Реферат: Медико-санітарна підготовка

Реферат на тему:

МЕДИКО-САНІТАРНА ПІДГОТОВКА

Надання першої медичної допомоги

Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими засобами врятувати життя потер­пілому, полегшити його страждання, запобігти розвитку можливих ускладнень, зменшити тяжкість перебігу трав­ми чи захворювання.

Перша медична допомога може бути надана на місці ураження самим потерпілим {самодопомога) чи його товаришем (взаємодопомога). Це — тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов'язки на рану або опікову поверхню, штучне дихання, непрямий масаж сер­ця, уведення заспокійливих ліків, гасіння одягу, що заго­рівся, транспортна іммобілізація, надівання протигаза, ви­ведення (винесення) потерпілого із зараженого місця, част­кова санітарна обробка.

Надання першої медичної допомоги якомога швидше має вирішальне значення для врятування життя і по­дальшого перебігу ураження. Першочергову допомогу на­дають дітям і тим потерпілим, які можуть загинути, як­що не допомогти їм вчасно.

Для першої медичної допомоги використовують та­бельні і підручні засоби. До табельних засобів належать: перев'язувальні матеріали, кровоспинні джгути, спе­ціальні шини для іммобілізації, а також деякі меди­каменти: розчин йоду спиртовий 5-процентний, спир­товий розчин зелені брильянтової, нашатирний спирт, ап­течка індивідуальна (АІ-2). Як підручні засоби можуть використовуватися: при накладанні пов'язок — чисте простирадло, сорочка, тканина (краще некольорова); для зупинки кровотечі (замість джгута) — ремінь, пасок, скручена у джгут тканина; при переломах (замість шин) — смужки твердого картону або фанери, дошки, палиці тощо.

ПОНЯТТЯ ПРО РАНИ. КЛАСИФІКАЦІЯ РАН ТА ЇХ УСКЛАДНЕНЬ

Раною називається пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибокої тканини, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору.

Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розміжчені.

Вогнепальні рани виникають внаслідок ку­льового або осколкового поранення. Вони бувають: наскріз­ні, якщо є вхідний і вихідний ранові отвори в шкірі; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, як­що куля або осколок, пролітаючи по дотичній, пошкоджує шкіру і м'які тканини тіла, але не застряє в них.

Різані й колоті рани мають невелику зону пошкоджень, рівні краї, стінки ран зберігають жит­тєздатність, дуже кровоточать, менше піддаються ін­фікуванню. Колоті проникаючі рани при неве­ликій зоні пошкодження шкіри чи слизової оболонки можуть мати значну глибину і бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції. Рубані рани бувають різної глибини, з удареними місцями і розміжченими м'якими тканинами тіла. Вдарені, рвані та розміжчені рани мають складну форму, нерівні, насичені кров'ю краї, змертвілі тканини, де створюються сприятливі умови для розвитку інфекції. Рвані рани є наслідком грубої механічної дії, що призводить до розриву шкіри; мож­ливі відокремлення клаптиків шкіри, пошкодження сухожилля, м'язів і судин, значне забруднення. Вку­шені рани завжди інфіковані слиною.

Усі рани, крім операційних, вважаються первісно ін­фікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із пред­метом, яким заподіяно рану, а також із землею, шмат­ками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Потрапляючи до рани, мікроби можуть викликати її на­гноєння. Найнебезпечніші ті мікроби, що розвиваються в рані за умови відсутності повітря і спричинюють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка. Профілактика зараження рани — це якомога швидше накладання на неї асептичної пов'язки для запобігання доступу мікробів.

Рани можуть бути поверхневими або проникаючими в порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани — найнебезпечніші.

ВИДИ КРОВОТЕЧ. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ КРОВОТЕЧАХ

Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, які безпосередньо, загрожують життю. Кровотечами нази­вають витік крові з ушкоджених кровоносних судин.

Залежно від характеру ушкодження судин розріз­няють артеріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні кровотечі. Надзвичайно небезпечна артеріальна крово­теча, внаслідок якої за короткий проміжок часу з орга­нізму може витекти значна кількість крові. Ознаки ар­теріальної кровотечі: яскраво-червоний колір крові, ви­тікання крові пульсуючим струменем. При венозній кро­вотечі колір крові темніший, витікання крові безпе­рервне, явного струменя не спостерігається. Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м"язів. У цьому випадку кровоточить уся поранена поверхня. Парен­хіматозна кровотеча виникає при пошкодженні внут­рішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і зав­жди небезпечна для життя.

Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні. При зов­нішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й ор­гани тіла; це називається крововиливом. Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбіно­ваних ураженнях, може призвести До смерті.

Залежно від виду кровотечі та засобів, що є під ру­кою, при наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову або повну зупинку кровотечі.

Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти тугу пов'язку; затиснути пальцем су­дину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут і максимально зігнути кінцівку.

Накладання тугої пов'язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов'язки ви­користовують індивідуальний пакет. Проте тугу пов'яз­ку не слід накладати занадто туго. Якщо після накладан­ня пов'язки нога чи рука носиніє, то це означає, що пов'язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов'язки означає повне припинення кровообігу.

Затиснути артерію пальцями з метою зупинки кровотечі мож­на за будь-яких обставин. Зати_т екання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов'яз­ки (мал. 250).

Щоб уміло й швидко спини­ти кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця зати­скання артерій. Знаходять арте­рію за пульсом. Намацавши ар­терію, притискують її до най­ближчих кісток вище місця по­ранення до припинення пульсу і зупинки кровотечі.

Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі — вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці — зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови — сонну артерію збоку від гортані до хребта.

При кровотечах у районі плеча і плечового пояса потрібно притиснути підключичну артерію — до пер­шого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію — до плечової кістки в підпахвовій ямці.

При кровотечах із ран передпліччя притискують плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки.

При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи при­тискують стегнову артерію.

Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку при­душення нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов'язкою або іншими мате­ріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком (мал. ). Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне.

Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце, де нак­ладається закрутка, захищають м'якою прокладкою (ва­тою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці за­в'язують вузлом, у кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують доти, поки не припиниться кро­вотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом (мал. ).

Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану закривають первинною пов'язкою і на ній позначають час накладання джгута або закрутки. Можна записати час на клаптику паперу і прикріпити його до пов'язки останніми обертами бинта або засунути під джгут.

Влітку джгут накладають на кінцівку не більш ніж на годину, взимку — на півгодини. Наприкінці цього часу потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ос­лабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потеплішає, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більш ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--