Реферат: Лубнам 1020 років
На цій землі народилося 16 Героїв Радянського Союзу; серед видатних діячів мирних професій - Герої Соціалістичної Праці академік Академії медичних наук СРСР А. Ромоданов і залізничниця Є. Федоренко; доктор фізико-математичних наук І. Ляшко, доктор історичних наук археолог І. Шовкопляс, доктор хімічних наук Ю. Розум, дипломат С. Червоненко, композитор Б. Підгорецький, народний артист республіки П. Сергієнко, перша радянська чемпіонка світу з шахів Л. Руденко.
Відвідавши краєзнавчий музей, можна дізнатися багато цікавого про перебування чи проживання в цьому благодатному краї О. Пушкіна й Т. Шевченка, О. Афанасьєва-Чужбинського і Є. Гребінки, Шолом-Алейхема і П. Капельгородського, С. Васильківського, Г. Нарбута, О. Донченка, Л. Первомайського, П. Усенка, В. Симоненка, П. Артеменка... Духовна щедрість людей, краса навколишньої природи завжди надихала професійних та самодіяльних художників на створення оригінальних полотен, що демонструються нині в галереї образотворчого мистецтва.
А кому поталанить побувати на традиційному конкурсі "Поетична весна" чи на республіканському святі "Художня весна", той назавжди збереже спомин про високу майстерність та масовість народної творчості у цьому районі.
Звичайне місто на славнозвісній Полтавщині. Звичайне і водночас самобутнє, неповторне, де зримо переплелися сучасне з минулим. Побувавши тут, ви відчуєте і подих тисячолітньої давнини, і націленість у прийдешнє - квітуче, щасливе.
У місті було багато гостей із усіх-усюд - Києва, Москви, Львова, Ленінграду, Полтави, Ростова, з Далекого Сходу, республік середньої Азії та Кавказу, серед яких колишні воїни-захисники й визволителі Лубенщини від німецько-фашистських загарбників. Відтоді і пішла традиція кожного року у другі суботу та неділю вересня проводити в Лубнах день міста.
У тісному зв’язку з освітянами працює літературне об’єднання при редакції газети „Лубенщина". Після О. Донченка його очолювала Н. Хоменко, а понад тридцять останніх років П. Лубенський, які стали членами Спілкиписьменників по війні.
Чимало тих, чиї твори обговорювалися на зборах літоб'єднання, стало професійними літераторами, а В. Малика; ще й удостоєно звання лауреата республіканської премії ім. Лесі Українки, його історичні повісті і романи видано сімома мовами.
Найвизначнішим письменником - вихідцем із Лубенщини став В. Симоненко (народився в с. Біївці де є його хата-музей). Його творчість і доля відомі нині у всьому світі.
Здавна славилися лубенці пісенністю. Не дарма тут від початку ХІХ ст. записували народні пісні М. Цертелєв, В. Милорадович, О. Кононенко.
1895 р. в місті організував хор лубенець, композитор Б. Підгорецький, а в 20-х роках те ж зробив хоровий диригент і композитор Г. Давидовський.
У 40-х роках перші виходи на самодіяльну сцену зробила учениця залізничної школи Діана Петриненко - в майбутньому знаменита українська співачка. У 50-х роках минулого століття популярними були пісні, влаштовуванні на Лисій Горі.
Побувавши в ювілейні дні в Лубнах, відомий співак, народний артист СРСР Д.М. Гнатюк дав таке інтерв’ю: „Це щастя тепер - жити в невеликому місті. А Лубни особливо вирізняються - цікаві, затишні, я сказав би - якісь хатні своєю домашністю. Народ веселий. Як голова республіканського музичного товариства я проводив чимало свят.
Але дуже сподобалось у Лубнах. Який хор зібрався, які фольклорні колективи! Це поспіхом не робиться, видно, що у вас народна пісня, творчість узагалі в пошані. Аби скрізь так - не було б подекуди занепаду культури”.
Вірі Сергіївні Роїк - 97!
Рушники, народжені із болю,
З радості і тихої журби.
Вишивала не рушник, а долю
Сива жінка пізньої пори.
Данило Кононенко.
Справді, вся її доля лягла квітами на полотні. Це ж треба так вміти любити світ, людей і саме життя, щоб відчувати його через призму квіткового бачення, поєднувати тоненькими кольоровими квіточками сьогоднішній і завтрашній день, одним словом, творити прекрасну мить для нащадків.
Віра Сергіївна Роїк - це надзвичайна людина, яка зуміла через все нелегке і, далеко непросте життя, пронести віру у людей, у те, що добро, краса і жіноча мудрість тримають на собі світ, роблять його щедрим на любов.
Вона народилася 25 квітня 1911 року в Лубнах у сім’ї освічених людей. Батьки Віри Сергіївни приятелювали з такими відомими особами як Антоном Макаренком, Панасом Мирним і Володимиром Короленком. Змалечку була дуже непосидючою дитиною.
Через це її часто сварив тато. Але незважаючи на це, Віра ще з дитинства захопилася вишиванням, що стало справою всього життя.
Навчалася вона у Полтавській Маріїнській гімназії та балетній студії, на робітфаці Полтавського інституту сільськогосподарського будівництва.
У роки війни Віра Сергіївна отримала тяжку контузію і довгий час не могла вставати з ліжка. Проте за цей час у неї не зламалася сила волі і поводила себе мужньо.
У 1944 році її сім’я переїхала до Ставропольського краю, де Віра знову береться за вишивання, а також відчуває прилив життєвої сили.
І знову далека дорога... На цей раз доля закинула Віру Сергіївну до Сімферополя. Тут розправили крила її найкращі рушники і полинули по всьому світові дарувати радість, любов і вчити прекрасного.
Пізніше Віра Сергіївна закінчує річні курси з вишивки, крою та шиття у художньому навчальному комбінаті у Москві, працює в середніх школах міста, а потім стає методистом образотворчого і декоративно - прикладного мистецтва у Будинку народної творчості та художньої самодіяльності профспілок.
Як здібний організатор, талановитий педагог і художник Віра Роїк створила музей декоративного мистецтва народних умільців і салон живопису самодіяльних художників в Криму, а також школу української народної вишивки.