При великих опіках, які займають значну поверхню ті­ла, ураженого слід загорнути в чисте простирадло, вжити всіх необхідних заходів для запобігання шоку і терміново транспортувати його до медичного закладу.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ВІДМОРОЖЕННІ

Відмороження — це ушкодження тканин організму внаслідок дії на них низьких температур. Відмороження можливі навіть за температури вище 0°С, особ­ливо при періодичних відлигах. До відмороження приз­водить мокре і тісне взуття, тривале перебування в неру­хомому стані на холоді і в снігу, під холодним дощем. Найчастіше відморожуються кінцівки, насамперед нижні.

Залежно від глибини ураження тканин тіла розріз­няють чотири ступені відморожень: легкий (І) — набряклість, синюшність; середньої тяжкості (П) — хворобливість шкіри; тяжкий (Ш) — утворення пухирів (заживления без наслідків); надзвичайно тяжкий ( TV ) — змертвіння м'яких тканин тіла і навіть кісток.

Надаючи першу медичну допомогу, потерпілого кла­дуть у ванну з теплою водою, а коли такої можливості немає, то захищають від холоду на місці: дають йому гарячий чай, каву, а мокрий одяг, мокре взуття заміню­ють сухим. Якщо ще не настали зміни в тканинах (пухи­рі на шкірі, змертвіння), то відморожені місця протира­ють спиртом чи одеколоном й обережно розтирають ват­ним тампоном або вимитими сухими руками до почер­воніння шкіри. Якщо ж зміни вже є, то ушкоджені міс­ця протирають спиртом і накладають стерильну пов'яз­ку. Не рекомендується при відмороженнях будь-якого ступеня розтирати ушкоджені місця шкіри снігом, бо це може погіршити стан потерпілого.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ЕЛЕКТРОТРАВМАХ

Ураження електрострумом виникають у побуті й на виробництві найчастіше через порушення правил корис­тування джерелами електроенергії; іноді трапляються ураження блискавкою. Проходження електричного струму викликає в організмі загальні й локальні зміни. Ураження відбувається тоді, коли людина виявляється увімкненою в електричне коло і струм проходить крізь неї в землю, а також під час дії індукційного струму. Тяжкість ураження залежить від величини струму, віку і стану здоров'я потерпілого. Мають також значення ступінь опірності тканин і навколишнє середовище. Так, електричний струм добре проходить крізь вологі тканини тіла і погано — крізь шкіру долонь і п'ят. Більш виражені зміни відбуваються зі шкірою підвищеної вологості, стомленою і виснаженою.

Постійний струм напругою до 40 В не викликає смертельного ураження. При напрузі 220—880 В вми­рають 20—30%, при 1000 В — 50%. Дія струму напругою 3000 В і більше практично завжди призводить до смерті потерпілого. Змінний струм напругою 127— 220— 380 В і частотою 50 Гц небезпечніший, ніж постійний.

Суха шкіра має достатній опір і не ушкоджується струмом напругою 60 В. При напрузі 220 В шкіра ушкод­жується завжди. При напрузі понад 500 В виникають «пробої» шкіри; тоді електричному струму чинять опір лише внутрішні органи.

При ураженні блискавкою дуже небезпечним є пря­ме попадання в голову. 80—90% потерпілих непри­томніють. Порушення серцевої діяльності при ураженні блискавкою менш небезпечне, ніж при ураженні елек­тричним струмом, у зв'язку з короткочасністю дії і високою напругою в зоні розряду. Зупинка дихання найчастіше виникає як вторинне явище, що спричи­няється рефлекторною зупинкою серця, ушкодженням ребер і мозку після падіння потерпілого.

При наданні першої допомоги слід насамперед, до­тримуючись правил безпеки, припинити дію електрич­ного струму на потерпілого (вимкнути струм, перервати або відвести дріт). Усе це треба зробити дуже швидко, але й обережно, користуючись предметами, що не прово­дять струм (палицею, сухою мотузкою). Слід одягнути гумові рукавиці, взути калоші або гумові чоботи, якщо вони є. При зупинці дихання проводять штучну венти­ляцію легень. В разі зупинки серця роблять його закри­тий масаж; перед цим потрібно один-два рази вдарити кулаком у нижню частину грудної клітки.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА

ПРИ РАПТОВОМУ ПРИПИНЕННІ

СЕРЦЕВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ДИХАННЯ

Нерідко зовнішній вигляд людини, яка потрапила в біду, значні ушкодження, нерухомість її тіла можуть створити враження, що вона померла. Тому необхідно знати ознаки, які вказують на те, що потерпілий живий і потребує медичної допомоги:

дзеркало, прикладене до рота, пітніє — отже, потерпілий дихає;

зіниця звужується при наближенні джерела світла (запаленого сірника, електричного ліхтарика) і роз ширюється при віддаленні;

палець руки набрякає, якщо його перев'язати нит­кою — отже, система кровообігу діє, фіксуються за­стійні явища;

шкіра запалюється (червоніє) під дією запаленого сірника чи цигарки.

При раптовому припиненні серцевої діяльності і ди­хання наступає стан клінічної смерті. Якщо відразу ж розпочати непрямий масаж серця і штучне дихання (штучну вентиляцію легень), то є шанс урятувати по­терпілого. Штучну вентиляцію легень виконують різ­ними способами; з них найрозповсюдженіший — «з рота в рот».

