Реферат: Найвидатніші особистості української літератури

ПЛАН

1. Іван Петрович Котляревський.

2. Іван Якович Франко.

3. Ліна Костенко.

4. Марко Вовчок.

5. Микола Григорович Хвильовий.

6. Олександр Петрович Довженко.

7. Ольга Кобилянська.

8. Панас Мирний.

9. Пантелеймон Куліш.

10. Тарас Шевченко.

11. Юрій Яновський.

Іван Петрович Котляревський

1769 – 1838 роки життя

Народився 9 вересня в родині канцеляриста міського магістрату в Полтаві. 1780 – 1789 роки – навчається в Полтавській семінарії. Вивчає стародавні мови, античну літературу, німецьку, французьку мови, захоплюється віршуванням. 1789р. Котляревський залишає семінарію, не закінчивши її повного курсу, тому що його не приваблює духовна кар’єра. У 1789 – 1793 роках – працює службовцем у Новоросійській канцелярії у Полтаві. У 1793 – 1796 роках – домашній вчитель у поміщицьких родинах на Полтавщині. З 1794 року починає працювати над «Енеїдою». Дванадцять років (1796 — 1808) перебував Котляревський на військовій службі. Сіверський полк, в якому він служив, брав участь у задунайському поході російської армії 1806 — 1807 років під час російсько - турецької війни. За виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було декілька раз нагороджено, надано чин капітана. І в період військової служби Котляревський продовжував писати. 1798 рік – перше видання «Енеїди» (перші 3 частини, видано в Петербурзі М. Парпурою, без згоди автора). 1808 рік – друге видання «Енеїди» (Петербург, перевидання першого і теж без відома автора). 1809 рік – третє (доповнене четвертою частиною) видання «Енеїди», вперше здійснене за участю автора. 1808 – 1810 роки – відставка, пошуки роботи в Петербурзі. В 1810 році оселяються в Полтаві то по 1815 рік пряцює наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян. Окрім цієї роботи Котляревському було доручено у 1812 році сформувати п’ятий козацький полк в Хорольському повіті. Йому не довелося брати безпосередньої участі в боях. І після розгрому наполеонівської армії Котляревському не раз давалися відповідальні доручення воєнного характеру: він виїжджав з депешами у ставку російської армії, що містилася в Дрездені, двічі їздив у Петербург (1813р.) та в Кременчук (1818p.). Повернувшись знову до Полтави, у 1818 – 1821 роках багато сил віддає пожвавленню культурного життя Полтави, стає директором Полтавського театру. Викупає з кріпацтва талановитого актора Михайла Щепкіна, з гастролюючої Полтавою трупи Штейна. В цей час Котляревський пише п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які й були з успіхом поставлені в 1819 році. У 1827 – 1835 роках стає опікуном Полтавського благодійно – лікувального закладу. У 1835р. через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку. Помер 10 листопада 1838 року (29 жовтня), похований у Полтаві на міському кладовищі. 30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник Котляревському. В 1842 році в Харкові видатним вченим Ізмаїлом Срезневським здійснено перше повне видання «Енеїди» (в шістьох частинах). Літературна спадщина Котляревського невелика за обсягом, але за значенням у духовному житті українського народу стала відліком початку нового творчого методу в національній літературі – реалізму.

Іван Якович Франко

1856 – 1916

Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався у початковій школі села Ясениці Сільній (1862 – 1964) та німецькій нормальній (1864 - 1867) школах, пізніше – у Дрогобицькій гімназії (1867 – 1875). Початки його літературного життя розпочалися під час навчання в гімназії. Першими спробами були поезії, що друкувались в журналі «Друг» та сформували збірку «Балады и росказы»(1876 1875 року вступив на філософський факультет Львівського університету, який залишив через доноси галицьких реакціонерів, що призвело до арешту в червні 1877 року. Кращі твори другої половини 70-х – 80-х років склали поетичну збірку «З вершин і низин» (1887). Пізніше був арештований ще двічі (1880; 1889). Майже постійно співробітничав з різноманітними періодичними виданнями, на сторінках яких виступав як критик, публіцист, науковець. Наукові інтереси Франка зумовили працю над докторською дисертацією, що була ним захищена 1893 року у Віденському університеті. Із 1894 року видавав журнал «Житє і слово», після закриття якого з 1898 року був членом редакційного комітету «Літературно-наукового вісника». В 1896 році вийшла збірка поезій «Зів’яле листя». До збірки «Мій Ізмарагд» (1898) увійшли переважно поезії 1897 року та частина більш ранніх творів. 1900 року побачила світ збірка «Із днів журби», в 1906 році – «Semper tiro». Взимку 1907 – 1908 року здоров’я письменника погіршилось. Матеріальні нестатки й виснажлива праця призвели до загострення хвороби восени 1915 року. Помер Франко 28 травня 1916 року, похований у Львові.

Франко уривок з «Мойсею»

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струмом , вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--