Реферат: Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
План:
1) Вступ
2) Юність і зрілість Михайла Грушевського
3) Працюючи у львівському університеті
4) Написання багатотомного видання «Історія України-Руси»
5) На чолі Центральної Ради
6) Роки еміграції
7) Повернення на Україну
8) Висновки
Вступ
Кожний народ має своїх національних героїв, які в найкритичніший момент історії втілюють найкращі його риси, піднімають на боротьбу інших і беруть на себе відповідальність за майбутнє нації, ведучи її за собою. Однією з таких особистостей, без перебільшення, був Михайло Сергійович Грушевський. Тому я хочу розповісти про цю видатну людину, що після себе залишила великий слід в нашій історії.
М.С.Грушевськии (1866—1934) жив і творив українську державність, писав її історію, перебуваючи у самій гущі життя, серед людей і для людей. Він був особистістю, яка не лише мала високі ідейні переконання, а й звичайні людські риси характеру, емоції і пристрасті, честолюбні амбіції, симпатії й антипатії, душевні потрясіння, певні слабкості й болючі помилки. А ще він був людиною своєї епохи — часів гострих соціальних суперечностей і жорстокого національного гніту з боку імперської влади стосовно українського народу і його еліти, до нього особисто як одного з найпомітніших її представників. Він і його сподвижники працювали за надто важких, часто екстремальних, виснажливих умов (наприклад у 1917—1918рр.) «Я був стомлений... — згадував М. Грушевськии, — боявся за свої сили, за свою психічну рівновагу... вертаючи вечором з засідань, звичайно не міг заснути, хіба глибоко в ніч... При тім ми всі жили в безнастанній тривозі, в свідомості можливості якоїсь несподіваної катастрофи: арештів, збройного нападу і под.» У його працях концентрувалися попередні досягнення суспільно-політичної думки українства, уроки віковічного історичного генезису нації, теоретичні передбачення подальших шляхів розвитку українського суспільства, вибір найприйнятніших, найперспективніших варіантів спрямування визвольного руху, його стратегії, форм і методів боротьби, лінії поведінки в конкретних ситуаціях.
В радянські часи, Михайла Грушевського якщо і згадували, то неодмінно з негативнимиярликами. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували буржуазним раціоналістом (хоч він був соціалістом-революціонером), ідеологом і натхненником української контрреволюції (хоч насправді він був одним із вождів української революції та федералістом), ворогом Радянської влади (хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з нею), агентом австро-німецького імперіалізму(хоч він був його непримиренним ворогом), заклятим ворогом українського народу (хоч він залишався його вірним сином до своеї раптової смерті), фальсифікатором історії України (хоч нічого глибшого і достовірнішого за його історичні дослідження на цій царині ми досі не маємо).
ЮНІСТЬ І ЗРІЛІСТЬ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО
Михайло Сергійович Грушевський народився 17 вересня (за староримським стилем) 1866 року в місті Хелм (нині - республіка Польща) в учительській сім'ї.
Згодом його батьки переїхали в Ставрополь, а пізніше поселилися на Кавказі, далеко від України. Там-то малий Михась провів свої дитячі роки.
Проте батьки зуміли в далеких краях прищепити синові любов до України, до її історії, культури, священних традицій. Як писав М. С. Грушевський в «Автобіографії», «під впливом оповідань батька, що заховав тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне українське почуття, піддержуване книжками, тими рідкими поїздками на Україну, що малювалася тому в авреолі далекої «вітчини», і контрастом чужоплемінної й чужомовної «чужини».
Юний Михайло Грушевський захопився історією України ще будучи студентом Тифліської гімназії, де він дуже багато читав, зокрема, історичні праці «Історія Русів», дослідження визначних українських істориків середини XIX ст. Михайла Максимовича, Миколи Костомарова, Аполлона Скальковського та інших відомих дослідників історії, етнографії, літератури й мистецтва. Про все це він пізніше згадував у своїх споминах. Але найбільшою школою для нього став відомий київський журнал «Киевская Старина», в якому друкувалися різні статті і розвідки з історії українського народу. Усе це спонукало молодого Грушевського обирати шлях до поглибленого вивчення історії України.
