Реферат: Машинобудівний комплекс України

На основі особливостей розміщення виробництва і технологіч­них процесів галузі машинобудування класифікують так: важке, загальне, середнє машинобудування; виробництво точних механіз­мів; приладів та інструментів; виробництво металевих виробів і за­готовок; ремонт машин і устаткування.

Важке машинобудування об'єднує виробництво металургійно­го, гірничо-шахтового, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для нього характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як прави­ло, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного цик­лу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію не­великими серіями і навіть індивідуального призначення.

Виробництво металургійного устаткування майже повністю (95,5 %) зосереджене в Донецькому і Придніпровському економіч­них районах.

Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Ново-Кра­маторський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пре­сове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперервної дії, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйований Старо-Крама­торський завод виробляє в основному устаткування для металур­гійної промисловості.

Великими виробниками металургійного устаткування є Дебаль-цівський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохі­мічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіно Лу­ганської області та Кадіївський ливарно-механічний завод, що ви­робляє доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів.

Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками ме­талургійного устаткування, металоконструкцій, установок для не­перервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апа­ратів та устаткування для доменних печей, електромагнітних листоукладальників, чавуновозів і шлаковозів, потужних роторних ва­гоноперекидачів стали міста Придніпров'я — Дніпропетровськ, Кри­вий Ріг і Марганець.

Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів — вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров'я, районів видобутку нафти і газу. Враховується фак­тор металомісткості, оскільки споживачі машин і металу розташо­вані в тих самих районах. Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Конотоп, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич.

Торезький завод виробляє рудникові електровози, породонаван-тажувачі, машини й вагонетки; Горлівський — вугільні комбайни та інші шахтові машини й устаткування, врубові машини найновіших конструкцій, бурові установки для роторного буріння свердловин; До­нецький завод — потужні підйомні машини і бурові установки; Яси-нуватський машинобудівний завод — і гірничопрохідне устаткуван­ня — комбайни і лебідки; ряд заводів Харкова і Луганська спеціалізу­ється на випуску металомісткого збагачувального устаткування, а за­вод у Слов'янську — на виробництві коксохімічного устаткування.

У Кривому Розі працюють заводи з випуску гірничо-шахтового устаткування для залізорудної промисловості, бурових верстатів. Виробництво бурового устаткування для нафтової і газової про­мисловості зосереджено в Чернівцях, Дрогобичі, Харкові і Коно­топі.

Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпро петровську, середні — у Слов'янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.). Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України для випуску різних типів автонавантажувачів є львівський завод "Автонавантажувач".

. Виробництво окремих видів устаткування для важкої промисло­вості , шт.

Устаткування	1990	1991	1992	1993	1994	1995
Вугільні очисні комбайни.	847	757	647	535	311	213
Шахтові машини: підйомні.	242	189	168	88	4	2
Навантажувальні	79	65	42	10	17	32
Рудникові електровози.	703	384	336	285	183	146

Однією з найголовніших галузей важкого машинобудування є енергетична, яка спеціалізується на виробництві парових гідравліч­них турбін, генераторів, котлів і потужних дизельних моторів, устат­кування для атомних електростанцій, електроапаратури й кабелю.

Центром енергетичного машинобудування є Харків. Його під­приємства — турбінний завод ім. С. М. Кірова, завод "Електроваж-маш", електромеханічний (ХЕМЗ) і "Електромашина" — випуска­ють понад 40 % продукції енергетичного машинобудування Украї­ни. Турбінний завод випускає потужні турбіни для теплових, атом­них і гідроелектричних станцій. На заводах Харкова виробляють також устаткування для автоматичного управління виробничими процесами в металургійній, вугільній та інших галузях народного господарства.

У Запоріжжі зосереджено виробництво силових трансформа­торів. Чимало підприємств енергетичного машинобудування та елек­тротехнічної промисловості є у Києві, Дніпропетровську, Меліто­полі, Львові, Тернополі, Полтаві, Новій Каховці. Центрами енерге­тичного дизелебудування є Токмак (Запорізька обл.), Первомайськ (Миколаївська обл.), Берислав (Херсонська обл.). Кабельне вироб­ництво організоване у Києві, Харкові, Одесі, Донецьку. Електроі­золяційні матеріали виробляють у Луганську, Слов'янську, Львові, Первомайську (Житомирська обл.).

