Реферат: Місце і роль права і системі соціальних норм поняття системи права як внутрішньої його організа

• адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'­єктів, що підпадають під таку ситуацію;

• діють у часі та просторі неперервно;

• чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акта виступає зов­нішньою формою норми права і нормативно-право­вого припису як цільного, логічно завершеного дер­жавно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли структурні елементи норми права відображено в статті .чакону. Проте здебільшо­го в статті викладаються не всі елементи норми пра­ва. Залежно від цього розрізняють прямий, поси­лальний чи бланкетний (відсильний) способи викла­дення норми в статті.

Прямий спосіб застосовується тоді, коли всі еле­менти норми права містяться в статті нормативно-правового акта; посилальний — коли робиться поси­лання на іншу статтю чи статті; бланкетний (від­сильний) — коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права мас внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санк­цію.

Гіпотеза — частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необ­хідно здійснювати правило, що міститься в диспо­зиції.

Диспозиція — частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто само пра­вило поведінки.

Санкція -така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості й складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту — на абсолютно чи відносно визначені.

Правові норми можна групувати залежно від підстав у різні види. Залежно від суб'єктів, щоприйняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчи­ми, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колектива­ми, населенням.

3. Загальна характеристика основних галузей права України.

Залежно від галузі права розрізняють конститу­ційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримі­нальні та інші правові норми; за характером диспозиції зобов'язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції — імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні — матеріальні та процесуальні (процедур­ні); за терміном дії в часі — такі, що діють постійно і тимчасово; за терміном дії у просторі — загально­державні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, — загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб'єк­тів). Можна розглядати й інші підстави для класифі­кації норм права.

Трудове право - право система правових норм, які регулюють трудові відносний, що виникають у процесі праці, без якої не може існувати жодне суспільство.

Цивільне право сукупність правових норм, які регулюють майнові, товарно-грошові та деякі інші підносний, пов'язані чи не пов'язані з майновими, а також особисті немайнові відносини, засновані на рівності учасників цих відносин.

Шлюбно-сімейне право — система правових норм, які регулюють правовідносини шлюбу, сім'ї, усиновлення опіки і піклування та реєстрації актів грома­дянського стану.

Житлове право в Україні регулює специфічний вид суспільних відносин, які виникають у сфері за­доволення людиною та громадянином природної потреби в житлі.

Екологічне право — система правових норм, які регулюють суспільні відносини між людьми у сфері використання та охорони навколишнього природно­го середовища.

Підприємницькеправо система правових норм, які регулюють суспільні підносний у сфері підпри­ємництва, тобто самостійної, ініціативної, система­тичної на власний ризик діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і торгів­лі к метою одержання прибутку.

Кримінальне право — система кримінальних норм, установлених законодавчим органом, що ви­значають основи і принципи кримінальної відпові­дальності, встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами, які вид і міра покарання мо­жуть застосовуватися до особи, котра скоїла злочин.

Земельне право — система правових норм, які регулюють правовідносини у сфері володіння, розпорядження й користування землею, визначають землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, землі природооздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового і водного фондів, землі запасу.

Юридичний процес — система взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених держав­них органів, посадових осіб, а також визначення Ін­ших суб'єктів, що виражається vздійсненні опера­цій для вирішення юридичних справ, які спричиня­ють відповідні юридичні наслідки (документи чи рішення) і регулюються процедурно-процесуальни­ми нормами,

Конституційне процесуальне право — система правових норм, які регулюють порядок проведення конституційного провадження, ухвалення та вико­нання рішень і висновків Конституційного Суду Ук­раїни,

Адміністративне процесуальне право — система адміністративних процесуальних норм, які регулю­ють порядок реалізації норм адміністративного права.

Кримінально процесуальне право — система кримінально-процесуальних норм, які регулюють поря­док порушення кримінальних справ, проведення щодо них дізнання і попереднього слідства, судового розгляду, винесення вироків та інших судових рішень, організації їх виконання.

Цивільно-процесуальне право — система цивіль­но-процесуальних норм, які регулюють порядок су­дові по розгляду і винесення рішень у цивільних, трудових, шлюбно-сімейних, житлових, земельних тaдеяких інших справах та організація виконання ухвалених рішень.

Арбітражне процесуальне право — система арбітражно-процесуальних норм, які регулюють порядок застосування норм господарського права та визнання суб'єктів господарської діяльності банкрутами.

Висновок

Для будь-якої держави право функціонує як єдина юридично цільна, внутрішньо узгоджена система загальнообов’язкових правил поведінки.

Право можна однаковою мірою застосовуватись до різних людей, бути однаковим за масштабом їхнього можливого і належного поводження і розвитку відносин між ними.