Реферат: Менеджмент банківської системи на прикладі 2

В практиці роботи НБУ активно використовуються такі мето­ди грошово-кредитного регулювання, як:

рефінансування (облікова та кредитна політика);

регульований договір обов'язкових резервів;

регулювання ліквідності комерційних банків.

На протязі 1992-1994 років НБУ не вдалося забезпечити стабільність грошей. Темпи інфляції в Україні в цей період вия­вились одними з найбільш високих в СНД. Причини таких високих темпів інфляції в певній мірі викликані недоліками в проведенні грошово-кредитної політики. Проявились організаційно-технічні труднощі становлення міжбанківських розрахунків, слабкою вияви­лась фінансова політика держави.

Вплив цих факторів виявився особливо відчутним у зв'язку з особливостями структури економіки України: високої питомої ва­ги виробництва, засобів виробництва, перевага важкої та добув­ної промисловості. Уряд відмовився від використання системи жорстких бюджетних обмежень по відношенню до підприємств-вироб­ників. З кінця 1992 року система державного врегулювання цін, яка широко застосовувалася, сама виступала додатковим фактором розкручування інфляції, надавши їй найбільш рушійний стрибко­подібний характер. На наявність значного потенціалу подальшого розвитку інфляції в Україні вказувало значне перевищення темпів росту оптових цін на споживчі товари та послуги на протязі 1993-1994 років. І тільки в 1995-1996 роках за рахунок монетар­ної політики НБУ інфляція була в значній мірі приборкана.

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкла­день, депозитів міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.

На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об'єктів виробництва та підви­щенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагали­ся мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.

Поступово статус комерційних отримали державні спеціалізо­вані банки. Так, на базі республіканського Житлсоцбанку був ор­ганізований Укрсоцбанк, Агропромбанку – АПБ "Україна" АТ, Промбудбанку – ПІБ. Таке роздержавлення вказаних банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, зробивши важким становище новостворених. Адже колишні державні спеціалізовані банки були забезпечені приміщеннями, офісною технікою, транспортними засобами, кадрами, мали велику і солідну клієнтуру. Їм і тепер надається значна допомога з боку держави і НБУ. Новостворені комерційні банки такої бази не мали.

Більш правильним за колишніми державними банками було б залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялась би державна кредитна і фінансова (політика) підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так в більшості країн така підтримка надається розвиткові сільського господарства, науки, державним підприємствам, житловому будівництву та іншим.

В умовах ринкової економіки суттєві зміни пройшли в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль держав­них контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в наш час цей контроль здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами. Правда, в окремих випадках держа­ва накладає на банки контроль за окремими господарськими опе­раціями їх клієнтів. Наприклад, за повнотою здачі в банк вируч­ки готівковими грошима та виконанням касової дисципліни.

Комерційні банки класифікуються за рядом ознак. В залеж­ності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. Зараз в Україні державними комерційними банками є ли­ше Ексімбанк (експортно-імпортний банк) та Ощадбанк.

По формі організації серед приватних банків переважають ак­ціонерні у вигляді товариств відкритого або закритого типу. Верховна Рада України останніми змінами і доповненнями в За­кон "Про банки і банківську діяльність" заборонила комерційним банкам виступати у формі АТ закритого типу і всім існуючим ос­таннім треба перереєструватись в АТ відкритого типу.

Комерційні банки в залежності виконуваних операцій 6увають універсальними і спеціалізованими. Зараз на Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки що немає. Правда, окремі банки по­чали створювати спеціалізовані філіали (інвестиційні, депозитні та інші).

В залежності від території діяльності комерційні банки поділяються на міжнародні, республіканські та регіональні. Міжнародні банки утворюються за участю іноземного капіталу і можуть мати відділення (філіали) в інших країнах. На Україні вони тільки починають зароджуватися. Перший – Український Міжнародний банк та інші. Їх створення не підтримується НБУ через завалювання ключових порцій, до яких відноситься банківська справа, що являє собою велику небезпеку для нашої економіки, що перебуває в стані глибокої економічної кризи, що супроводжується інфляцією. В подальшому, коли економічна ситуація в країні нормалізується, не буде перешкод в створенні міжнародних банків, а також у відкритті відділень, філіалів та представництв іноземних комерційних банків. Адже іноземні інвестиції в економіку України швидше будуть здійснюватись че­рез банки, з якими іноземні інвестори звикли працювати і яким вони довіряють.

До республіканських комерційних банків відноситься банк "Україна" АТ, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України та Ощадбанк України, які мають розгалужену мережу відділень та філіалів по всій території України. Вони тісно пов'язані з усіма органами державної влади та Правліннями банків. До статусу республіканських наближаються і деякі нові комерційні банки (Градобанк, Приватбанк, АППБ "Аваль", "Укрінбанк"), які виникли разом з початком розвитку ринкової економіки в країні. Свої філіали починають відкривати також ба­гато інших банків. Звичайно, це буде сприяти росту конку­ренції в банківській сфері, але в результаті цього покращиться якість та збільшиться кількість банківських послуг, тощо.

