Реферат: Міське комунальне господарство

Однією з головних умов безпеки української держави є її енергетична незалежність. Але ми досі не маємо цілісної, системно-стратегічно узгодженої концепції розвитку енергетики, зокрема електроенергетики, поточні та перспективні проблеми якої групуються у два основних пакети: організація діяльності та технологічне забезпечення.

Головними завданнями цієї фундаментальної галузі народного господарства є необхідність задовольнити енергетичні проблеми суспільства за умов гострого дефіциту відповідних ресурсів, запровадити ефективні заходи енергозаощадження, забезпечити надійне енергопостачання промисловості, аграрного комплексу та побуту.

Засобами виконання цих завдань мають стати: створення нової державно-регіональної системи стратегічно та поточного керування електроенергетикою; введення реальних цін на паливно-енергетичні ресурси (корисні копалини), енергоносії та електроенергію, що відображали б також і екологічну складову її вартості; ліквідація державного дотування будь яких споживачів електричної енергії; запровадження жорсткої фінансової відповідальності за нормативні перевитрати електроенергії: відновлення на сучасному технологічному рівні вітчизняного енерго та приладомашинобудування; змушення підприємств колишнього військово-промислового комплексу до виробництва високоефективного, конкурентоспроможного енергетичного та електротехнічного устаткування.

На базі обласних електропостачальних компаній доцільно створити державно-регіональні холдинги. Які б прислужили б у справі організації на теренах областей України самоврядних енергоекономічних територій (СЕЕТ) – ареалів вже не точкового, а просторового економічного зростання. Напрямки діяльності СЕЕТ мають визначатися вимогами розвитку не тільки енергетичних об'єктів, а й галузей машинобудування, будівельної індустрії, харчової та легкої промисловості. Бо наявність необхідних коштів на потреби енергетичного виробництва, виконання заходів, спрямованих на забезпечення високого рівня безпеки об'ємних електростанцій, на модернізацію теплових станцій, реконструкцію електричних мереж, будівництво малих, екологічно досконалих об'єктів енергетики, запровадження енергоощадних технологій залежить, окрім іншого, і від результатів функціонування усіх сфер народного господарства.

Окремому міністерству атомної енергетики доцільно підпорядкувати діючі атомні станції, сектор будівництва нових атомних теплоелектроцентралей, об'єднання виробничих підприємств атомно-енергетичного циклу, низку науково-дослідних установ прикладного спрямування, мати відповідний кадровий потенціал. Перед нами стоять завдання створити повний та безпечний паливно-ядерний цикли на новому науково-технічному рівні. атомна енергетика має стати взірцем для інших галузей у справі збереження достатньої екологічно-технічної культури виробництва, фахової підготовки своїх працівників на найвищому рівні їх компетентності, дисципліни, відповідальності, розуміння можливих причин та наслідків аварійних аварійних ситуацій.

Для успішного розв'язання проблеми енергозабезпечення і збереження довкілля необхідні застосування нових (нетрадиційних) і поновлюваних джерел енергії (НПДС). Провідну роль у сфері генерування електроенергії відводять вітроенергетиці, а у сфері тепло забезпечення – використанню енергії сонячного випромінювання. В Україні робота по промисловому та комерційному використанню НПДЕ розпочалася, але вона дуже гальмується незадовільним станом економіки держави, дефіцитом коштів.

В галузевій програмі впровадження НДПЕ необхідно передбачати розвиток і промислове впровадження техніки і технологій використання вітрової, сонячної і геотермальної енергії, гідроенергії малих річок; регенерації енергії з теплових відходів промисловості та вилучення її з навколишнього природного середовища за допомогою теплових насосів та теплової енергії, використання альтернативних і місцевих видів палива для комбінованого виробництва тепла та електричної енергії.

У зв'язку з обмеженістю світових запасів мінерального палива вчені і технологи продовжують працювати над поліпшенням параметрів енергоблоків в ТЕС, підвищенню їх ККД, що дає змогу більш економно витрачати паливо. Так, значна економія палива сприяє збільшенню одиночної потужності енергоблоків. Нині ККД досяг своєї межі близько 40%, але можливе подальше його збільшення (до 60%) за рахунок впровадження перспективних магнітогідродинамічних генераторів.