У1886 році двадцятирічний Михайло Грушевський вже з багатими знаннями поступає на історико-філологічний факультет Київського університету. І тут щаслива доля звела його з видатним українським істориком, археологом, етнографом Володимиром Антоновичем, відомим дослідником і знавцем джерел з історії України. Михайло Грушевський, з головою пірнувши в історичну літературу, став його улюбленим учнем і саме під його впливом починає перші спроби наукового дослідження з історії України. Однією з перших наукових тем М.Грушевського була «Южнорусские господарские замки в І половине XVI века», яка власне й засвідчила про появу нового перспективного вченого з історії України.
Наступна праця Грушевського, над якою він працював ще студентом університету, стосувалася історії Київської землі і княжих часів, її завершив у 1890 році, коли успішно кінчав свої університетські студії. Ця розвідка дещо пізніше була надрукована.
Дослідницькі нахили студента, йото постійний інтерес до історії України привернули увагу видатного історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом М. Грушевський написав чимало коротких статей, оглядів, есе. Вінцем його наукових пошуків студентського періоду стала перша глибока наукова розвідка «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», за яку автор одержав золоту медаль.
По закінченні університетського курсу талановитого молодого дослідника залишають при кафедрі російської історії. Прихід Грушевського в науку збігся з кампанією жорстокого переслідування всього українського в царській Росії. Згодом вчений писав про ті часи: «...по числу письменних Росія стоїть на однім з останніх місць поміж іншими краями. А між різними краями Росії Україна також належить до гірших, найменьше освічених».
Значно сприятливішими були умови для національного відродження на західноукраїнських землях. Прагнучи утримати під своєю короною клаптикову імперію, цісарський уряд Австро-Угорщини, на відміну від царизму, певною мірою сприяв послабленню національних утисків. Отож самє Галичина стає центром тяжіння усіх націоиально-свідомих сил. Там створюються вогнища відродження української культури. Величезну роботу в цьому напрямі проводить Іван Франко. Саме навколо нього гуртуються найкращі сили української інтелігенції.
Крім університетської кафедральної роботи, Михайло Грушевський постійно працює у бібліотеках і архівах, збирає історичні матеріали, формує свою бібліотеку, стає зрілим дослідником. У цьому ж часі він розробляє нову тему «Барське староство» (що на Поділлі), завершує її і захищає як магістерську дисертацію в 1894 році. Поступово в київських наукових колах ім'я Михайла Грушевського стає досить відомим.
Працюючи у львівському університеті
Маючи зв'язки із представниками львівських істориків, професор Антонович радить магістру Михайлу Грушевському виїхати до Львова, де, за рекомендацією свого наставника, він очолив у 1894 році кафедру «всесвітньої історії з спеціальним оглядом та історії Східної Європи» у Львівському університеті.
У Львові молодий Михайло Грушевський розпочав свою бурхливу науково-педагогічну діяльність і протягом двадцяти років успішно працював як в університеті, так і в Науковому товаристві імені Т. Шевченка. І тут, в столиці Галичини, старовинному Львові, прийшло до вченого визнання і слава великого дослідника історії України.
Два крила, два напрями стали основними в роботі Михайла Грушевського на Львівському науковому олімпі. Чітко вироблена організація праці вченого давала рік у рік свої плоди. Постійна робота в бібліотеках і архівах заповнювала теки вченого джерелами, а викладаня предмету, надто під час семінарських занять, додавало йому снаги. У своїй автобіографії професор Грушевський писав, як в університеті викладав і вів семінарські заняття, щоб «впровадити здібних слухачів в самостійні наукові заняття», а то і вів «приватні наукові заняття поза університетом», готував своїх учнів до самостійної наукової роботи і кращі їх реферати друкував у «Записках» НТШ.
Так поступово створювалася Львівська школа професора Михайла Грушевського. На очах вчителя зростав рівень підготовки його учнів-студентів, спочаткувони під проводом професора відчитували виявлені ними документи й інтерпретували їх, обговорювали праці інших дослідників, проводили корисні дискусії з тих чи інших проблем історії України, ставали зрілими науковцями. Як згадував Грушевський. частина цих учнів після закінчення університету йшла в «глуху провінцію», а деякі з них «полишали значний слід в науковій роботі».Своїми перспективними учнями академік називає когорту вчених, які пізніше успішно працювали над історією України.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--