Реферат: Логопедія, її предмет і задачі

a) прогнатия ― верхня щелепа сильно видається вперед. У резуль-татті цього нижні передні зуби не замикаються зовсім з верхніми.

b) прогения ― нижня щелепа виступає вперед, передні зуби нижньої щелепи виступають поперед передніх зубів верхньої щелепи.

c) відкритий прикус ― між зубами верхньої й нижньої щелеп при їхньому змиканні залишається проміжок. В одних випадках цей проміжок тільки між передніми зубами (передній відкритий при-кус).

d) бічний відкритий прикус може бути лівостороннім, правобічним і двостороннім.

e) неправильна будова зубів , зубного ряду також може привести до дислалии. Наприклад, при більших ущелинах між зубами язик в момент мови часто просовується в них, спотворюючи звуковимов-лення.

Регуляція зубів і щелеп проводиться в зубних кабінетах лікарем-стоматологом за допомогою накладення на зуби спеціальних шин. Найбільший ефект накладення шин приносить у віці від 5 до 6 років, коли кістки ще досить пластичні.

3. Неправильна будова піднебіння , негативно позначається на звукови-мовленні. Вузьке, занадто високе піднебіння або, навпаки, низьке, плос-ке перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.

4. Товсті губи , часто з відвислою нижньою губою, або вкорочена, мало-рухома верхня губа утрудняють чітку вимову губних і губно-зубних звуків.

Причини функціональної дислалии:

1. Неправильне виховання мови дитини в родині. Іноді дорослі протягом тривалого періоду «сюсюкають» з малям підладжуючись під мову дити-ни. У результаті в нього надовго затримується розвиток правильного звуковимовлення.

2. По наслідуванню. Шкідливим для дитини виявляється постійне спіл-кування з малолітніми дітьми, у яких ще не сформувалося правильне звуковимовлення. Нерідко маля наслідує перекрученому звуковимов-ленню дорослих членів родини. Особлива шкоду приносить дітям пос-тійне спілкування з людьми, у яких неясна, недорікувата або занадто кваплива, а іноді з діалектними особливостями мова.

3. Двомовність у родині погано позначається на мові дітей. Розмовляючи на різних мовах, дитина часто переносить особливості вимови однієї мо-ви на іншій.

4. Педагогічна занедбаність , коли дорослі зовсім не звертають увагу на звуковимовлення дитини, не поправляють помилки маляти, не дають йому зразок чіткої й правильної вимови. Інакше кажучи. Мова дитини не піддається необхідному планомірному впливу дорослих, що гальмує нормальний розвиток вимовних навичок.

5. Недорозвинення фонематичного слуху. При цьому у дитини спостеріг-гаються утруднення у звуках, що різняться між собою тонкими акус-тикними ознаками, наприклад дзвінких і глухих приголосних, м’яких і твердих свистячих і шиплячих. У результаті таких утруднень розвиток правильного звуковимовлення надовго затримується. Недоліки звуко-вимовлення коли вони виражаються в заміні звуків або в змішанні їх у словах, можуть у свою чергу утрудняти формування фонематичного слуху й надалі служити причиною загального недорозвинення мови й порушень письма й читання.

6. Недостатня рухливість органів артикуляційного апарата: язика, губ, нижньої щелепи. Вона може бути викликана й невмінням дитини втримувати язик у потрібному положенні або швидко переходити від одного руху до іншого.

7. Зниження слуху. На ґрунті приглухуватості виникає до 10% випадків порушень звуковимовлення. Найчастіше при цьому спостерігається утруднення в диференціації шиплячих і свистячих звуків, дзвінких і глу-хих приголосних.

8. Недостатній розумовий розвиток дитини . В дітей-олігофренів у понад 50% випадків відзначаються порушення звуковимовлення.

Дислалия підрозділяється на різновиди:

1. Відсутності тих або інших звуків. Відсутність звуку в мові може виражатися в його випаданні на початку слова ( наприклад, замість риба дитина говорить «ыба»), у середині (пароплав ― «паоход») і наприкінці (куля ― «ша»).

2. Перекручування тих або інших звуків. Виражається у тому, що замість правильного вимовляється звук, якого немає у фонетичній системі мови. Наприклад, велярний р , коли вібрує тонкий край м’якого піднебіння, або увулярний р , коли вібрує маленький язичок, міжзубний з , бічний ш , двогубний л і ін.

3. Заміна тих або інших звуків. Звук може замінятися іншим звуком, наявним у фонетичній системі мови. Заміни можуть бути такими:

a) заміна звуків, однакових по способі утворення, що різняться по місцю артикуляції, наприклад заміна вибухових задньоязикових к и г вибуховими передньоязиковими т и д («тулак» ― кулак, «ду-док» ― гудок і т.п.);

b) заміна звуків, однакових по місцю артикуляції, що різняться по способі утворення, наприклад фрикативного передньоязикового з передньоязиковим вибуховим т («танки» ―санки);

c) заміна звуків, однакових по способі утворення й органів, що різняться по участі, артикуляції, наприклад з губнозубным ф («фумка» ― сумка й т.п.);

d) заміна звуків, однакових по місцю й способу утворення, що різ-няться по участі голосу, наприклад дзвінких звуків з глухими («пулка» ― булка, «субы» ― зуби);

e) заміна звуків, однакових по способі утворення й по активно-діючому органі артикуляції й, що різняться по ознаці твердості й м'якості. Наприклад: м’яких твердими й твердих м’якими («ряз» ― раз, «пулу» ― пила).

По кількості порушених звуків дислалия ділиться на:

- Проста , якщо у вимові відзначається до чотирьох дефектних звуків;

- Складна , якщо у вимові відзначається п’ять звуків і більше.