Останнім часом починають дедалі ширше розробляти технології одержання пального з органічних речовин, які продукуються рослинами (цукрова тростина, ріпакова олія).

І все ж основними напрямками подальшого розвитку енергетики є енергозбереження та впровадження нових технологій, що потребують менших затрат енергії, більшого використання вітрової енергії, енергії морів і океанів, енергії сонця, енергії внутрішнього тепла землі, немарнотратного ставлення до енергетичних і матеріальних ресурсів нашої країни.

3. Комплексна зелена зона міста.

Поняття зеленої зони міста єдиної системи міських та заміських зелених насаджень пов'язано з тенденцією урбанізації, яка виникла на противагу некерованій урбанізації природних комплектів та погіршенню навколишнього середовища. Тільки гармонійне поєднання штучних і природних комплексів міського ландшафту може забезпечити екологічну, функціональну й естетичну якість життєвого середовища.

Загальна площа території комплексної зеленої зони в розрахунку на міського жителя становить приблизно від 1000 (для малих міст і селищ міського типу) до 2200 м² (для великих міст). Площа території і межі комплексної зеленої зони уточнюються в кожному конкретному випадку залежно від природного району, характеру розташування й особливостей розвитку населених місць у групових системах, меж землекористування, наявності та розташування існуючих зелених масивів, водоймищ, які потребують окультурення, й інших умов. Формування комплексної зеленої зони міста тісно пов'язане з вирішенням багатьох містобудівних, архітектурних, культурно-освітніх, інженерно-технічних, біологічних, агротехнічних, економічних та інших питань.

Створення зеленої зони міста, як цілісної системи озеленення і обводнення міста чи міської агломерації вимагає вивчення її ландшафтної, екологічної та функціональної структури. Ландшафтний підхід до дослідження міста як єдиного архітектурно-ландшафтного комплексу дає змогу виділити на території міста і приміської зони кілька типів ландшафтів.

Урбанізовані , які визначають основні риси міста. вони складаються з житлових і промислових забудов, транспортних комунікацій і зелених масивів, значна частина яких набула вигляду садово-паркових ландшафтів.

Індустріальна промисловість з вираженим силуетом, які займають значні території, це ландшафти Донецька, Кривого Рогу.

Комунікаційні стрічкові – антропогенні утворення, представлені не лише стрічками залізниці чи автомобільної дороги, а й прилеглими до них придорожніми смугами. Останнім часом до цього типу ландшафтів ставлять вимоги рекреаційного характеру – підсиленням мальовничості шляхом реконструкції монотонних рядових снігозахисних насаджень, розкриття цікавих перспектив сусідніх сільськогосподарських пейзажів і навпаки, приховування нецікавих картин чи будівель, які псують пейзаж.

Девастовані з'являються як результат гірничодобувної та іншої господарської діяльності, яка призводить до зняття рослинного покриву, ґрунту і утворення кар'єрів з оголеною гірською породою. Згідно з природоохоронним законодавством вони підлягають повній рекультивації з наступним використанням земель для лісового та сільського господарства, або для створення рекреаційних об'єктів.

До агрокультурних належать ландшафти сільських поселень (приміські села, хутори), промислових зон колгоспників та радгоспів, пасовищ, лук і садів.

Лісогосподарські ландшафти представлені приміськими лісогосподарськими угіддями. Наслідок розширення рекреаційних функцій лісогосподарські ландшафти все частіше набувають вигляду рекреаційних.

Гідроморфні ландшафти – водні простори, які мають різноманітне функціональне призначення. Декоративні якості водоймищ відіграють важливу роль у формуванні рекреаційних зон, визначають архітектурно-просторову організацію лісо- та лугопарків.

Рекреаційні – новий тип ландшафтів, що виник у процесі освоєння лісогосподарських, гідроморфних, сіль господарських та девастованих для відпочинку міського населення. У місцях масового організованого відпочинку вони мають виразний характер, який формується прийомами рекреаційної архітектури. Індивідуальний неорганізований відпочинок, особливо з використанням автомобіля, створює загрозу для природи, рекреаційної діяльності, як джерело шуму, забруднення середовища і пошкодження ґрунту.

