Реферат: Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю

Злочини міжнародного характеру в юридичній літературі називаються неоднаково: “міжнародні кримінальні злочини”, “кримінальні злочини міжнародного характеру”, “конвенційні злочини” і т.д.

Деякі із злочинів міжнародного характеру ще раніше аналізувались ученими як міжнародні, інші з’явилися тільки останнім часом, окремі модифікувалися, набули нових ознак.

Характерним для цих злочинів є те, що вони посягають на міждержавні інтереси, тобто мають міжнародний характер. Очевидним є те, що проти злочинів міжнародного характеру жодна держава світу не може самостійно вести боротьбу в силу особливостей цих протиправних діянь, що вчиняються на території різних країн. У багатьох випадках держави вже досягли згоди щодо співпраці у боротьбі зі злочинами міжнародного характеру шляхом укладення відповідних міжнародно-правових договорів.

Важливим для дослідження питання боротьби зі злочинами міжнародного характеру є визначення поняття злочинів цього виду.

Детально та обґрунтовано визначив цю групу злочинів І.І. Карпець. На його думку, це - діяння, передбачені міжнародними угодами (конвенціями), що не відносяться до злочинів проти людства, але посягають на нормальні відносини між державами, завдають шкоду мирному співробітництву в різних галузях суспільних відносин (економічних, соціально-культурних, майнових і т.п.), а також організаціям і громадянам, карані або згідно норм, встановлених у міжнародних угодах (конвенціях), ратифікованих в установленому порядку, або згідно норм національного кримінального законодавства згідно з цими угодами.

Доречно звернути увагу на деякі особливості злочинів, що розглядаються:

По-перше, відповідальність за злочини міжнародного характеру несуть фізичні особи.

По-друге, об’єктом злочинного посягання в даному випадку виступають нормальні відносини, міждержавне співробітництво, права людини та інші загальнолюдські цінності.

По-третє, кримінальна відповідальність за ці злочини міжнародного характеру настає за національними нормами кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства.

Треба зауважити, що за своїм характером, ступенем небезпеки і змістом злочини міжнародного характеру є неоднорідними. Цим пояснюється наявність різних підходів до переліку та класифікації таких діянь.

Однією з перших найбільш повно дослідила злочини, що посягають на міжнародний правопорядок, і щодо яких на той час були укладені міжнародні угоди між державами, Л.Н. Галенська.

До таких злочинів вона віднесла: рабство, работоргівлю, інститути і звичаї, подібні їм; торгівлю жінками і дітьми; фальшування монет; розповсюдження порнографічних видань; незаконну торгівлю і вживання наркотиків; “піратське” радіомовлення; піратство; розрив чи пошкодження підводного кабелю; зіткнення морських суден і ненадання допомоги на морі; злочини, що вчиняються на борту повітряного судна.

Дещо пізніше І.І. Карпець систематизував та виділив чотири групи злочинів міжнародного характеру.

Перша – злочини, що завдають шкоди мирному співробітництву і нормальному здійсненню міждержавних відносин. До них автор відносить тероризм і близькі до цього злочину склади, такі, як захоплення літаків, незаконну радіотрансляцію тощо.

Друга група – це злочини, що завдають шкоди міжнародному економічному і соціально-культурному розвитку. До них віднесені злочини, що завдають шкоду навколишньому середовищу, злочини проти національно-культурної спадщини народів у найрізноманітніших формах, контрабанду і нелегальну еміграцію, розповсюдження і торгівлю наркотиками, підробку грошей і цінних паперів та деякі інші.

Третя група – це злочини, що завдають шкоди особі, приватній, державній власності і моральним цінностям. До них можна віднести торгівлю людьми, піратство, розповсюдження порнографії і деякі інші злочини, щодо яких є міжнародні конвенції і угоди.

Четверта – інші злочини міжнародного характеру. До них можна віднести злочини, вчинені на борту повітряного судна, розрив чи пошкодження підводного кабелю, зіткнення морських суден і ненадання допомоги на морі.

Останнім часом перелік злочинів міжнародного характеру поповнюється.

Державами світу укладені угоди, об’єктом яких стали міждержавні відносини щодо визначення деяких протиправних діянь як злочинів міжнародного характеру. Держави співпрацюють у запобіганні таких діянь і покаранні за їх вчинення. Подібні угоди отримали широке поширення після першої світової війни, але більшість із них укладено після другої світової війни. Важливо втілювати в життя вже прийняті міжнародно-правові норми в цій галузі та проводити імплементацію основних положень таких міжнародно-правових документів у вітчизняне законодавство України.

Україна, виконуючи свої міжнародні зобов’язання в галузі кримінального права, внесла суттєві зміни і доповнення до Кримінального кодексу, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року.

Вперше до вітчизняного Кримінального кодексу було включено спеціальний розділ “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку”. Серед них визначені склади таких міжнародних злочинів як пропаганда війни (ст. 436), планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437), порушення законів та звичаїв війни (ст. 436), застосування зброї масового знищення (ст. 439), розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440), екоцид (ст. 441), геноцид (ст. 442) та деякі інші.

2. Співробітництво держав у галузі боротьби з міжнародним тероризмом, із незаконним захопленням цивільних повітряних суден, незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (характеристика міжнародних конвенцій, що регулюють відносини у цій сфері)

Перед загрозою зростання масштабів тероризму та дедалі небезпечніших засобів і методів, що до них вдаються терористи, особливого значення набуває співробітництво держав у боротьбі з ним.

В результаті спільних зусиль державам вдалося укласти низку міжнародних угод, у яких дається юридичне визначення деяких видів тероризму і передбачаються заходи боротьби з ними.

Однією з перших була укладена 29 квітня 1958 року багатостороння Женевська конвенція про відкрите море, яка містила ряд статей про боротьбу з тероризмом у відкритому морі — піратством.

Гаазька конвенція (16 грудня 1970 року) про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден і Монреальська конвенція (23 вересня 1971 року) про боротьбу з незаконними діями, спрямованими проти цивільної авіації, регламентують співробітництво держав у боротьбі проти терористичних актів, що загрожують одному з найвразливіших засобів пересування.

Відповідно до Гаазької Конвенції будь-яка особа|обличчя,лице| на борту повітряного судна, що знаходиться|перебуває| у польоті, яка:

незаконно, шляхом насильства або загрози|погрози| застосування|вживання| насильства або шляхом будь-якої іншої форми залякування захоплює|захвачує| це повітряне судно, або здійснює над ним контроль, або намагається|пробує| зробити|вчинити| будь-яку таку дію, або є|з'являється,являється| співучасником особи|обличчя,лиця|, яка здійснює|скоює,чинить| або намагається|пробує| вчинити|вчинити| будь-яку таку дію скоює злочин.

Кожна договірна Держава зобов'язується|зобов'язав| застосовувати у відношенні|ставленні| такого злочину суворі заходи покарання|наказання|.

Кожна договірна Держава вживає такі заходи, які можуть виявитися необхідними, щоб встановити свою юрисдикцію над таким злочином і будь-якими іншими актами насильства відносно пасажирів або екіпажа, здійснених злочинцем у зв'язку з таким злочином, в наступних|слідуючих| випадках: