Реферат: Методи управління підприємством

Характерними особливостями організаційно-розпо­рядчих методів управлінняє:

прямий вплив на об'єкт управління;

обов'язковий характер виконання вказівок, розпо­ряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єк­тів;

суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

Акти управління, які здійснюються управлінськими працівниками, поділяють на два види: нормативні та індивідуальні.

Нормативні акти не мають конкретного адресата. Во­ни містять загальні норми дій щодо тих чи інших умов і розраховані, як правило, на тривалий період. До них можна віднести примірні статути, положення про госпо­дарюючі суб'єкти та їхні підрозділи, посадові інструк­ції, норми і нормативи витрат, матеріалів, праці, стан­дарти та ін.

Індивідуальні акти управління адресуються певним об'єктам управління. До них відносять накази, постанови, розпорядження, циркуляри, вказівки.

Організаційно-розпорядчі методи управління класи­фікують за різними ознаками. Найважливіше значення для них має класифікація, побудована на врахуванні специфіки засобів важелів організаційного впливу/ Та­кими важелями є регламент, норма, інструкція, дисцип­лінарні вимоги, відповідальність, повноваження та ін. Групуючи ці засоби впливу за роллю в процесі управлін­ня, можна виділити дві групи організаційно-розпорядчих методів управління: організаційно-стабілізуючі та роз­порядчі. Центральне місце серед них посідає перша гру­па — організаційно-стабілізуючі методи впливу.

Основний зміст методів організаційно-стабілізуючого впливу полягає у встановленні складу елементів систе­ми і стійких організаційних зв'язків між ними закріп­ленням певних обов'язків як за системою в цілому, так і за окремими її ланками.

Другою групою організаційно-розпорядчих .методів управління є методи розпорядчого впливу, які відобра­жають поточне використання встановлених організацій­них зв’язків і їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основу розпорядчих методів покладено повно­важення та обов’язки.

Обидві групи методів управління використовуються спільно, оскільки вони доповнюють одна одну. Разом з тим ці методи взаємозамінні, що і визначає особливості вибраного в управлінні того чи іншого типу організації або основні аспекти організаційної діяльності в процесі управління.

Організаційно-розпорядчі методи управління можна класифікувати також за джерелами впливу. Тоді виділяють способи організаційного впливу першого, друго­го та наступних рівнів управління, практика свідчить, що кожний рівень системи управління має свої особли­вості організаційного впливу і виділяє ті з них, які найбільш ефективні для цього рівня. На вищих рівнях системи управління переважають регламентаційні та нормативні способи організаційного впливу. На низово­му щаблі управління на передній план виходять розпо­рядчі методи, покликані регулювати та підтримувати повсякденну виробничо-господарську діяльність. Дифе­ренціація способів організаційного впливу за рівнями системи управління закономірна, оскільки вона відоб­ражає обсяг повноважень, якими володіють керівники певного рангу, юридичне становище певного рівня управ­ління, специфіку управління, його функціональний зміст на певному щаблі управління.

Обгрунтована диференціація організаційно-розпоряд­чих методів управління за рівнями системи управління відіграє важливу роль у теорії управління, сприяє най­більш повному врахуванню організаційних відносин у со­ціально-економічній системі. І навпаки, застосування ор­ганізаційно-розпорядчих методів управління, що не від­повідають положенню щабля управління в ієрархії управ­лінської структури, призводить до зривів, порушення ритму виробничо-господарських процесів. Яскравим при­кладом цього може бути намагання сконцентрувати на вищих щаблях управління в роки панування адміністра­тивно-командної системи розпорядницьку діяльність з по­точного регулювання функціонування організацій і під­приємств.

Організаційно-розпорядчі методи класифікують також за їх спрямованістю. Виділяють методи управління спрямовані на суб'єкт і об’єкт управління. Специфіка, тієї чи іншої підсистеми визначає специфіку організаційного впливу на кожну з них. Організація інтелектуальної праці (діяльності суб'єкта управління) має свої особливості. В цьому процесі основну роль відіграють: регламентуючі акти, відповідно до яких діють працівники апарату управління, використовуючи права, повно важення та виконуючи певні обов'язки в загальній системі управління.

Трудова діяльність людей, які є об’єктом управлінського впливу містить дещо менше інтелектуального елемента і потребує застосування розпорядчих актів у форм економічного, соціального та інших видів впливу.

Отже, організаційно-розпорядчі методи витікають і суті управління, особливостей і властивих йому взаємовідносин, є стрижнем управлінського впливу, специфічно управлінським явищем. Звідси потреба застосування організаційно-розпорядчих методів управління за будь-якої системи господарювання. В цих методах управлінський вплив набуває предметної форми і спонукає виконавців до конкретних дій. Особливе значення мають організаційно-розпорядчі методи в період зародження ринкової економіки в Україні. На цьому етапі потрібно сформувати нові структури управління, регламентувати їх діяльність, визначити раціональне співвідношення між всіма групами методі управління та напрями цілеспрямованої зміни цього співвідношення до стану, рекомендованого сучасним науковим та практичним менеджментом. Організаційно-розпорядчі методи управління можуть бути ефективним засобом активізації працівників на перехідному етап оскільки для цього потрібна як перебудова психолог! людей, так і поступове створення системи економічного регулювання господарських процесів.