Усі перелічені ландшафти взаємопов'язуються через посередництво комплексного ландшафтного планування, яке передбачає тісне співробітництво всіх галузей господарства, що беруть участь у землекористуванні і організації території.

В межах зеленої зони за рівнем негативного впливу міських факторів середовища можна виділити 4 ландшафтно-екологічних пояси. Перший – приміські ліси зовнішнього кільця зеленої зони, не піддані помітному антропогенному впливу. В них майже не порушена лісова обстановка і вони є своєрідним еталоном. Другий – лісопаркові та паркові насадження, зелені масиви обмежуваного користування і спеціального призначення, умови зростання у яких відповідають життєвим проблемам рослин. Третій – міські сквери, бульвари, внутришньоквартальні насадження, зелені смуги вздовж вулиць, що характеризуються задовільними життєвими умовами. Четвертий - насадження на вулицях та площах житлової забудови з інтенсивним транспортним рухом, на території промислових підприємств – забруднювачів повітря, які знаходяться в умовах сильного екологічного пресу.

Виходячи з рівня витривалості дерев і кущів у несприятливих міських умовах, умовно виділяють 3 групи рослин (найбільше – і середньо чутливі, витривалі), які рекомендуються для висаджування у відповідних екологічних поясах. Найбільш чутливі до поганих умов зростання рекомендують висаджувати у першому або в другому екологічному поясі (ялина, європейська, Енгельмана, сибірська, всі види ялиці, бук європейський, клен, явір).

Рослини середньої чутливості (біота, ялина колюча, модрина європейська, туя західна, в'яз гладенький, дуб звичайний, всі види горіха, липи) слід висаджувати у третьому екологічному поясі. Витривалі рослини (айлант високий, акація біла, гледичія три колючкова, дуб звичайний, шипшина зморшувана, свидина) доцільно висаджувати у четвертому екологічному поясі.

Комплексна зелена зона міста складається з ядра (територія міської забудови) і зовнішньої зони. Розподіл її території за функціональними призначеннями та складовими структурними елементами проводиться по стандартній номенклатурі. В ядрі виділяють мікрорайони, квартали; зелені насадження, в тому числі загального користування і спеціального призначення; вулиці, дороги і площі; промислові території. Зовнішня зона включає: позаміську забудову і промислові території; курорти і місця відпочинку (заклади відпочинку, лікування, туризму, спортивні комплекси, пляжі, дачні поселення); дороги (залізничні, автомобільні); лісові масиви (приміські ліси, лісопарки, лісозахисні лісові масиви, залісені угіддя, полезахисні та інші лісосмуги); сади і виноградники приміських господарств, колективні сади робітників та службовців, розсадники; не озеленені території (сільськогосподарські землі та інші землі); водоймища.

За функціональним призначенням зелені насадження поділяють на 3 групи: загального користування – загальноміські парки культури та відпочинку, районні парки (парки планувальних та адміністративних районів міста), міські сади, сади житлових районів і мікрорайонів. бульвари, у тому числі на набережних лісопарки; обмеженого користування – зелені насадження на жилих територіях мікрорайонів і районів, на ділянках дитячих садків, шкіл, спортивних комплексів, закладів охорони здоров'я, культурно-освітніх, адміністративних та інших, вузів, технікумів, ПТУ, промислових підприємств і складів; спеціального призначення – насадження на міських вулицях і магістралях, територіях кладовищ, розсадників, квітникарських господарств, тощо.

Як архітектурно-планувальна структура міста, так і система зелених насаджень повинні сприяти створенню оптимальних умов для праці та відпочинку населення. Система озеленення пов'язується з організацією обслуговування населення. Так, група жилих будинків із закладами побутового обслуговування включає первісний елемент озеленення – сад житлової групи. Мікрорайон, який охоплює кілька житлових груп, має свій мікрорайонний сад (другий елемент системи озеленення). Третім елементом, який входить у житловий район, є сад цього району. У великих містах адміністративні райони створюють районні парки. Четверта сходинка в системі міського озеленення – загальноміський парк із загальноміським спортивним комплексом. Загальноміським формуванням є також лісопарк. Ступінчастість системи озеленення залежить від величини міста і може бути спрощена.

Принципи підбору рослин і прийоми оформлення зелених насаджень значною мірою залежать від типу садово-паркового ландшафту.