Реферат: Мовний світ давньої української літератури
Де ж такий чудовий, пишний град?
Сам ти град, коли в душі є сад,
Святому духу храм і град.
Як бачимо, в останніх рядках вірша сконцентровано цілий комплекс гуманістичних ідей, окрилених вірою філософа в людину, в те, що кожен у змозі подолати шлях морального очищення, духовного поступу. Тут прочитується і дума Сковороди про милосердя людське, всепрощенство, доброту, брак якої нині призвів до глибокої моральної кризи. Отож і цей твір Григорія Сковороди сьогодні живе новим життям, варто лише вчитатися і вдуматися в безсмертні рядки. Важливо осмислити суть ідеалу українського Сократа, для якого щастя полягало не в чинах, не в почестях та славі, а в «сродній» праці, в єднанні з природою, у здатності відчувати її і жити за її мудрими законами у щирій дружбі. Єднала міцна і вірна дружба Сковороду та його учня Ковалинського. Вам цікаво буде знати, що у Сковороди був саме такий друг та учень Михайло Ковалинський (родом з Меджибожа, що на Хмельниччині), як у Льва Толстого – Чертков. Ковалинський написав життєпис свого вчителя та епітафію, яка, за спостереженням Д.Багалія, «вірно малює духовну особу українського філософа та те, який він схожий до Л. М. Толстого». Про нього мовлено: ревнитель истины, духовный Богочтец И словом, и умом, и жизнию мудрец, Любитель простоты, и от сует свободы Без лести друг простой, доволен всем всегда, Достиг наверх наук, постигши дух природы, Достойный для сердец пример Сковорода. Улюблена справа – чи не найперша умова щастя людського. Така думка переважає і в філософських, і в байкарських, і в поетичних, і в педагогічних творах Сковороди.
Нагадаємо, що своєю поетичною спадщиною Сковорода започаткував силабо-тонічне віршування, один з перших в українській поезії він широко запровадив чоловічі рими (скажімо, у пісні 10-й вжито лише чоловічі рими: права – голова, косо – волосов), звернувся до рим неточних (воззвавый – славы, звъря – мира).
Чистий можеш буть собою,
То нащо тобі броня
І шолом над головою?
Не потрібна і війна.
Непорочність — ось тобі броня,
А невинність — крем'яна стіна.
Щит, меч і шолом —
буде тобі Бог .
У побуті Григорій Сковорода, як свідчили його сучасники, вживав розмовну українську лексику. А в творах же його, як ми переконались, він користувався традиційною книжною мовою, яка на той час представляла собою суміш українських, російських, старослов'янських та інших мовних елементів. За життя автора твори його були відомі досить обмеженому колу читачів, бо ж залишались у рукописах та списках. Щоправда, ряд пісень увійшов до репертуару лірників, а численні списки його творів ходили не тільки по Україні, а й – Румунії, Чехії, Словаччині, Росії. Лише в 1894 р. Д.Багалій здійснив перше наукове видання творчого доробку Г.Сковороди. Царизм забороняв твори українського поета і філософа.
Завважимо, що в літературі XIX - XX ст. розвивається традиція алегоричного переосмислення біблійних мотивів, образів, тем та прямої обробки біблійних текстів. Активніше переосмислено біблійну образність у творах поетичних, з якими ви, певна річ, ознайомились, коли в школі вивчали творчий доробок І.Франка, Т.Шевченка, П.Куліша, Лесі Українки, П.Тичини, І.Драча. Рідкісним є звернення до біблійних мотивів у творах прозових (наприклад, «Авірон» Г.Хоткевича, «Останній пророк» Л.Мосендза), драматичних («Ціна крові» С.Черкасенка) чи художньо-публіцистичних («Перебудова Вавилонської вежі» Є.Сверстюка, «Молитва до мови» К.Мотрич). Біблійні образи багато років поспіль стали органічною ознакою художнього мислення. Можна ствердно сказати, що на всіх етапах розвитку літератури митці слова постійно зверталися до Книги Книг, яка є джерелом істини, авторитетним суддею, духовним Всесвітом.
Матеріал сьогоднішньої розмови поставить перед вами безліч запитань. Передовсім треба сказати, що слово Біблія у перекладі з грецької означає книга. У стародавньому фінікійському місті Бібліосі уперше в історії нашої цивілізації навчилися із стебел папірусу виготовляти матеріал, на якому можна було писати. Написане на кількох папірусах зшивалося — так власне і з'явився прообраз сучасної книги.
В Україні Біблія вперше появилась у IX ст., в часи раннього християнства.
Біблію вперше перекладено 1499 р. новгородським архімандритом Геннадієм. Спробу перекласти Біблію українською мовою в середині ХІХ ст. здійснював П.Морачевський. Одначе перший переклад повної Біблії українською мовою здійснили П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, І. Пулюй у 1903 р. (Відень).