Перш ніж розпочати штучне дихання, потрібно покласти потерпілого на спину і переконатися, що його повітропроникні шляхи вільні для проходження повітря. З цією метою його голову максимально від­хиляють назад. Якщо щелепи стиснуті, то треба ви­сунути нижню щелепу вперед і, натискуючи на під­боріддя, розкрити рот, потім серветкою очистити ротову порожнину від слини та блювотної маси і розпочати штучне дихання: накласти на відкритий рот потерпілого розкриту серветку (носову хустинку), затиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно притулити свої губи до губ потерпілого (для герметичності) і з силою видих­нути повітря йому в рот (мал., а). Вдувати треба та­ку кількість повітря, щоб воно щоразу якомога повніше розправляло легені потерпілого (це можна побачити, сте­жачи за рухом грудної клітки). При пораненні (ушко­дженні) нижньої щелепи штучне дихання можна здійс­нити іншим способом: вдувати повітря через ніс потер­пілого (рот має бути закритим). Повітря вдувають рит­мічно 16—18 разів за 1 хв до поновлення природного ди­хання або до встановлення цілком певних ознак смерті.

При раптовому припиненні серцевої діяльності, ознаками якого є відсутність пульсу, серцебиття і реак­ції зіниць на світло (зіниці широко розкриті), негайно розпочинають непрямий масаж серця: потерпілого кла­дуть на спину на тверду, жорстку поверхню. Стають з лі­вого боку від нього і кладуть свої долоні одна на одну на ділянку нижньої третини грудної клітки потерпілого. Енергійними ритмічними поштовхами (50—60 разів за 1 хв) натискують на груди, після кожного поштовху від­пускаючи руки, щоб дати можливість випростатися

Мал.Штучне дихання і непрямий масаж серця: а — вдих; б — видих

грудній клітці. Передня стінка грудної клітки повинна зміщуватися на глибину не менше ніж 3^4 см.

Непрямий масаж серця виконується в поєднанні зі штучним диханням (мал. б). У цьому випадку допомогу потерпілому надають двоє або троє. Перший робить непрямий масаж, другий — штучне дихання способом «з рота в рот», а третій стоїть справа від потерпілого, підтримує його голову і має бути готовим замінити будь-кого з тих, хто надає допомогу, щоб штучне дихання і непрямий масаж серця здій­снювалися безперервно. Під час вдування повітря на­тискати на грудну клітку не можна, це потрібно робити поперемінно: 4—5 натискань на грудну клітку (на видиху), потім одне вдування повітря в легені (вдих).

Штучне дихання у поєднанні з непрямим масажем серця є найпростішим способом реанімації (оживлення) людини, котра перебуває у стані клінічної смерті. Коли потерпілі — літні люди, слід пам'ятати, що кістки в та­кому віці крихкі, тому рухи повинні бути не дуже енер­гійними. Здійснюючи непрямий масаж маленьким дітям, на грудну клітку натискають пальцем.

Якщо припинення дихання і серцевої діяльності ста­лося внаслідок ураження електричним струмом, то спо­чатку потерпілого звільняють від дії струму, від тісного одягу, а потім негайно починають реанімацію.

Після поновлення серцевої діяльності і дихання потерпілого зігрівають, на рани й опіки накладають сте­рильні пов'язки.

СПОСОБИ ПЕРЕНЕСЕННЯ ПОТЕРПІЛИХ

ЗА ДОПОМОГОЮ ТАБЕЛЬНИХ І ПІДРУЧНИХ

ЗАСОБІВ

Розрізняють такі способи перенесення: на руках, на плечах, на спині, однією або двома особами з вико­ристанням носильних лямок і підручних засобів, на сані­тарних носилках.

Якщо допомога надається однією особою, то, щоб перенести потерпілого на руках, носій стає на коліно збоку від нього, бере його однією рукою під спину, а дру­гою — під стегна; потерпілий охоплює носія за шию і притуляється до нього. Далі носій підводиться на ноги і несе потерпілого на руках перед собою. Такий спосіб до­пустимий для потерпілих без переломів кінцівок і ребер.

Можна переносити потерпілого на спині: носій са­довить його на підвищення, стає до нього спиною між його ногами і схиляється на одне коліно. Потерпілий охоплює носія за плечі, а той бере його обома руками під стегна і зводиться на ноги.

На невелику відстань зручно переносити потерпілого на плечі. Його кладуть на праве плече носія головою вниз. Носій правою рукою охоплює його ноги, а лівою тримає за праве передпліччя або кисть. Проте цим спо­собом не можна скористатися, якщо у потерпілого пере­ломи кінцівок або грудної клітки.

Існують такі способи перенесення на руках двома особами: на «замку», «один за одним» і з положення ле­жачи. При перенесенні на «замку» носії стають поруч і з'єднують руки таким чином, щоб утворилося сидіння («замок»). Якщо потрібно притримувати потерпілого, то «замок» робиться двома або трьома руками. На «замку» з чотирьох рук потерпілий сам тримається за шиї носіїв (мал. 270).

При перенесенні «один за одним» один з носіїв під­ходить до потерпілого збоку голови і підхоплює його під