Реферат: Національні моделі корпоративного управління

Виділяють три моделі корпоративного управління:

Англо-амеріканську, Німецьку (Західноєвропейську), Японську.

Англо-американська модель (застосовують у корпораціях Великобританії, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади і деяких інших країн) характеризується наявністю індивідуальних і інституційних інвесторів і кількістю незалежних (яка постійно збільшується), тобто не пов'язаних з корпорацією, акціонерів (їх називають «зовнішніми», або «аутсайдерами»), а також чітко розробленою законодавчою базою, яка визначає права й обов'язки трьох ключових учасників-директорів, менеджерів і акціонерів.

Акціонерний капітал американських корпорацій надто розпорошений. У Великобританії і США власників типових корпорацій багато, а частка їхніх акцій мала порівняно з розмірами корпорації. Оскільки немає головного власника акцій, жодна окрема група осіб не може розраховувати на верховенство своїх інтересів або особливі права представництва.

Американська модель корпорації створювалася з урахуванням ринково орієнтованої фінансової системи на основі розвинутого ринку капіталу, широкого набору різних фінансових інструментів. Промисловий капітаї збільшувався за рахунок нових емісій акцій, тому майже немає потреби у довгостроковому кредитуванні як засобу збільшення капіталу корпорацій. Роль банків зведено до акумулювання коштів і короткострокового кредитування. На сьогодні у США поширені два основні види корпорацій: у першому консолідуюче ядро — банківський холдинг, у другому - виробничо-технологічний комплекс.

Німецька модель має три унікальні особливості, шо відрізняють її від інших моделей: двопалатне правління, що складається з виконавчої (чиновників корпорації) і наглядової (спостережної) (працівників/службовців компанії і акціонерів) рад; узаконені обмеження прав акціонерів щодо голосування, тобто статут підприємства обмежує кількість голосів, які акціонер має на зборах, що може не збігатися з кількістю акцій, власником яких він є.

Більшість німецьких корпорацій традиційно віддає перевагу банківському фінансуванню, а не акціонерному, і тому капіталізація фондового ринку незначна порівняно з потужністю німецької економіки. Відсоток індивідуальних акціонерів низький, що відображає загальний консерватизм інвестиційної політики країни. І не дивно, що структуру корпоративного управління зорієнтовано на збереження контактів між ключовими учасниками, тобто банками і корпораціями.

Система певною мірою суперечлива щодо дрібних акціонерів: з одного боку, вона дозволяє їм вносити пропозиції, а з другого - дає можливість компаніям обмежувати права акціонерів щодо голосування.

Проте відсоток іноземних інвесторів досить значний. Цей чинник поволі впливатиме на модель, оскільки іноземні інвестори захищають свої інтереси. Поширення ринку капіталу також змушує німецькі корпорації змінювати свої методи.

Корпорації Японії - це самодостатні, універсальні багатогалузеві економічні комплекси, що мають у своїй структурі фінансові установи (банки, страхові, трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства з усіх галузей господарства. На сьогодні основу економіки Японії складають 6 найбільших фінансово-промислових груп: Mitsubishi, Sumitomo, Mitsui, Fuji, Daiichi Kangyo, Sanwa. Сукупний обсяг продажу цих груп-гігантів - близько 15 % ВНП країни. Сьогодні 75 % компаній, зареєстрованих на Токійській фінансовій біржі, належать одній з 6 груп. Широке використання корпораціями залучених коштів - одна з причин японських економічних досягнень.

3. Вплив процесу глобалізації на корпоративне управління в Україні

Окремий вид об'єднань підприємств: транснаціональні корпорації (ТНК). Це дуже важливі суб'єкти господарської інтеграції національних економік в епоху глобалізації. У результаті дедалі більшої «прозорості» державних кордонів, розширення зон стороннього впливу в економічних просторах країн та посилення їх загальної виробничої взаємозалежності роль корпоративних структур, які реалізують зовнішньоекономічні зв'язки країн, стає стратегічною. Цим значною мірою визначаються національні промислові потенціали та параметри національних народногосподарських комплексів.

Залучення іноземних інвестицій у вигляді сучасних технологій, ноу-хау, управлінського досвіду, власниками яких у сучасному світовому господарстві є переважно транснаціональні корпорації, а також використання транснаціональної торговельної мережі для успішного виходу підприємств на світові ринки мають велике значення для розвитку національного господарства майже всіх країн світу.

