Ясна річ, невід'ємною умовою дієздатності та ефективності методів переконання є розуміння громадянами цілей та завдань держави на конкретному етапі, відповідність національних інтересів держави конкретним особистим соціальним інтересам та потребам, активна участь громадян у відстоюванні та забезпеченні національних інтересів. Результатом застосування методів переконання повинно бути добровільне виконання об'єктом управління правових норм та приписів, що виражають волю суб'єкта. Правильне застосування методів переконання забезпечує високий рівень правосвідомості громадян [3, с. 42].

Практичне застосування цього методу в сфері інформаційної безпеки є багатоваріантним. Наприклад, забезпечення режимів доступу до інформації багато в чому залежить саме від переконання. Так, дуже часто дослідники пов'язують причини витоку таємної і конфіденційної інформації безпосередньо з особистими якостями осіб, які відповідають за збереження та нерозповсюдження цієї інформації. Згідно з опитуваннями, проведеними на російських режимних об'єктах, 35% опитаних виправдовують скоєні порушення режиму таємності незнанням норм режиму таємності, 59% - непередбачуваністю деяких обставин (економічні, виробничі і фінансові труднощі виробництва), які вплинули на невиконання вимог режиму таємності, 61 % — недосвідченістю і невмінням працювати з документами та виробами, що мають гриф «таємно» або «комерційна таємниця».

Застосування державного примусу є більш актуальним в аспектах відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері, фізичного захисту об'єктів інформаційної інфраструктури і носіїв інформації з обмеженим доступом.

Певні аспекти інформаційної безпеки є широким полем для застосування методу заохочення. Окрім суто внутрішньоапаратного застосування з метою заохочення співробітників або посадових осіб, величезне значення має зовнішній напрямок. Цей зовнішній напрямок полягає у заохоченні діяльності фізичних та юридичних осіб, результатом якої є поліпшення параметрів і характеристик інформаційних відносин в Україні. В цьому напрямку заохочення може здійснюватись двома шляхами [4, с. 36].

По-перше, це прийняття індивідуальних актів та заходів, наприклад, різного роду державні премії, нагороди та інші заохочувальні заходи діячам науки, освіти та мистецтва, які є основними «виробниками» високоякісної інформаційної продукції, працівникам інформаційних галузей промисловості та засобів ЗМІ.

По-друге, це створення пільгових умов для різного роду прибуткової і неприбуткової діяльності в галузі інформації, освіти, науки, культури, які б заохочували розвиток необхідних українському суспільству напрямків. Це, зокрема, податкові і тарифні пільги, спрощення адміністративних процедур і дерегуляція відповідних видів підприємницької та громадської діяльності тощо.

Таким чином, ми підходимо до другого важливого пункту, який саме і обумовлюється потенціалом демократичного суспільства у вирішенні питань інформаційної безпеки. Це стосується не лише контролю над владою через політичні механізми, а й звичайної діяльності великої кількості недержавних суб'єктів, від яких залежать умови інформаційних процесів в Україні. Це і підприємці, і працівники освіти, науки, культури, і політичні та громадські рухи тощо. Але ефективна діяльність недержавного сектора можлива лише за умови демократичної системи влади в державі. Тому дотримання демократичних принципів вимагає від держави переважно застосовувати опосередковані економічні методи регулювання інформаційної сфери, допускаючи безпосереднє адміністративне втручання лише в окремих випадках.

І, нарешті, третьою вимогою є задекларований принцип адекватності способів і методів захисту інформаційної безпеки конкретним загрозам. Цей принцип так само виступає стримуючим фактором можливих утисків демократичних принципів та громадянських свобод під приводом захисту інформаційної безпеки. Дотримання принципу адекватності насамперед вимагає чіткого законодавчого визначення критеріїв і видів загроз інформаційній безпеці України, можливих дій у відповідь [5, с. 60].

Список використаних джерел

1. Антипов К.В., Баженов Ю.К. Паблик рилейшнз. — М.: Издательский Дом "Дашков и Ко", 2002. — 146с.

2. Богданов Е.Н., Зазыкин В.Г. Психологические основы „Паблик рилейшнз”. — СПб. : Питер, 2003. — 204с.

3. Буари Ф.А. Паблик рилейшнз или стратегия доверия. — М.: Консалтинговая группа "Имидж-Контакт", 2001. — 178 с.

4. Грин Э. Креативность в паблик рилейшнз. — СПб.: Издательский Дом "Нева", 2003. — 222 с.

5. Джефкинс Ф., Ядин Д. Паблик рилейшнз. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. — 400с.