Найважливішими центрами виробництва важких верстатів і ковальсько-пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпро­петровськ, Кривий Ріг, Марганець.

Існуюча нестабільна ситуація з іннова­ційними процесами у виробничо-госпо­дарській системі всієї країни відбиває кри­зовий стан її регіонів. Не становить винят­ку й Одеський регіон.

Обсяг продукції машинобудівних підпри­ємств Одеської області, як і України в ці­лому, зменшується. Наприклад, виробницт­во металорізальних верстатів в області зменшилося з 3613 од. у 1990 р. до 250 од. у 1996 р., ковальсько-пресових машин,— відповідно, з 2437 до 158 од. Причина та­кого спаду — неконкурентоспроможність продукції через низьку якість і високу ціну, зумовлена, у свою чергу, низьким технічним рівнем виробництва. Підприєм­ства витрачають великі кошти на ремонт застарілих машин та устаткування, а на тех­нічне оновлення основних фондів їх не вис­тачає.

Аналіз стану інноваційної сфери, прове­дений на базі статистичної звітності маши­нобудівних підприємств Одещини, показав чітку тенденцію до зниження інноваційної діяльності. Кількість зразків нових типів машин, устаткування, апаратів та засобів автоматизації зменшилася за 1991—1996 рр. з 42 до 8 од., а вперше освоєної в Ук­раїні промислової продукції — з 70 до 18 од., кількість знятих з виробництва за­старілих виробів—з 44 до 2 од. У 1996 р. з 56 машинобудівних підприємств області лише 5 почали випуск продукції, що впер­ше освоюється в Україні, 91,1 % підпри­ємств не виробляють і не освоюють нові види продукції.

У загальному обсягу виконаних науково-технічних робіт на одеських машинобудів­них підприємствах у 1996 р. порівняно з 1993 р. частка НДР зросла на 12,5 %, нау­ково-технічних послуг (НТП)—на 2,7 %, проектно-конструкторських та технологіч­них робіт, а також виготовлення дослідних зразків—знизилася на 15,1 і 0,4 %, відпо­відно. Частка фактичних витрат на впро­вадження заходів НТП у національному до­ході області становить менше 1 %. Приріст прибутку від впровадження науково-тех­нічних заходів у 1996 р. становив 54,5 % від суми 1993 р.

Погіршилися і показники винахідництва та раціоналізації. У 1996 р. подали пропози­ції 1032 автори (що на 70 % менше, ніж у 1993 р.), а їх частка в загальній чисель­ності зайнятих у сфері НДДКР становила 14,4 %. Кількість використаних винаходів та раціоналізаторських пропозицій змен­шилася за 3 роки на 82,7 %. Простежується також чітка тенденція скорочення чисель­ності спеціалістів, зайнятих у науці та нау­ковому обслуговуванні. У загальній сумі коштів, призначених для фінансування нау­ково-технічних робіт, зменшилася частка коштів державного бюджету (1996 р., по­рівняно з 1993 р.) на 8,5 %. Обсяг фінансу­вання за рахунок коштів госпдоговорів з підприємствами та інших джерел збільшив­ся, відповідно, на 2,5 і 6,6 %.

Щоб якнайглибше проаналізувати рівень інноваційного розвитку одеських машино­будівних підприємств, автори здійснили спробу оцінити ставлення їхніх керівників до інноваційної діяльності та виявити ре­альні можливості проведення певної нау­ково-технічної політики. Серед експертів виступили технічні директори, головні інже­нери та їхні заступники, їм було запропо­новано анкету, яка містила 20 запитань що­до стану організації та перспектив роз­витку інноваційної сфери у машинобудів­ному комплексі. Аналіз результатів експерт­ної оцінки дав можливість дійти таких висновків:

— на машинобудівних підприємствах практично відсутній механізм оцінки те формування інноваційної стратегії;

— форми статистичної звітності з інно­ваційної діяльності не повністю задоволь­няють потреби у цій інформації, бракує та­кож інформації про стан ринків нових про­дуктів і технологій;

— незважаючи на високий науковий по­тенціал, підприємства виконують власними силами лише 17 % потрібних їм НДДКР;