Не тільки тому, що Біблія є збірником древніх текстів, а й тому, що це священне писання найпоширенішої релігії сучасності, яке називають також Словом Божим, Одкровенням, Книгою Спасіння, - через те її називають Книгою Книг.
Найдавніші Євангелія появилося в Руси-Україні – це Архангельське, Мстиславове, Турівське, Галицьке Євангелія. А ось Пересопницьке Євангеліє (1656—1561) називають Першокнигою – це зразок мистецтва рукописної книги.
В Русі найдавніші Апостоли датуються 1195 і 1220 pp. У 1517-1519 pp. Франциск Скорина надрукував біблійні книги, а на основі Біблії Ф.Скорини Лука з Тернополя створив власний біблійний кодекс (1569). У 1581 р. в Україні виходить Острозька Біблія завдяки роботі Острозького вченого гуртка, очолюваного Герасимом Смотрицьким.
Відомий письменник ХVІІ ст. Г.Сковорода цікавився історією про блудного сина, бо й сам провів своє життя в мандрах. Звернімося хоча б до його байки «Про безногого і сліпого» із «Розмови п'яти подорожніх про істинне щастя в житті», щоб переконатись, наскільки оригінальною є переробка первісного сюжету: в мандри вирушає не один, а два сини. Тяжко покалічені життєвими пригодами, вони рятують один одного: сліпий бере на плечі безногого і обидва сини повертаються в обійми свого батька. Найбільшу ж кількість розробок цього сюжету в українській літературі залишив Т.Шевченко, у якого тема відходу з рідного краю і повернення до нього, тема пригод на чужині блукальця, тема каяття й повернення є наскрізною в поезії. Найповніше відбито Біблійні мотиви в поемв Лесі Українки «Вавилонський полон». Мова Біблії привертала до себе увагу на всіх етапах розвитку літератури, бо Біблія була і є джерелом істини, авторитетним духовним Всесвітом.
Завважимо, що завдяки друкарям вченого гуртка, очолюваного Герасимом Смотрицьким вийшла «Острозька Біблія», яка справила враження на чужинців: «Не дурно ж ними зацікавилась навіть церква і спів старих дум перенесла й до свого співу».
До 1991 року в Україні тривала багатолітня неувага до Біблії, негативне до неї ставлення, якими позначався атеїстичний напрям тодішньої освіти. У Книгу Книг ми уважно вчитуємось, бо в долі нашого народу, його культури Біблія посідає особливе місце. Поет Ігор-Богдан Антонич назвав Книгу «зоряною, біблійною й пишною». Як бачимо з прикладів, від найдавніших часів мистецтво, живопис, скульптура, графіка, література черпають із Святого Письма теми, сюжети, мотиви, образи, переробляючи їх, переосмислюючи відповідно до животрепетних проблем свого часу. Прочитаймо уважно збірники «Легенди та перекази» (К., 1985), «Прислів'я та приказки» (К., 1989, 1990, 1991) і ми переконаємося, що особи, які в Святому Письмі діяли цілком природно, збереглись у народній пам’яті, у живому слові, в літературі.
3. “Слово о полку Ігоревім" – шедевр давньоукраїнської літератури
Історію, життя й побут, культуру Руси-України відображено в поемі «Слово о полку Ігоревім». Про доброту Всеволода, його сердечність, що виявляється у ставленні до старшого брата Ігоря, говориться і в «Слові», і в Київському літописі. Літописець створив образ воїна, який «всих удалее, рожаемь, и воспитаемь и возростом, и всею добротою и мужественою доблестью...». Всеволод – це воїн-силач, який водночас має добре серце, відвагою у битві на Каялі він нагадує билинного героя; його дружинникам-курянам також немає рівних у силі. Інші князі охарактеризовані в поемі досить стисло, але «кожен в аспекті тієї користі, яку можуть вони принести Русі в боротьбі за її незалежність і єдність». Дослідники звертають увагу на те, що сучасні авторові «Слова» князі змальовані переважно позитивно, хоча виразно вчуваються й докірливі інтонації за недалекоглядність правителів Руської землі.
Завдяки мові, пересипаній старослав’янізмами, ми знаємо, про князя Володимира Святославича, який жив у X –XI ст. і княжив у 979—1015 pp., задовго до зображених у «Слові» подій. Автор «Слова» згадує його з пошаною як найвидатнішого старокиївського князя, що мудро правив землею Руською. З глибокою душевною теплотою в «Слові» йдеться про руських жінок, особливо про дружину Ігореву – Ярославну (ми знаємо плач Ярославни у переспіві Т. Шевченка). Її образ один із найпривабливіших жіночих образів не тільки у вітчизняній, а й світовій літературі. В східнослов'янських творах образ Ярославни (Ярослави) є першим за часом створення досконалим художнім образом жінки. Образ відтворено метафоричною мовою. Про Ярославну М.Драгоманов писав: «Славний плач Ярославни – се не що інше, як пісня української дівчини...».