Серед організаційно-розпорядчих методів управління основну роль відіграють методи організаційно-стабілізуючого впливу, спрямовані на встановлення, підтримку та поліпшення організаційних структур і порядку діяльності суб'єктів та об'єктів управління. Так, на тривали період за допомогою цих методів визначають структур управління, способи взаємодії елементів системи управління, функції, повноваження і форми відповідальності суб'єкта і об'єкта управління.

Об'єктами організаційного впливу виступають як суб'єкт, так і об'єкт управління і частково зовнішнє се­редовище. Організаційний вплив на суб'єкт управління полягає у зміні організації його функціонування, тобто функцій, структури, організації управлінської праці, визначенні чи зміні прав, обов'язків та ін. Звичайно, впливаючи на суб'єкт управління, ми тим самим впливаємо і на об'єкт, оскільки ці дві підсистеми перебувають у нерозривному зв'язку.

Суб'єкт управління здійснює самостійний організа­ційний вплив на об'єкт, встановлюючи режим функціо­нування останнього.

До складу організаційно-стабілізуючих методів уп­равління входять регламентування, нормування й інструктування. Регламентування являє собою досить жорст­кий тип організаційного впливу і полягає у розробці та введенні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання протягом певного, визначеного цими по­ложеннями часу. Можна конкретизувати склад рег­ламентуючих організаційних положень. Це, по-перше, положення загальноорганізаційного характеру, яке встановлює організаційну відокремленість і порядок функціонування соціально-економічної системи в цілому. По-друге, це положення, яке визначає і встановлює внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх завдання, функції, повноваження та ін. По-третє, це типові структури, які визначають основні риси побудови внутрішніх організаційних основ. По-чет­верте, це посадове регламентування, яке здійснюється розробкою штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги до за­міщення їх.

З наукового погляду сукупність регламентів повинна охоплювати усі ланки соціально-економічної системи — від робочих місць, бригад, відділів, секцій, підприємств до верхніх ланок управління. Побудова і функціонування всіх цих ланок повинні регламентуватися спеціальними положеннями про структурні підрозділи і посадовими інструкціями для окремих посад.

Нормування як метод організаційно-стабілізуючого впливу більш м'який спосіб організаційної стабі­лізації і полягає у встановленні нормативів, які є орієн­тиром у діяльності.

Норми і нормативи, що використовуються в практи­ці управління, можна класифікувати так:

за рівнем управління — народногосподарські, загальносистемні і внутрішньовиробничі. Прикладами народно­господарських норм можуть бути ставки вивізного мита, норми оподаткування діяльності підприємств, мінімаль­ний розмір заробітної плати у народному господарстві та ін. До загальносистемних норм і нормативів відносять нормативи створення фондів, норми амортизації примі­щень, обладнання та механізмів, природних втрат това­рів при перевезеннях та зберіганні та ін. Внутрішньовиробничі норми розробляють безпосередньо на підприєм­ствах. Це норми витрати матеріалів, сировини і палива у виробництві, виробітку, нормативи часу на техноло­гічні операції тощо;

за видами — техніко-технологічні, планово-економіч­ні, трудові, фінансово-кредитні, матеріально-постачаль­ницькі, організаційно-управлінські та ін. Техніко-техно­логічні норми регулюють використання сировини, обладнання та допоміжних матеріалів. Група планово-економічних норм охоплює регулювання оплати і стиму­лювання праці, нормування товарних залишків, строки подання статистичної звітності. Трудові норми — це нор­ми виробітку, нормативи чисельності працівників, нор­ми часу для праці і відпочинку, трудового розпорядку тощо. Фінансово-кредитні норми регулюють порядок одержання кредитів та ліквідації заборгованості, ство­рення фондів загального і спеціального призначення, по­рядок віднесення втрат і збитків на результати діяль­ності та ін. Матеріально-постачальницькі норми визна­чають порядок надходження сировини, матеріалів та товарів у підприємства, строки поставки, встановлюють мінімальні обсяги відвантаження тощо. До організацій­но-управлінських норм відносять типові управлінські структури, норми підпорядкування, порядок розробки та прийняття управлінських рішень та ін.;

за строками дії норми поділяють на довго- та корот­кострокові;

за напрямом впливу розрізняють норми впливу на колектив у цілому та на окремих працівників.

Норми і нормативи, що застосовуються в процесі управління, є необхідною, важливою умовою наукової організації управління, оскільки саме на них грунтуєть­ся виконання функцій менеджменту. Тому надзвичайно важливо постійно поліпшувати нормативну базу, розширювати коло нормативних показників, своєчасно пе­реглядати раніше прийняті норми і нормативи, щоб во­ни не стали перепоною на шляху оптимізації управління.

Інструктування - найбільш м'який спосіб ор­ганізаційного впливу і полягає в ознайомленні з умова­ми роботи чи обставинами дорученої" справи, з'ясуванні питань, можливих утруднень, пересторозі від можливим помилок, у порадах щодо виконання певних видів робіт! Інструктування завжди має форму методичної та ін­формаційної допомоги, спрямованої на успішне вико­нання роботи.