Реферат: Менеджмент банківської системи на прикладі 2

Банки є особливими фінансовими інститутами і організаційними центрами ринку позичкових капіталів, тобто сукупності взаємовідносин, де об'єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і пропозиції на нього. Разом з тим, рух грошових потоків через ринки позичкових капіталів є не що інше, як одна із форм існування фінансів. Розрізняють два види руху фінансів: прямі фінанси (вони здійснюються у вигляді грошових потоків між підприємцями чи нефінансовими корпораціями) та непрямі фінанси, рух яких проходить через банківську систему. Таким чином, через банк і здійснюється рух непрямого потоку фінансів. Існує два види ринку позичкових капіталів: первинний та вторинний. На первинному ринку здійснюється роз­міщення фінансових вимог, наприклад: відкриття рахунків в бан­ку, створення боргових зобов’язань. Вторинний ринок позичкового капіталу складають фінансові вимоги, строк платежів по яких не наступив.

В свою чергу, ринок позичкових капіталів не є однорідним. В ньому розрізняють грошовий ринок та ринок капіталів. Грошо­вий ринок пов'язаний з короткостроковими банківськими операція­ми терміном до одного року. Ринок капіталів обслуговує серед­ньострокові та довгострокові операції банків. Він поділяється на іпотечний ринок (операції з листами під заставу) та фінансо­вий ринок (операції з цінними паперами). Особливістю фінансового ринку є те, що суб'єктами його є не тільки банки, але й фондова біржа, а об'єктом операцій виступають як цінні па­пери приватних підприємців, так і державні інститути.

Грошовий ринок та ринок капіталів являють собою вторинні ринки позичкових капіталів. Кожний з цих ринків має власний інструментарій, тобто конкретні фінансові цінності, що обер­таються на них.

Вони розрізняються по статусу (акція чи облігація), по ти­пу власності (приватна чи державна), по терміну дії, ступеню ліквідності та характеру ризику (банкрутний чи ринковий). Бан­ки є однією з найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво підвищує ефективність суспільно­го виробництва, сприяє росту продуктивності праці.

Україна, як і інші колишні держави СРСР, переходить до но­вої економічної системи, що базується на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, яка формується та постійно вдосконалюється.

Банки слід характеризувати як фінансові організації (чи навіть підприємства), які виробляють, зберігають, надають, роз­поділяють, обмінюють, контролюють грошові кошти та обіг грошей та цінних паперів.

В історичному плані банки початково виникли як приватні, комерційні утворення, що представляють елементи торгово-ринко­вої інфраструктури. Державні банки виникли пізніше приватних і стали співіснувати з ними таким чином, що кожний зайняв свою нішу в економічному просторі.

В період соціалізму в нашій країні банківська система представляла собою повну державну монополію на банківські гро­шові операції. Вже в перші роки перебудови виявилося, що існуюча банківська система не задовольняє потреби проведення ефектив­ної кредитно-грошової політики. В 1987 році нарівні з Держбан­ком СРСР були засновані спеціалізовані банки для обслуговування окремих галузей, сфер економіки. В число таких банків ввійшли: Зовнішекономбанк, Промбудбанк, Агропромбанк, Житсоцбанк, Ощадбанк. Це було безуспішне намагання врятувати централізовану загальнодержавну банківську систему шляхом її час­ткової модернізації.

Коли вже сформувалася концепція переходу до ринкової еко­номіки, стало ясно, що банківська система, яка склалася і укоренилася в економіці, підлягає координальному реформуванню. Хоч банківська система приналежна будь-якій економіці, тільки в умовах ринкової економіки вона набуває ролі центрального інструменту фінансового управління. Банки, як центри управління фінансово-кредитними процесами, мають важливе значення в ринковій економіці.

Банки представляють собою сильний інструмент в структурній політиці та регулюванні економіки, яка здійснюється шля­хом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. Банки можуть направляти грошові кошти, фінансові ресурси у вигляді кредитів в ті галузі, де капітал знайде най­краще використання.

Розглянемо структуру та функції банківської системи в еко­номіці ринкового типу. В такій економіці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних з ни­ми різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансові компанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ці фінансо­во-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.

Емісійний банк (центральний банк) – має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот). Основним його зав­данням є проведення державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називають державним або цен­тральним банком.

Комерційні банки – найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в тому числі надання кре­дитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі бан­ки здійснюють також різноманітні комерційні послуги та операції. Звичайно, вони не є державними.

Інвестиційні банки – спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші.

Іпотечні банки – спеціалізуються по наданню довгостроко­вих позик під заставу нерухомості.

Інноваційні банки (або фонди) – здійснюють кредитування (в основному пов'язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних наукових роз­робок.

Ощадбанки – є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення, включаючи операції з цінними паперами.

На Україні банківська структура представлена двома рівня­ми: Національним банком та комерційними банками різноманітних форм власності, спеціалізації, територіального рівня.

Національний банк України /НБУ/ був організований в 1991 році на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР і його обласних управлінь. Він представляє со­бою систему єдиного банку і включає центральний апарат, розта­шований в м.Києві, Кримське республіканське відділення та 24 обласних управління. Управління НБУ діють від його імені в ме­жах наданих їм повноважень та функцій. Вони підзвітні банку (Правлінню).

Керуючим органом НБУ є Правління, склад якого призна­чається Президією Верховної Ради України. Голова правління обирається по представленню Голови Верховної Ради строком на чоти­ри роки. НБУ повинен бути незалежним, але підзвітний Верховній Раді і безумовно не підпорядкований Кабінету Міністрів України. Голова Правління НБУ може входити до складу Кабінету Міністрів. Верховна Рада щорічно затверджує основні напрямки грошово-кредитної політики, а також розглядає звіт про роботу НБУ і затверджує розподіл його прибутків. Крім того, на протязі 199І-1992 років Верховна Рада України практикувала прийняття рішень щодо визначення оперативної діяльності НБУ: збільшення загальних обсягів кредитування, надання цільових кредитів на поповнення обігових коштів, погашення заборгованості підприємств державного сектора, позик сільського господарства та інше. З другої половини 1993 року НБУ спільно з Кабінетом Міністрів почав встановлювати офіційний курс (організаційний) національної валюти.

Національний банк України є банком першого рівня. Він ви­конує традиційні функції, характерні для Центрального банку держави, є емісійним та розрахунковим центром держави, бан­ком-батьком та банкіром уряду. НБУ надано монопольне право на випуск грошей в обіг.

НБУ несе відповідальність за створення матеріально-тех­нічної бази виробництва власної валюти, він визначає ор­ганізаційно-технічні основи здійснення готівково-грошового обігу:

правила зберігання, перевезення та інкасації грошової готівки;

правила виконання касових операцій банками та господар­ськими суб'єктами;

створює і керує резервними фондами банкнот та монет;

встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків.

Як розрахунковий центр країни, НБУ встановлює правила про­ведення безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відношеннях з цен­тральними банками інших країн, в міжнародних фінансово-кредит­них установах.

НБУ встановлює правила організації та проводить реєс­трацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України.

Основним економічним завданням банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На його розв'язан­ня спрямована створювана ним система грошово-кредитного регулю­вання.