Реферат: Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в середині ХVII ст.

Україна зберегла усі свої порядки, форму правління на чолі з гетьманом, який пожиттєво обирався на козацькій раді;

Незмінними залишалися адміністративно-територіальний устрій, суд і судочинство, фінансова система, незалежна внутрішня політика;

Підтверджувалися права, вольності та привілеї української шляхти, духовенства та Війська Запорозького;

Кількість козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб;

Збір податків в Україні покладався на місцевих урядників без втручання російських чиновників, однак певна частина суми мала передаватися до московської казни;

Гетьман мав право приймати послів і підтримувати відносини з іноземними урядами за винятком Польщі і Туреччини;

Москва діставала право мати в Києві свого воєводу разом із невеликою залогою;

Цар брав на себе обов’язок захищати Україну своїми військами і звільнити її від домагань Польщі;

Царський уряд також отримав право затверджувати на посаді новообраного гетьмана тощо.

На думку істориків, договір являв собою типовий для того часу військовий союз сильної і більш слабкої держави на основі відносин васалітету. Україна не входила до складу Росії, а одержувала її захист, замість того визнаючи номінальну залежність від царя.

Загалом умови українсько-московського договору 1654 р. були рівноправними і (за умови дотримання) взаємовигідними. Водночас договір був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.

Втім, попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. давав змогу зберегти самостійність щойно створеної Української держави. Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Польщі, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.

У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі, став юридичним визнанням її державності та козацького устрою, тобто він був виявом міжнародного визнання самостійності Української держави.

6. Воєнно-політичні події 1654-1657 рр.

У відповідь на українсько-московську угоду поляки і татари об’єднали свої сили, уклавши влітку 1654 р. так званий Вічний договір, і почали новий етап війни.

Уже восени 1654 р. польська армія вторглась на Брацлавщину, згодом до неї приєдналася і татарська орда. Взимку вони взяли в облогу Умань. На допомогу уманцям виступив Б. Хмельницький в союзі з 10-тисячним загалом російських стрільців. Битва завершилася незначною перевагою Б. Хмельницького, однак, через втому армії він не зміг остаточно розгромити поляків.

Навесні 1655 р. театр воєнних дій перемістився на західноукраїнські землі. У березні 1655 р. українська армія розгромила польське військо під Городком і почала облогу Львова, звільнивши незабаром усю Галичину.

Одночасно на території Білорусії і Смоленщини успішно діяли українські і російські війська, що витіснили звідти литовську армію і зайняли частину Литви.

Успішними воєнними діями українсько-російських військ скористалася Швеція, котра в союзі з німцями (з Бра?