж за допомогою штату секретарів написав спогаду про війну й післявоєнне врегулювання. "Військові мемуари" принесли авторові рекордні гонорари й читацький успіх.
У вересні 1936 року відбувся візит Ллойд Джорджа в Німеччину. Він високо відгукнувся про Гітлера. І тільки вторгнення фашистів в Іспанію змусило його змінити своя думка. Ллойд Джордж критикував "мюнхенський" курс Чемберлена, енергійно виступаючи за зближення не тільки із Францією, але й СРСР. Під час зовнішньополітичних дебатів у травні 1939 року він призивав домовитися з Росією.
Останній раз Ллойд Джордж зіграв значну роль у політичному житті 8 травня 1940 року, коли в палаті громад депутати зажадали догляду Чемберлена. Той зберігав незворушність і говорив про необхідність "жертв" з боку всіх і кожного. Чемберлен "призиває до жертви", викликнув тоді Ллойд Джордж, нехай же він "подасть приклад" і вийде у відставку - "ніщо так не посприяє перемозі".
Через два дні нову коаліцію очолив Черчілль. Він запропонував Ллойд Джорджеві ввійти в уряд. Той відповів відмовою, як відхилив і пропозицію стати послом у США...
На початку 1941 року Ллойд Джордж одержав звістку про те, що Маргарет, що давно вже жила в Бриччите, перебуває при смерті. Він поїхав до неї, але спізнився - Мегги вже не було в живі...
До 1944 року Ллойд Джордж майже безвиїзно жив у Чорті. Після нападу Німеччини на СРСР він відразу ж висловився за єдність дій Англії й Радянського Союзу.
У жовтні 1943 року без свідків відбулося весілля Ллойд Джорджа із Френсис Стивенсон. Незабаром лікарі виявили в нього ракову пухлину. Хвороба розвивалася швидко... Восени 1944 року Ллойд Джордж із дружиною переїхав на ферму поблизу Лланистамдви. Під Новий рік він брав участь у дитячому святі. Знаменитий оратор Ллойд Джордж, звертаючись до дітей, уже не міг зв'язати кілька слів. Він ще слухав читання романів Диккенса, радувався перемогам союзників, хотів виголосити промову про світ. Уже не в нижній палаті, а в палаті перів. Давній супротивник лордів прийняв титул графа... Але життя швидко вгасало. 26 березня 1945 року "маленького валлийца" не стало. Девіда Ллойд Джорджа поховали на березі ріки Двайфор - там, де пройшло його дитинство.
2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СОЦІАЛЬНИХ РЕФОРМ
На початку ХХ століття виникає нова історична й соціально-політична ситуація, головна характеристика якої - наростаюча масова незадоволеність капіталістичною, імперіалістичною системою. Система випробовується на міцність, якщо не на розрив, по трьох лініях. Перша лінія - відносини між розвиненими індустріальними країнами. Країни, що перебувають в авангарді світового розвитку й обладаючі найбільшої економічної, а також військовою чинністю, прагнуть до переділу миру й сфер впливу у світі, і на цьому поприщі зіштовхуються один з одним у кривавій сутичці. Ця лінія розглянута в попередній лекції. Друга лінія - це відносини між метрополіями й колоніями. Народи колоній не приймають тих несправедливих умов існування й тих правил взаємин, які диктують їм розвинені індустріальні країни. Відбувається пробудження національно-визвольних рухів, потенціал їх досить великий - його вистачить на весь ХХ століття. А третій сигнал небезпеки для системи виходить від атакуючих її робочих мас індустріальних країн.
У широкому плані, історія ХХ століття - це перехід від аграрного типу виробництва до індустріального виробництва, від аграрних суспільств до індустріального. Відповідно змінюється роль робітничого класу. Чисельність його росте, і в деяких країнах Заходу робітники виявляються в більшості. В Англії в переддень Першої світової війни робітники становлять до 70% самодіяльного населення. На початку століття робітник, пролетар - центральна соціальна фігура кожної розвитий країни Заходу, будь те Англія, або США, або Німеччина, або Італія.
А умови існування робітників і їхніх родин, скажемо так, недостатні. Праця робітників залишається важким, оплачується погано, триває експлуатація й жіночої й дитячої праці. Для європейських, та й для американських міст початку ХХ століття, типові бедные робітники квартали й нетрі. При цьому підприємці, спонукувані конкуренцією, вичавлюють із робітників усе, що можуть.
Викид величезної маси в міста, швидке розвитком індустріальної цивілізації породили в Західній Європі соціальна напруга. Виникло масове, і для спокою, а можливо, навіть і для самого існування буржуазії вкрай небезпечне, масове почуття непримиренності інтересів багатих і бідних класів суспільства. Деякі ідеологи пролетаріату говорили навіть про війну на знищення між багатими й бідними. Соціально-класові протиріччя нерідко досягали розжарення класової ненависті.
Новим явищем стали загальнонаціональні страйки. В Англії, наприклад, це були страйку шахтарів, портових докерів, залізничників. Не раз вони зупиняли життя багатьох міст. У серпні 1911 р. весь Лондон фактично перейшов у руки страйкарів - у місто довелося вводити регулярні війська.
Але ж цей час розширення виборчих прав громадян, переходу до загального виборчого права. Воно уведено поки лише для чоловіків, і в ряді країн власники мають помітні виборчі переваги перед тими, хто не має власності. Убогість взагалі не може голосувати, і, у цілому, виборчим правом у Європі й Америці користується поки порядку 30-40 відсотків населення.
Відповідаючи на виклики часу й протиставляючи свою позицію соціалістичної, найбільш рішучі, гнучкі й далекоглядні діячі старого миру, лідери буржуазних партій проголошують курс на соціальні реформи, які пропонується проводити з ініціативи представників буржуазії, але від імені й в інтересах всіх класів суспільства.
Першим зважився "вмонтувати" робітничий клас у сферу впливу традиційної буржуазної держави Отто фон Бісмарк, геніальний об'єднувач і реформатор Німеччини. Вражений Паризькою Комуною (1871 р.), що Бісмарк мав можливість спостерігати поблизу, канцлер Другого Рейха став ініціатором виняткового закону проти соціалістів. Фактично він вирішив поставити соціалістичну партію поза законом. И - не зміг. Цей винятковий закон проти соціалістів діяв у Німеччині досить тривалий час ( 80-е рр.), але СДПГ збереглася, і навіть зміцніла, і вийшла із цього випробування впливовою парламентською партією. До моменту скасування виняткового закону соціалісти мали 50 щоденних газет по всій Німеччині.
Але одночасно Бісмарк спробував перехопити в соціалістів ініціативу в рішенні робочого питання й зробити так, щоб інтереси німецьких робітників представляло й захищало державу. При Бісмарку було організовано державне соціальне страхування, уведені державні пенсії по старості й інвалідності, державні компенсації за виробничий травматизм, державне регулювання тривалості робочого дня, жіночої й дитячої праці й т.д. Дечого він домігся. Робітники не втратили довіри до соціалістів, але вони стали набагато більше довіряти державі Бісмарка. Це називалося державний соціалізм, або "поліцейський соціалізм", тому що й поліцію Бісмарк уміло залучив до опіки над робочим рухом. Ллойд Джордж, один з лідерів британських лібералів, - класичний тип буржуазного соціального реформатора.