Ключовим фактором реінтеграції пострадянського економічного простору, яка відповідатиме стратегічним інтересам України та всіх країн СНД, має стати формування на добровільних та взаємовигідних засадах системи транснаціональних корпорацій, зорієнтованих на реалізацію промислових і соціальних пріоритетів держав співдружності, на інтенсифікацію міжнародної торгівлі та створення спільних товарних та фінансових ринків. Перспективні на сьогодні такі напрями:

1) використання ТНК як головних суб'єктів реалізації перспективних міждержавних економічних програм;

2) створення великими підприємствами-експортерами системи дочірніх структур (шо спеціалізуються на складанні, ре-

3) монті, сервісі, торговельно-маркетингових операціях тощо) у країнах співдружності;

4) формування транснаціональних (міждержавних) ФП Г на високорентабельних напрямах виробничо-торговельної кооперації, шо створюють можливості залучення зацікавлених банківських структур;

5) розгортання мережі спільних підприємств у зонах прикордонної співпраці держав СНД;

6) визначення спільних у межах співдружності зон економічних інтересів (за тими чи іншими сегментами ринків, збереження обсягів спільних виробництв та взаємних поставок тощо) та забезпечення відповідної цільової концентрації фінансово-промислового потенціалу зацікавлених держав у формі різного роду корпоративних об'єднань.

Відповідно до українського законодавства можливе існування ще одного виду корпоративних об'єднань підприємств, таких як промислово-фінансові групи (або фінансово-промислові групи).

Закон України «Про промислово-фінансові групи» від 21 листопада 1995 р. визначає порядок їх створення, реорганізації та ліквідації, а також фінансово-економічні умови їх діяльності.

Отже, як визначено у законі, промислово-фінансова група (ПФГ) - це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. Головним підприємством ПФГ є підприємство, що виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні й офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. Президентом ПФГ є керівник головного підприємства. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство.

Аналіз організації та функціонування українських і російських ФПГ дозволяє сформулювати основні ознаки сучасного інтеграційного процесу на базі формування структур фінансово-промислового типу:

посилення консолідаційних процесів на переважній основі інституту довірчого управління, стратегічного партнерства, концентрації власності під час її перерозподілу;

ранжування активів об'єднання, результатом якого є їх відокремлення/приєднання за критерієм значущості для реалізації стратегії групи;

активізація участі фінансового капіталу щодо забезпечення усталеності позиціонування групи на відповідних ринках.

Розвиток корпоративного сектора в Україні безпосередньо пов'язаний з постійним удосконаленням механізму захисту інвесторів та системи виконавчого права. Різка активізація діяльності шодо забезпечення прав інвесторів (включаючи інфраструктурні заходи) потрібна для відновлення інвестиційної привабливості країни в умовах економічної кризи та перерозподілу прав власності. Але реального ефекту можна досягнути тільки в комплексі з іншими анти кризовими заходами макроекономічного та інсти-туційного характеру.

Порівняльна характаристика моделей корпоративного управління

Англо-американська модель		Західноєвропейська модель(Німецька )	Японська модель
1. Область розповсюдження
США, Великобританія, Канада, Австралія, Нова Зеландія		Німеччина, Австрія, Нідерланди, Скандинавія, частково Бельгія, Франція	Японія
2.Особливості моделі
Ринково орієнтована фінансової системи на основі розвинутого ринку капіталу, широкого набору різних фінансових інструментів		Характерним є двопалатне правління, узаконені обмеження прав акціонерів щодо голосування	Характерним є економічні комплекси, що мають у своїй структурі фінансові установи (банки, страхові, трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства з усіх галузей господарства
3.Ключові учасники реалізації моделі.
менеджери, директори, акціонери (особливо інституційні), урядові агентства, біржі, саморегулювальні організації, консалтингові фірми.		банки і корпоративні акціонери	ключовий банк та фінансово-промислові групи, чи кейрецу
4. Склад акціонерів
« 1 2 3 » К-во Просмотров: 156 Бесплатно скачать Реферат: Національні моделі корпоративного управління >>> Скачать <<< Меню Поиск