Порядок створення і діяльність комерційних банків регламен­тується Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарчі товариства", "Про цінні папери і фондові біржі", "Про підприємництво", "Про іноземні інвестиції" та інші, а також Тимчасове положення про порядок створення, реєс­трацію комерційних банків та здійснення нагляду за їх діяльністю, затвердженим Правлінням НБУ 17 липня 1992 року, з значними змінами і доповненнями у нього на протязі останніх років.

Таким чином, в умовах ринкової економіки банки відіграють важливу роль. Вони представляють собою потужний інструмент в структурній політиці та регуляції економіки, шляхом перероз­поділу фінансів, капіталу у вигляді банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. Банки сприяють направленню грошових коштів, фінансових ресурсів у виг­ляді кредитів в ті галузі, де капітал знаходить найкраще корис­не використання.

§ 1.2. Менеджмент банківської діяльності в умовах становлення ринкової економіки.

При всій багатогранності поглядів та підходів до шляхів виходу з кризи очевидно, що іншого шляху, як формування сучасного ринку, в нас немає. Але ринок тільки тоді в змозі нормаль­но функціонувати, якщо ми зможемо оволодіти його законами. Та­кож очевидно, що при відсутності енергійної підготовки кадрів на строго концептуальній основі теорії управління неможливий нормальний розвиток ринкових відносин.

Багатогранність форм власності, конкуренція між суб'єктами ринку, прискорений розвиток ринкових відносин вимагають особливо тонкого і вмілого управління. Система управління повин­на забезпечити умови, при яких кожен керівник певного рівня вважав би своїм найважливішим завданням організацію активного пошуку можливостей підвищення результативності праці. Разом з тим вона повинна мати спроможність до застосування методів саморегулювання і самовдосконалення, спрямованих на широке застосування нових високоефективних організаційних форм і методів управління, технологій та наукового і технічного досягнень.

Ефективність економіки лише на одну третину обумовлюється вкладеннями в обладнання та технології. Все інше залежить від інтелектуального капіталу, а саме від кваліфікації керівників, рівня їх компетентності, вміння передбачувати та оцінювати ринкову кон’юнктуру, вчасно приймати рішення та забезпечувати їх практичну реалізацію. Нову економіку повинні створювати нові люди з новим мисленням.

Діяти їм приходиться в перехідний час. Це суттєво ускладнює завдання, але пошук нового – суть і кредо менеджера. Тому дуже важливо глибоко і серйозно вивчати менеджмент як науку управління.

Термін "менеджмент", як правило, практикується широко, тому кожне його визначення буде неповним. В певній мірі можна сказати, що це система поточного і перспективного планування, прогнозування та організації, реалізації продукції і послуг з метою отримання прибутку.

Слова “менеджер” та “менеджмент” використовувалися в ан­глійський мові ще в минулому столітті. Але лише з другою чвер­тю XX століття вони поступово починають набувати певного зна­чення, у відповідності з яким – “МЕНЕДЖМЕНТ” – специфічний ор­ган функціонуючого комерційного підприємства. Ділове підприєм­ство може функціонувати тільки через свої органи, що означає – через керівництво чи менеджмент. Кожне підприємство незалежно від його правової форми зобов'язане мати керівництво. Але ме­неджмент ділових підприємств відрізняється від інших видів тим, що метою підприємства, а також і завданням його управ­ління є виробництво товарів чи надання послуг, іншими словами – задоволення потреб клієнтів або задоволення соціальних пот­реб через ринок.

Менеджмент виробничих підприємств у всіх рішеннях повинен керуватися економічними цілями, його існування та престиж об­ґрунтовуються економічними результатами діяльності.

Означення поняття "менеджмент" говорить про те, що менед­жмент є економічним органом, що функціонує в сучасному індус­тріальному суспільстві. Кожна дія, кожне рішення, яке приймається менеджером – це заходи економічного характеру. Таким чином, ефективність та діяльність менеджменту можна оцінити лише за допомогою показників економічних успіхів, еко­номічних результатів.

Менеджмент – скоріше практична діяльність, ніж наука чи професія, хоча ним охоплюють як одне, так і друге.

Головне в менеджменті – ставити перед собою цілі, що відповідають інтересам підприємства. В цьому полягає принципо­ва різниця між менеджерами та керівниками підприємства старого типу. У відповідності із ще одним визначенням менеджменту функція останнього полягає в тому, щоб створювати рентабельне підприємство на основі людських та матеріальних ресурсів.