Реферат: Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.

– повернення до реєстру всіх виписаних з нього козаків (так званих „випищиків”);

– передачу Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств під козацьке управління і виведення звідти польських військ;

– збереження на козацькій території влади гетьмана, хоча з рядом обмежень;

– державні посади мали обіймати лише православні;

– внесення на найближчий сейм питання про ліквідацію церковної унії (1596 р) і повернення православній церкві всіх її прав та майна;

– надання православному митрополитові місця в сенаті;

– заборона єзуїтам проживати в українських містах;

– усім учасникам війни оголошувалися амністія.

Разом з тим шляхта поверталася до своїх володінь, а селяни мусили виконувати довоєнні повинності. Підписанням Зборівського договору завершився перший етап війни. Однак, договір не влаштував ні польську шляхту (яка вважала поступки козацтву надмірними), ні козацтво, котре перешкоджало поверненню шляхти і відновленню кріпацтва. Договір підривав авторитет Хмельницького. На Запоріжжі навіть спалахнуло повстання проти нього і був обраний новий гетьман, однак Хмельницькому вдалося зберегти булаву.

3.Утворення української козацької держави

Унаслідок перемог 1648-1649 рр. значна частина земель була звільнена від польської влади. Це створило умови для утворення Української козацької держави – Війська Запорозького, в основі якої лежала військова організація запорожців. В історичній науці цю державу називають Гетьманщиною.

Адміністративно-територіальний устрій. Територія козацької держави згідно з умовами Зборівського договору складалася з земель колишнього Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств (приблизно 200 тис. кв. км). Столицею і гетьманською резиденцією стало м. Чигирин.

На визволених землях скасовувався польський адміністративний устрій. Було ліквідовано воєводства, повіти, а замість них створювалися полки зі своїм територіальним поділом. У 1649 р. всю територію Української держави було поділено на 16 полків. Центром полку було одне із значних міст полкової території. Кожен полк очолював полковник. Який обирався на полковій раді або призначався гетьманом. Він зосереджував у своїх руках військову, судову та адміністративну владу. Територія полку поділялася на 10-20 і більше сотень. Адміністративними центрами сотень були міста й великі села. Військово-адміністративну владу на території здійснювали сотники. Містами, що мали магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Полтава та ін) керували магістрами на чолі з війтами. У селах справами відали старости, яких обирала громада, а справами козаків – обрані ними отамани. Запорозька Січ була в державі окремою адміністративною одиницею.

Органи державної влади. Найвищим законодавчим органом стала Генеральна рада – загальні збори всього козацького війська. Оскільки регламент роботи ради, механізм обговорення питань на цих зборах був відсутній нерідко вони перетворювалися у мітинг. Тому скликалися вони зазвичай лише для схвалення заздалегідь підготовлених рішень (спочатку ради збиралися щорічно).

В останній період діяльності Хмельницький взагалі припинив скликання ради. Роль Генеральної ради перебрала Старшинська рада, що складалася з полковників і генеральної старшини. Поступово склад Старшинської ради розширився за рахунок представників міст, шляхти, духовенства. Старшинська рада мала широкі повноваження: розглядала питання міжнародної політики, затверджувала міські привілеї, виносила смертні вироки тощо.

Виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана. Він, зокрема, скликав Генеральну і Старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві (при гетьмані діяв Генеральний суд), опікувався фінансовою системою, за рішенням ради розпочинав мирні переговори, керував дипломатичними зносинами з іншими державами, був головнокомандувачем збройних сил.

Керувати всіма справами внутрішнього врядування й зовнішньої політики гетьманові допомагав уряд – генеральна старшина. До її складу входили: генеральний писар (керував канцелярією, відповідав за зносини з іноземними державами), генеральний обозний (начальник військової артилерії, відповідав за виробництво боєприпасів і постачання). Крім них до генеральної старшини входили: генеральний суддя, генеральний підскарбій (відав збором податків), осавули (відповідали за підтримку правопорядку), хорунжий, бунчужний (відали військовими справами), а також полковники – керівники територіальних і військових козаків.

Військові сили. Гетьманська держава мала одну із найсильніших армій у тогочасній Європі. У ході визвольної війни повстанські загони перетворилися на 100-тисячну армію, організовану за територіальним принципом: певна територія виставляла кілька козаків, які об’єднувалися в полк. Ядром армії було реєстрове та запорозьке козацтво, а основна маса складалася з "покозачених" селян і міщан, основу козацьких полків становила піхота. Під час війни було створено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. протистояла ворогові. До діючої армії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів, продовольства.

Фінансова система. Грошовими справами в козацькій державі безпосередньо керував Б. Хмельницький. Існувало кілька джерел надходження коштів: передусім – земля, сільськогосподарські промисли (млини, броварні тощо) і плата за їх оренду. Кошти надходили також від торгівлі (збори з торгів, ярмарків, кордонне мито тощо). Особливості сплати й надходження податків визначалися гетьманськими універсалами. За одиницю оподаткування брався двір, тобто господарство. Із грошових знаків найпоширенішими в обігу були польські монети, згодом московські і турецькі гроші.

Судочинство. У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального суду, полкових і сотенних судів. Найвищою судовою установою був генеральний військовий суд при гетьманові. Він розглядав апеляційні справи полкових і сотенних судів, а також деякі справи, з якими прохачі зверталися безпосередньо до гетьмана. До складу Генерального суду входили двоє генеральних судів і судовий писар. Суди на місцях очолювали особисто полковники або сотники. Козацьким судам підлягали не тільки козаки, а й міщани та селяни. У містах із магдебурзьким правом діяли міські суди.

Міжнародні відносини і зовнішня політика. Становлення європейських держав до визвольної війни українського народу визначалося двома основними факторами:

– ідеологічним: ставлення до релігійної реформації. З цих причин протестантські держави (Англія, Голландія, Швеція, північні князівства Німеччини) – співчували боротьбі України з католицькою Польщею, а католицькі держави (Франція, Австрія, Іспанія та ін) – підтримували Польщу.

– практичним: бажанням використати Україну для ослаблення Туреччини або Польщі. Зокрема, Швеція і Росія не проти були використати Україну для ослаблення Польщі, а Молдавія і Валахія – Туреччини, однак реальної допомоги не надавали.

Головною метою зовнішньої політики Б. Хмельницького було забезпечення прихильного ставлення до України сусідніх держав і недопущення антиукраїнського союзу Польщі з іншими державами, насамперед Туреччиною, кримським ханством. Ще із самого початку війни Хмельницький заручився підтримкою кримських татар і зміг домогтися нейтралітету Туреччини. Важливим був для України нейтралітет Литви (цей нейтралітет було забезпечено не дипломатичними заходами, а через організацію гетьманськими посланцями селянських повстань в самій Литві). Хмельницький підтримував також добросусідські відносини з Молдавією, Валахією, Трансільванією. Неодноразово намагався знайти підтримку у Росії. Шукав військового союзу із Швецією як потенційним супротивником Польщі.

Зміни в соціально економічному житті. Утвердження козацької держави – Гетьманщини – відбувалося на тлі глибоких зрушень в господарському і суспільному житті:

– було ліквідовано велике й середнє світське землеволодіння;

– ліквідовано фільварково-панщинну систему господарювання;

– заборонено кріпацтво;

– натомість сформувалася козацька, селянська, а також державна власність на землю;

– польські магнати і католицька шляхта й католицьке духовенство змушені були залишити Україну;